Уже саме обрання Володимира Путіна російським президентом два роки тому багато аналітиків витлумачили як прихід до влади політика нового рівня — орієнтованого на досягнення результатів будь-якими засобами. Позавчорашній виступ російського лідера перед Федеральними зборами багато в чому тільки доводив це. «У сучасному світі з нами ніхто не має наміру ворогувати. Цього ніхто не хоче, і це нікому не потрібно. Але нас особливо ніхто й не чекає, ніхто спеціально не допомагатиме. За місце під економічним сонцем нам треба боротися самим», — підкреслив Путін.
«Економічне сонце», під яким Москва напористо підшукує для себе містечко, виходячи з виступу, для Росії є нині першочерговою метою. У цьому за великим рахунком і проглядається головна особливість останнього послання Путіна. У своєму першому подібному документі Володимир Володимирович головний акцент робив на зміцненні державності, на побудові вертикалі влади. Відмінною рисою другого послання були заклики президента до економічної лібералізації. Третє ж, що прозвучало позавчора, було своєрідним коктейлем. Із самого початку виступу Путін заявив про необхідність зміцнення тієї ж державності. Потім плавно перейшов до того, чого, власне, можна досягнути за умов реалізації першої тези, — до економічного розвитку. Рецепт побудови сильної держави в результаті простий: розумні політичні рішення плюс економічне зростання у країні. Загалом президент віддав перевагу міркуванням про економіку Росії та зовсім трошки — про політику. Хоча порівняно із торішнім посланням суперекономічних пропозицій все одно не прозвучало. Проте це не заважало багатьом спостерігачам охарактеризувати виступ Путіна як послання демократичного президента капіталістичної країни. У своїй промові він згадав і про необхідність дебюрократизації економіки, про боротьбу із корупцією, розвиток малого бізнесу.
Про зовнішню політику у посланні сказано настільки мало, що напрошуються два взаємовиключні висновки. Або треба бути просто уважнішим і спробувати роздивитися хоч якісь зовнішньополітичні переваги Росії за Путіна на рік майбутній. Або ж про міжнародні відносини у посланні йшлося так мало лише тому, що нема про що у принципі говорити. До істини ближче перше твердження. Все ж таки ієрархія зовнішньополітичних векторів Росії із путінського виступу зрозуміла: на першому місці згадується СНД, потім — Євросоюз, а далі — США й НАТО. Найцікавіше, що зовнішню політику Путін розглядає у контексті підтримки світової стабільності, боротьби із тероризмом. «Саме принципова позиція Росії дозволила сформувати міцну антитерористичну коаліцію», — заявив президент. Про СНД він сказав таке: «Це реальний чинник стабільності на величезній території світу, впливове об’єднання держав із широким колом завдань та інтересів, головний зовнішньополітичний пріоритет Росії». Вважав за необхідне Путін заявити і про «пріоритети на європейському напрямі». Побіжно згадав тільки про США та НАТО: «Ми беремо участь у створенні нової системи безпеки, підтримуємо постійний діалог із Сполученими Штатами, працюємо над зміною якості наших відносин із НАТО».
Не погано було б звернути увагу на деякі моменти путінського послання й українській політеліті. А правильніше на їхню відсутність. Про Україну у виступі російського президента не сказано жодного слова. Ймовірно, Київ може задовольнитися згадуванням країн СНД, в число яких входить і Україна. Проте слід зауважити, що в «есендешному» контексті Путін знайшов можливим згадати про зміцнення Союзу Росії та Білорусі, про Евразійське економічне співтовариство. Може, відсутність України в цьому списку могла б багатьох тільки радувати, та не довелося б потім жалкувати. Динамічний розвиток відносин Росії з Заходом цілком може призвести до реалізації не найприємніших прогнозів, коли Києву доведеться будувати свої відносини з іншими державами у тіні «троїстого» діалогу Москва — Вашингтон — Брюссель.
