Революції бувають різні, й проходять вони по-різному. І це підтверджують події в Лівії, де тривають антиурядові демонстрації, які розпочалися 15 лютого. У сусідніх Тунісі та Єгипті революції відбулися без зіткнень між мирним населенням та армією, хоча й не обійшлося без жертв. Але в Лівії цього уникнути не вдалося. За останніми даними, жертвами зіткнень і безладів у Лівії в результаті повстання опозиції проти правлячого режиму стали 300 осіб, у тому числі 189 цивільних, 111 військовослужбовців і співробітників сил безпеки.
Учора надбанням мас-медіа стали жахливі відеозаписи, що демонструють жорстокість війни, яку Каддафі оголосив власному народові. У розпорядження британської The Times надійшли зйомки з лікарні аль-Джала в лівійському місті Бенгазі. На них можна бачити молодого чоловіка, в якого майже відірвані ноги, і трупи, спотворені вибухами. «Ці та інші зображення, мабуть, є неспростовними свідченнями масштабів насильства, яке лівійський лідер санкціонує у боротьбі за своє виживання. За яких обставин загинули ці люди, незрозуміло, але очевидно, що причиною смерті були не удари палицями, поранення гумовими кулями або інші звичні методи розгону демонстрацій. Тяжкість травм наштовхує на висновки, що це жертви авіаударів, танків, обстрілу з кулеметів або іншої важкої зброї, що його лівійські сили безпеки і чорношкірі африканські найманці застосовують для придушення повстання», — говориться в статті.
Тим часом лідер Лівії Муаммар Каддафі у зверненні до нації з балкона свого напівзруйнованого будинку в Тріполі, який було піддано бомбардуванням ВПС США та Великобританії 1986 року, запевнив, що не має наміру здаватися, йти у відставку або залишати Джамахирію. Більше того, він закликав співвітчизників підтримати його, організовувати комітети самооборони та полювати на «боягузів» і «тарганів», які, за його словами, хочуть знищити Лівію за вказівкою Америки, Британії й інших іноземних держав. Виправдовуючи свої дії, він послався на рішення китайської влади застосувати силу проти демонстрантів на площі Тяньаньмень. Себе він назвав революційним лідером, який приноситиме себе в жертву до кінця життя й помре за свою країну як мученик.
Проте, незважаючи на таку жорстку заяву, міністр внутрішніх справ країни Абдель Фатах Юнес Абіді склав із себе повноваження і звернувся до армії з закликом «об’єднатися з народом і враховувати його вимоги». Зростає кількість лівійських дипломатів, які подають у відставку, заявляючи, що не можуть підтримувати уряд, який винищує власний народ. Очевидно, що на бік демонстрантів переходять солдати. Як зазначає британське видання: «На відеозаписах, зроблених, очевидно, у Бенгазі, можна бачити, як натовпи роздивляються обвуглені трупи солдатів, страчених і спалених через відмову стріляти у демонстрантів».
Треба віддати належне світовій спільноті, яка реагує на події в Лівії активніше, ніж це було під час революцій у Тунісі та Єгипті. Багато країн засудили дії лівійської влади по відношенню до своїх громадян. Із цієї нагоди зібралася Рада Безпеки, яка «засудила репресії щодо мирних демонстрантів і висловила глибоке співчуття у зв’язку із загибеллю сотень мирних громадян». Закінчення на 3-й стор.
Основні пункти прийнятої 15 країнами-членами РБ заяви свідчать: влада Лівії повинна пам’ятати, що захист власного населення — її прямий обов’язок; діяти щодо учасників акцій протесту стримано; поважати права людини і дотримуватися міжнародних правових норм; покарати тих, хто винен у нападах на мирних жителів, а також надати своїм громадянам низку свобод — зібрань, самовираження і слова.
Навряд чи зараз можна говорити про те, що нинішня лівійська влада себе каратиме. І навряд чи це може зробити хтось зі сторони. Більш реальним є, очевидно, застосування щодо Лівії різного роду санкцій. І цю ідею вже запропонував президент Франції Ніколя Саркозі, який заявив учора під час засідання уряду, що Євросоюз повинен «застосувати в найкоротші строки конкретні санкції» проти відповідальних за репресії в Лівії й «припинити всі економічні й фінансові відносини з цією країною».
Сенатори Джон Маккейн і Джозеф Ліберман, реагуючи на використання там правлячим режимом ВПС для завдавання ударів по демонстрантах, вважають, що міжнародному співтовариству треба оголосити весь повітряний простір над країною зоною, закритою для польотів військової авіації, й збивати бойові літаки і вертольоти, що піднімаються в повітря за наказом Каддафі. Доволі різку заяву щодо лівійської влади зробив турецький прем’єр Тайіп Ердоган: «Жоден режим не зможе довго перебувати при владі, якщо розглядатиме свій народ як свою загрозу і застосовуватиме проти нього силу». І при цьому він застеріг керівника Лівії від використання «жорстких заходів» для придушення повстання, а також закликав лівійських чиновників «з особливою ретельністю» забезпечувати безпеку під час евакуації іноземних громадян.
Україна також закликала лівійську владу проявити стриманість і припинити насильство задля уникнення нових жертв, запобігання подальшій дестабілізації внутрішнього становища, вироблення взаємоприйнятних шляхів врегулювання існуючих політичних і соціально-економічних проблем. МЗС України закликав Лівію вживати всіх можливих заходів для забезпечення безпеки українських і всіх інших іноземних громадян, які нині перебувають у Лівії, всебічно сприяти всім, хто висловив бажання терміново повернутися до України.
Як уже повідомляв «День», Президент України Віктор Янукович у зв’язку з дестабілізацією суспільно-політичної ситуації в Лівії дав доручення міністру оборони Михайлу Єжелю спільно з міністром закордонних справ Костянтином Грищенком організувати і провести операцію з евакуації громадян України з території Лівії. Вчора літак Міноборони України вирушив до Лівії для евакуації звідти українців і вже вивіз у нашу країну першу групу наших громадян.
Чим же завершиться революція, яка почалася в Лівії, й чим вона відрізнятиметься від революцій в інших арабських країнах? До кого може потім перейти влада? Читайте про це в коментарі експерта.
Ігор СЕМИВОЛОС, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень, Київ:
— Звісно, це ланцюгова реакція. Тут так буває. Люди можуть терпіти тривалий час і абсолютно не відчувати жодної можливості і потенції для повстання. І раптом вони бачать, що по сусідству щось трапляється, виявляється, що це можливо. Те, що відбувається зараз, можна охарактеризувати як відкриття вікна можливостей усунути авторитарні режими, які правлять у цих країнах, як правило, по 20, 30, 40 років.
Але ніхто не візьметься прогнозувати, що буде потім, коли ці режими буде усунуто. Бо в Лівії ситуація може розвиватися абсолютно по-іншому. Якщо скажімо, в Єгипті, за оцінками експертів, існує 25 відсотків тих, хто орієнтований на економічні і демократичні зміни, то, на мою думку, в Лівії таких людей ще менше.
Якщо в Єгипті велику роль відіграє армія, яка є стабілізуючим чинником, свого роду корпорацією зі сталими зв’язками і своїми власними інтересами, то в Лівії ключову роль відіграють племена. Очевидно, що процес досягнення примирення після закінчення такого активного етапу громадянської війни вже буде покладено на раду старійшин племен. Тобто тут буде взагалі по-іншому формуватися ця система. Цілком можливо, що для Лівії королівська влада буде більш консолідуючим чинником, якщо племена дійдуть до згоди, що це буде краще, щоб зберегти єдність країни. Зараз головне питання для Лівії — зберегти єдність. Тому що практично все розкололося за племінною ознакою.
— Хто ж може претендувати на роль короля, адже зараз, за повідомленням французьких ЗМІ, боротьбу за спадок Каддафі ведуть два сини лівійського лідера?
— Я думаю, що це питання вирішуватиме рада старійшин племен, а не діти лівійського лідера. Наголошую, що це лише один з можливих варіантів, який зможе примирити або пом’якшити протиріччя і розпочати міжплемінний діалог. Не можна сказати, що так і буде. І, перш за все, потрібно позбутися наслідків громадянської війни.
При цьому треба враховувати два елементи. По-перше, насильство існує в культурі лівійців. По-друге, крім насильства, там ще існують механізми примирення. Бо в країнах, де інституалізовано насильство, також інституалізовані інститути примирення. Там можна легко розпочати насильство і доволі швидко його припинити за допомогою таких механізмів. Поки що працює механізм насильства. Але абсолютно раптово можуть почати працювати механізми примирення.
— Чи зможе утримати владу Каддафі, який у своїй годинній промові закликав лівійців прийти йому на допомогу, створювати загони самооборони?
— Відверто кажучи, Каддафі з усіх диктаторів найкривавіший. І він побив горшки з усіма, з ким тільки можна було побити. Каддафі набрид усім, у тому числі лівійцям. І мені здається, що це питання для Каддафі вирішено. Застосовуючи насильство, Каддафі намагається заручитися підтримкою своїх одноплемінників, прив’язати їх до себе і збирається битися до останнього члена племені. І все залежить від того, чи старійшини інших племен ухвалять рішення здати Каддафі. Якщо таке рішення буде прийнято, то ніхто не дасть за Каддафі й ламаного шеляга. Переговори щодо того тривають між старійшинами племен.
— Яка роль можуть зіграти заяви Заходу, зокрема Ради Безпеки ООН, щоб лівійці мали можливість самовираження?
— Після того як була застосована сила проти мирного населення і мирних демонстрантів, із Каддафі ніхто не говоритиме. Тому звучать різки заяви. Але з другого боку, зайняти певну позицію складно, бо треба зрозуміти, хто є протилежною стороною, з ким можна говорити. А зараз це проблема. Є Каддафі, який з погляду міжнародного права виглядає нелегітимним. Але питання — з ким говорити. Тому відсутність другого боку утримує багатьох від чіткої та однозначної позиції. Зараз усі переймаються тим, щоб не було проблем з постачанням нафти та міграційних потоків до Франції та Італії. Цього найбільше бояться європейці, для яких ключовими викликами є енергетична безпека плюс міграційні потоки.
— На цьому тлі, мабуть, була чи не найрізкішою заява турецького прем’єра, який засудив застосування лівійським режимом сили проти мирного населення...
— Ердоган зробив цю заяву, бо для Туреччини Близький Схід зараз стає дуже важливим регіоном. Анкара нині має можливість не лише відновити свій вплив у цьому регіоні, а й виступити взірцем для багатьох політичних режимів на Близькому Сході. До речі, арабська молодь доволі активно дискутує на тему запровадження у своїх країнах чогось на кшталт нинішнього турецького режиму. Мова йде про елементи демократії, ісламізму, або про ісламську демократію за аналогією до християнської демократії. Тобто про таку собі соціальну державу із присутністю ісламу в політичному житті.
— Яку позицію потрібно займати Україні щодо подій у Лівії?
— Україна повинна чітко заявити, що застосування сили проти мирних демонстрантів є неприпустимим. Що стосується контактів з правлячим режимом Лівії, чесно кажучи, у нас немає ніяких серйозних проривів у відносинах з цією країною. Ми туди постачаємо і будемо постачати металопродукцію і зерно, незважаючи на те, який там режим буде при владі. Бізнес у широкому плані і відносини не постраждають у результаті цієї революції.
— А як ви оцінюєте той факт, що за українцями, які працюють в Лівії, відправлено один літак, хоча як відомо, там майже три тисячі наших громадян?
— Справа в тому, що багато наших громадян, які приїжджають до Лівії, там не реєструються і не стоять на обліку в посольстві. Тому МЗС виходить із цифр, які йому доступні. За деякими підрахунками, справді в Лівії майже три тисячі українців. Але, з другого боку, існує проблема оповіщення, оперативності збору цих людей. Значна їхня частина у Бенгазі, а не в Тріполі. А ситуація в Бенгазі незрозуміла. Є багато різної інформації, а також багато чуток, які створюють нервозну атмосферу навколо цієї проблеми.
