Екс-посла США в Україні Вільяма Тейлора рік тому було призначено на посаду Координатора державної допомоги США країнам арабської весни (Єгипту, Лівії та Тунісу). В ексклюзивному інтерв’ю «Дню» він розмірковує над політикою Вашингтону щодо Києва після президентських виборів у США, порівнює помаранчеву революцію з демократичними революціями на Близькому Сході та згадує про приватні розмови з колишнім лідером опозиції Віктором Януковичем.
— Шановний пане посол, останні дебати між президентом Обамою та губернатором Ромні продемонстрували, що сьогодні питання Близького Сходу повністю домінує в політичному дискурсі США, і це не може не непокоїти нас, східноєвропейців. Ми пам’ятаємо роль попередніх адміністрацій у демократизації Східної Європи. Чи сьогодні фокус Америки на Близькому Сході дорівнює втраті інтересу до України?
— У 1990-х та 2000-х роках наш уряд справді надавав велику підтримку новим незалежним державам Центральної та Східної Європи. У ті часи перед цими країнами постало багато викликів та можливостей, і ми хотіли підтримати їх у процесі переходу від комунізму до ринку та демократії. Ці зусилля дали значні результати.
Арабська весна також стикнулася з багатьма викликами та створила можливості, які не мають бути втраченими. Прийшов час підтримати молоді демократії в Єгипті, Тунісі та Лівії. І не лише заради арабського світу, але й заради світу в цілому.
Але ми не полишаємо Україну. Вона — у фокусі нашої уваги. Ми цінуємо наші відносини з Україною та віримо в її великий потенціал.
«ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ» ТА УКРАЇНА
— Незважаючи на нещодавнє закриття офісу USAID в Росії, президент Обама досі вважає «перезавантаження» відносин із Москвою досягненням своєї міжнародної політики. Ромні дав жорстку характеристику Росії, назвавши її «першим геополітичним ворогом» Америки. Його радником з міжнародних питань є американка українського походження пані Пола Добрянськи, колишній заступник Держсекретаря з питань прав людини. Чи варто очікувати кардинальних змін щодо України з боку американського уряду в разі перемоги кандитата-республіканця?
— Ні, не думаю. Я вивчав історію політики США щодо України з початку 1990-х років, тобто з моменту встановлення наших дипломатичних відносин із новою незалежною Україною. І мене завжди дивувала сталість та передбачуваність нашої політики відносно України. Ми завжди підтримували вільну та незалежну Україну, і в цьому була наша основна мета.
Так, дійсно, під час виборчих перегонів губернатор Ромні висловлював доволі різки погляди щодо Росії, але ця риторика стане поміркованішою у разі, якщо він буде обраний на посаду президента.
Багато з тих, хто спостерігав за телевізійними президентськими дебатами цього понеділка, погодилися, що в питаннях міжнародної політики позиція обох кандидатів була досить близькою. Питань, де б вони мали сильні розходження в поглядах, було небагато. І тому мені здається, що незалежно від того, хто вийде переможцем у цій кампанії, політика США щодо України залишиться незмінною.
— Ви були в Україні під час виборів 2006 року. Тоді американська неурядова організація Freedom House визнала Україну єдиною «вільною» країною серед всіх країн СНД. А сьогодні ми все частіше чуємо про те, що вибори 2012 року були недемократичними ще до їх початку. Чи не провалить Україна іспит на демократію?
— Коли я був послом США в Україні, у мене в офісі на стіні висіла «мапа» Freedom House. І впродовж усіх трьох років мого перебування на посаді посла Україна залишалася в «зеленому» кольорі, тобто «вільною». Сьогодні вона вже в «жовтому» кольорі.
Так, занепокоєність щодо виборів є, але я залишаюся оптимістом. Ми бачили вільні та прозорі вибори в Україні. І ми знаємо, що українці здатні зробити все для того, щоб той вибір, який вони зроблять, не був у них украдений.
— В Україні багато чого пішло не так. Але чому? Як і з чого все почалося?
— Я багато думав над цим. Мені здається, причини слід шукати в характерах ваших керівників, які поставили особисте над суспільним. У вас кілька сильних особистостей в політиці, й вони стали в конфлікт між собою. В той час як для майбутнього вашої держави було б краще, якби вони навчилися наступати на власні амбіції та поступатися своїми інтересами заради інтересів суспільства.
— Складається враження, що громадські організації не прагнуть відігравати активну роль у політичних процесах країн, які ви куруєте, та не інституціоналізують свої найкращі практики. Що, на вашу думку, є причиною, а що наслідком: слабке громадянське суспільство та, в результаті, сильний авторитаризм? Чи це диктаторський режим, що пресує громадянське суспільство та не дає йому змоги розвинутися?
— Це важке запитання, але я повністю погоджуюся, що громадянське суспільство є ключовим для демократії. Я згадав про нашу підтримку громадянського суспільства в Єгипті, Тунісі та Лівії саме через це.
Що мене найбільше здивувало, так це та швидкість, з якою люди змогли об’єднати себе в громадські організації після багатьох років утисків та авторитаризму. Щойно було покінчено з диктаторами, й тиск було усунено, населення Єгипту, Лівії та Тунісу об’єдналося та розпочало активну діяльність — журналісти, лікарі, жіночі, молодіжні, екологічні організації, органи місцевого самоврядування.
Можу згадати незареєстровану громадську організацію «Братство мусульман». Її довго переслідували за часів Мубарака, але вона продовжувала активну діяльність й навіть створила один із найкращих механізмів доставки їжі в Єгипті. Зараз вони повернулися до свого статусу політичної організації.
Я сподіваюся, що це станеться і в Україні, що люди організують себе задля здійснення добрих справ та дадуть вихід своїй суспільній енергії.
ПРО ПОДВІЙНІ СТАНДАРТИ ТА ПРЕЗИДЕНТА
— Захід часто звинувачують у нещирості по відношенню до Близького Сходу. Марокканський політичний філософ Тахар бен Джелун у своїй книжці «Спалах» пише, що Захід багато років закривав очі на порушення прав людини в країнах Близького Сходу та підтримував арабських лідерів, попри їхні диктаторські дії. У випадку з Мубараком це сталося за причин побоювання ісламізації Єгипту, у випадку з Каддафі — через бажання долучитися до вигідних нафтових проектів. Саме на це звертає увагу Юлія Тимошенко у своєму відкритому листі до західних демократій, закликаючи їх обмежити бізнес із корумпованим оточенням президента, адже економічна співпраця впливає на політичну ситуацію в країні. Знаючи, наскільки тісно взаємопов’язані політичні та ділові інтереси, чи можемо ми взагалі говорити про можливість розмежування одного від іншого?
— Так, вони взаємопов’язані та їх справді важко розділити. Однак ми не маємо застосовувати санкції невмотивовано та огульно.
Наприклад, економічні санкції, вжиті щодо Ірану, були широко підтримані міжнародною спільнотою. Уряд цієї країни діє не в рамках прийнятних норм. Він, очевидно, розробляє зброю масового знищення. І така загроза міжнародній спільноті вмотивовує економічні санкції, про які йдеться.
Санкціям було також піддано режим апартеїду в Південній Африці. Там відбувалися страшні порушення прав людини. Важкість цих злочинів пояснює багатонаціональний консенсус щодо вжиття санкцій.
Ми також маємо приклади, коли санкції не призвели до бажаних результатів, і тому історія вчить нас застосовувати санкції тоді, коли для того є достатньо серйозні підстави та обѓрунтований міжнародний консенсус.
Я знаю, що опозиція та громадянське суспільство України вірить в ефективність таких заходів, як замороження банківських рахунків та інших активів державних чиновників за недотримання принципів прав людини. Ці дії можуть мати ефект, але лише частковий. Майбутнє України в руках українців, а не західних банкірів, які контролюють чиїсь банківські рахунки. Лише українці можуть винести остаточний вирок політичним та економічним діям своїх керівників. Самі санкції ніколи не допоможуть встановити демократичний режим. Його можна відтворити лише зсередини, а не ззовні.
— Останнє запитання поверне нас до часів, коли ви працювали в України як посол. Секретні депеші американського посольства в Києві, оприлюднені Вікілікс, дають підстави вважати, що ви встановили добрі взаємини з тодішнім лідером опозиції Віктором Януковичем. У своїх звітах до Вашингтона ви згадуєте «дуже невимушені та впевнені тенісні матчі» з Януковичем та обіди з ним і його сином Олександром. Ви пишете, що у спілкуванні з вами Янукович намагався донести американському керівництву месидж про те, що він «людина принципів», яка «дотримується зобов’язань», «добрий партнер» та «людина свого слова». З того моменту, як пан Янукович став Президентом, що з обіцяного тоді він виконав, а яких зобов’язань не дотримався?
— Я не пригадую, щоб ми про це писали (сміється), але так, ці зустрічі мали місце. Правдою також є й те, що багато президентів України, включаючи пана Януковича, обіцяли та давали зобов’язання дотримуватися політики, яка б знайшла підтримку міжнародної спільноти, особливо Європи та США. Ці зобов’язання стосувалися політичних, міжнародних, економічних та бізнесових питань. Але серед них були й зобов’язання щодо забезпечення чесних і прозорих виборів, гарантування свободи преси, поваги до прав опозиції.
Я продовжую сподіватися, що зобов’язання забезпечити демократичний розвиток України будуть дотримані цією адміністрацією.
Ви знаєте краще мене, що кожен в Україні має свою історію. Деякі історії були добрі, деякі злі. Але головним було те, що політики з недоброю історією змогли перегорнути сторінку, зробити крок вперед та розпочати добрі справи задля майбутнього українців. Мені здається, що саме такий тип лідерства є вкрай необхідним зараз. Вам потрібні лідери, які б продемонстрували, що незалежно від того, що було позаду — добре чи погане, — ви зможете рухатися вперед до нової демократії та нового устрою, в якому б поважали права та думки людей.
І я щиро сподіваюся що цей Президент обере такий шлях.
