Як легко було передбачити, війна Росії з Грузією не залишилася без наслідків для Північного Кавказу. Це в бюрократичних зведеннях та виступах поставлених Москвою намісників все виглядало тихо й сумирно. Лише три дні тому чеченський президент Рамзан Кадиров розписував мир і спокій у ввіреній йому республіці, а наступного дня теракт стався в розташуванні спецбатальйону «Південь». У результаті один військовослужбовець загинув, отримали поранення ще десять осіб.
Не краще і в сусідній Інгушетії. Республіку приголомшила звістка про загибель відомого опозиціонера Магомеда Євлоєва. Він був членом Адвокатської палати Москви і власником відомого сайту Інгушетія.Ру. Влада республіки кілька років домагалася закриття його сайту і нарешті Мосгорсуд 12 серпня визнав незаконною діяльність сайту. Його головний редактор Роза Мальсагова залишила Росію і налаштована просити політичного притулку в одній з європейських країн.
Крізне кульове поранення в голову, що виявилося несумісним із життям, Магомед Євлоєв отримав в автомобілі МВС республіки, співробітники якого затримали опозиціонера в аеропорту «Магас» одразу після повернення з Москви. До трагічного випадку з Євлоєвим інгушські опозиціонери заявляли, що вони не виступають проти центральної російської влади, а ведуть боротьбу лише з президентом Зязіковим і лише легальними способами. Наприклад, на президентських виборах в Інгушетії за Дмитра Медведєва проголосували 97% виборців. Це абсолютний російський рекорд. Навіть у сусідній Чечні не спромоглися на таке. Однак одразу після виборів опозиція почала акцію «Я не голосував». Метою її було довести, що Зязіков і його оточення просто сфальсифікували результати виборів, щоб сподобатися Путіну і Медведєву. При цьому опозиціонери сам факт підтримки Медведєва під питання не ставили. Вдалося зібрати кілька десятків тисяч нотаріально завірених підписів тих, хто не голосував, що викликало буквально вибух люті Зязікова. Саме тоді Євлоєв і його однодумці були прираховані до «темних сил», які підривають мир у республіці. Про те, що опозиція набрала силу, свідчить і доставка до Москви в приймальну президента Медведєва понад 80 тисяч підписів із вимогою відставки нинішнього президента Інгушетії.
У день похоронів Євлоєва 1 вересня в центрі Назрані почався мітинг пам’яті, який його організатори оголосили безстроковим. На ньому, за різними даними, були присутні від двох до трьох тисяч осіб. Влада не знайшла нічого кращого, як вранці 2 вересня розігнати його за допомогою вогнепальної зброї та бронетехніки. Особливу цинічності цьому додає те, що розгін почали під час ранкової молитви, коли віруючі, що її відправляли, не могли чинити опір. Цього президенту Зязікову і міністру внутрішніх справ Мусі Медову не пробачать.
Якби проблеми Інгушетії зводилися б лише до протистояння між президентом Зязіковим і опозицією, хоч і цього досить, щоб ускладнити ситуацію в досить складному регіоні. Однак, до цього домішується ще один, уже міжнаціональний, конфлікт. Йдеться про осетино-інгушське протистояння, яке восени 1992 року вилилося в озброєні зіткнення. На нього безпосередньо впливає грузино-російська війна.
Кавказька війна затулила собою швидке наростання напруженості між двома республіками. Можливо, що цей збіг, але вже дуже характерний. У розпал бойових дій у Грузії в селі Куртат Приміського району Північної Осетії відбулася масова бійка між осетинами та інгушами, що ледве не переросла в з’ясування стосунків за допомогою зброї.
В Інгушетії у більшості своїй щодо військових подій не висловлювали особливого співчуття жителям Південної Осетії. Події у Грузії призвели до масової подачі рапортів і звільнень чеченців та інгушів з органів внутрішніх справ і міністерства оборони Росії. Ініціатива поповнити лави північнокавказьких добровольців за рахунок вайнахів — чеченців і інгушів — викликала глухий опір. Як писала московська «Новая газета», інгушські співробітники внутрішніх справ організовано подали близько 300 рапортів на звільнення. У Чечні в батальйонах «Південь», «Північ» і «Захід» служать колишні бойовики. Із них вже близько 80 осіб звільнилися, незважаючи на те, що служба в армії та міліції гарантує їм захист від кримінального переслідування.
Серед вайнахських народів — чеченців та інгушів — зростає протест проти дій влади. З одного боку цим користується екстремістське підпілля, що виливається в терористичні акти, що все частішають, обстріл і вбивства співробітників органів внутрішніх справ, військових і цивільних чиновників. З іншого — донедавна лояльна Москві опозиція також переходить на все більш радикальні позиції. Трагічний випадок з Євлоєвим, безсумнівно, зіграв роль каталізатора конфронтації на Північному Кавказі. Опозиція Інгушетії розглядає можливість звернення до світової громадськості з проханням «від’єднати» республіку від Росії. Так сказав в ефірі радіостанції «Эхо Москвы» керівник оргкомітету загальнонаціонального мітингу протесту Магомед Хазбієв. «Нам потрібно просити Європу або Америку, щоб нас від’єднали від Росії». Він додав, що необхідно також «зупинити геноцид інгушського народу, що здійснюється Кремлем». Знайомі слова, чи не правда. Запущений правлячим угрупованням Росії бумеранг повертається. І цей — лише початок. Адже поряд Дагестан, із безперервними конфліктами, терористичними актами та розділеними народами: лезгинами, аварцями, даргинцями. І багато хто в регіоні запитує: якщо південним осетинам і абхазцям можна утворити свою незалежну державу, то чим гірші вайнахи або народи Дагестану? Схоже, що відповідь на це запитання на Північному Кавказі починають шукати за допомогою зброї.
