Шановна Ларисо Олексіївно!
Ви, напевне, чули афоризм знаного польського поета, майстра влучного слова Станіслава Єжи Леца: «Вікно у світ можна закрити газетою». З повагою ставлячись до автора, хотів би відразу ж зазначити, що він написав лише половину правди: іншу половину пощастило продемонструвати вашій газеті. Чому, запитаєте, пощастило? А тому що редакція, якій пощастило, — це, на мою думку, редакція, яка здійснила те, що інші лише збираються зробити.
Гадаю, постійному читачеві шанованого всеукраїнського видання не треба напружувати свою думку, щоб зрозуміти, про що мовиться. Саме газета «День» розпочала нещодавно унікальну в новітній вітчизняній історії журналістську акцію — запропонувала українським дипломатам, акредитованим у зарубіжних країнах, дати відповідь на п’ять однакових за своєю спрямованістю запитань. Для тих, хто дізнається про це вперше, нагадаю: ось як редактор відділу міжнародної політики та інформації газети Микола Сірука поставив їх Надзвичайному і Повноважному Послу України у Федеративній Республіці Бразилія Володимиру Лакомову (дивись публікацію «Український фактор у Бразилії» у газеті «День» від 14.08.2007): 1. У чому полягає цінність чи важливість Бразилії для України? 2. Які інтереси має Україна в Бразилії і чи вдається їх відстоювати? 3. Як розвиваються економічні та торгові відносини України з Бразилією? Наскільки активно український бізнес діє в цій країні і чи потрібна для його просування державна або законодавча підтримка, а, можливо, і самого вищого керівництва? 4. Чим цікавою може бути Бразилія для українських громадян чи туристів?
5. Як у Бразилії ставляться до України та українців? Якою бразильці бачать нашу країну?
Ні, я зовсім не збираюся якось тут коментувати відповіді дипломатів. Тим, кого вони зацікавлять, може їх просто прочитати. Для мене ж очевидно: серія інтерв’ю, що пропонується читачам, є однією з перших спроб висвітлити означену тематику в українській журналістиці. Вона є цінною для нас сьогодні ще й тим, що специфіка діяльності дипломатичних служб у період глобалізації є новою, мало вивченою, але напрочуд актуальною науково-практичною проблемою. Тому особливо втішно, що редакція газети «День» на достойному рівні взялася за реалізацію зазначеного медійного проекту.
Від своїх знайомих знаю: опубліковані розповіді наших послів не залишають людей байдужими. Напрочуд цікаво читати матеріали під рубрикою «Україна в світі», вони дають змогу уявити, якою сьогодні стає нова українська дипломатія, як вона має гідно представляти інтереси своєї держави за кордоном. Поділяю думку колишнього міністра закордонних справ України Анатолія Зленка, висловлену в передмові до навчального посібника Б. І. Гуменюка та О. В. Щерби «Сучасна дипломатична служба», що «перед українською дипломатією постає насамперед завдання максимальної прагматизації її роботи, наближення до потреб вітчизняної економіки. Йдеться про рентабельність дипломатичної служби, яка не може більше задовольнятися роллю простого посередника у спілкуванні з іншими країнами. Сучасний дипломат — це менеджер, організатор, людина, здатна працювати на багатьох напрямах і брати на себе відповідальність. Це — фахівець нового типу, який у нас тільки створюється». Читаючи відповіді українських дипломатів на запитання редакціїї, ми бачимо, як за сучасних умов зростає значення економічної дипломатії порівняно з іншими аспектами зовнішньополітичної діяльності. Місце країни в сучасному світі та її здатність впливати на правила і закони побудови Єдиного світу визначаються тепер не тільки і не стільки військовим потенціалом, скільки економічним, науково-технічним, інформаційно-комунікаційним тощо. Глибоко переконаний у тому, що українській економічній дипломатії сьогодні необхідні ясність та визначеність, що передбачає: — формулювання та політичне оформлення концептуальної бази економічної дипломатії;
— забезпечення ієрархічної субордінації та логічної узгодженості економічної дипломатії з іншими напрямами зовнішньополітичної діяльності;
— створення Центру, що координує (але не підміняє) діяльність усіх джерел економічної дипломатії;
— проведення економічної дипломатії на чотирьох рівнях: глобальному, регіональному (європейському, східно- азіатському і т. п.), рівні товарних ринків (на світових ринках нафти, газу, зброї, телекомунікацій та ряду інших) і на рівні двосторонніх відносин.
Україні ще належить усвідомити пріоритетність економічної дипломатії перед іншими напрямами дипломатичної роботи та виробити і освоїти відповідні механізми її проведення. Без цього Українській державі не знайти адекватних відповідей на виклики часу, характерними рисами якого стали глобалізація світової економіки та підвищення ролі економічних факторів у визначенні стратегічної ваги країни на світовій арені. Усе це є однією із запорук утвердження України як сучасної європейської держави. Автор згоден з тими, хто вважає: ніколи в історії ще не було так складно і так цікаво працювати в дипломатичній службі. Загалом, мені імпонує прагнення редакції газети «День» надати слово нашим дипломатам, акредитованим у зарубіжних країнах. І я із задоволенням, користуючись цією можливістю, вітаю редакцію з новою удачею. Усе це не лише сприятиме більшій відкритості наших послів українському суспільству. А й має стимулювати в Україні дискусію щодо нових можливостей і форм роботи вітчизняної дипломатичної служби. Потреба у кваліфікованому обговоренні цих питань уже давно назріла. Зокрема, нам цікаво також дізнатися про відкритість українських дипломатів громадськості у країні їхнього перебування. Експерти з Центру рейтингових досліджень «Еліт-Профі» за підсумками 1999 року склали рейтинг зарубіжних послів, акредитованих в Україні, які найбільш відкриті українському суспільству. Смисл акціїї полягав у наступному: представити «десятку лідерів» і зробити їх імена широко відомими нашій публіці. Тоді, якщо пам’ятаєте переможцем став посол Стівен Пфайфер зі США, про що свого часу ваша та інші газети розповідали.
А чому б, скажімо, Міністерству закордонних справ України спільно з Дипломатичною академією України не скласти такий рейтинг стосовно активності наших дипломатів, які працюють у зарубіжних країнах? Для цього, як на мене, у них є значна можливість. Погодьтеся, ми про це нічого, по суті, не знаємо. Навряд чи хто зможе заперечити, що важливим показником прагнення до прозорості політики, здійснюваної відносно країни перебування, є готовність дипломата до спілкування з журналістами, із мас-медіа, а через них і з громадянами цієї держави. З другого боку, комунікабельність керівника дипломатичного представництва служить благодатним грунтом для виникнення зворотнього зв’язку, тобто привертає увагу преси до діяльності посольства. Адже дипломати великою мірою сприяють створенню позитивного образу своєї держави в уяві міжнародної громадськості.
