Зараз погляди всього світу прикуті до Північної Африки та Близького Сходу. У двох країнах цього регіону: Тунісі і Єгипті вибухи народного гніву призвели до усунення від влади диктаторів. Схоже, подібна доля чекає на нинішнього президента Ємену, який править країною 33 роки. Тим часом зовсім за іншим сценарієм розвиваються події в Сирії та Лівії. У першому випадку влада чітко контролює ситуацію в країні і жорстко розправляється з демонстрантами, а в другому вірні Муаммару Каддафі сили розпочали громадянську війну з повстанцями, які не мають досвіду ведення бойових дій і лише сподіваються на те, їм допоможе Захід, який запровадив зону, заборонену для польотів лівійських ВПС. Як далі розвиватимуться події в цьому важливому для нашої країни регіоні і зокрема в Лівії, де працює багато українських громадян? Чи може Україна використати свій потенціал «м’якої» сили, щоб просувати власні інтереси в регіоні Північної Африки та Близького Сходу? Про це «Дню» — в ексклюзивному інтерв’ю заступника міністра закордонних справ України Євгена МИКИТЕНКА, який до цього був послом нашої країни в Об’єднаних Арабських Еміратах, Саудівській Аравії, Арабській Республіці Єгипет, Сирійській Арабській Республіці.
— Якщо вам доводилось бувати в регіоні Близького Сходу або Північної Африки навесні, то ви, мабуть, знаєте, що саме в цей період там віють сильні вітри — хамсини, які несуть пісок з пустелі Сахара або Аравійського півострова. Цього року вже у січні в регіоні здійнялися потужні політичні бурі.
Хотів би зазначити, що нинішні події, які відбуваються на Близькому Сході та у Північній Африці, нами були, загалом, прогнозовані. Інша справа, що строки їхнього розгортання передбачити було нелегко. І, до речі, не лише нам. Згадайте, хоча б, як суперечливо іноді реагували на початок революційних подій у регіоні наші європейські та заокеанські партнери. Розходяться в оцінці того, що відбувається, й арабські країни: у регіоні панує хаос, кожний відчуває недовіру одне до одного.
На моє переконання, процеси, що відбуваються нині у країнах арабського світу, носять у цілому непередбачуваний характер і не дають змоги повною мірою прогнозувати подальший розвиток подій. Жодна з арабських країн не має «імунітету» від розгортання внутрішньополітичних подій за сценаріями, подібними до подій у Тунісі, Єгипті або Лівії. Прості люди втомилися від гегемонії, автократії, соціальної нерівності, коли на вулиці поруч із сяючим «Мерседесом» поволі крокує худенький віслюк із фелахом. Як сказав один з арабських керівників, наразі одні вже не в змозі «далі затягувати пасок, а на інших цей пасок вже не сходиться».
На сьогодні очевидно, що розгортання протестних настроїв у Тунісі, Єгипті, Лівії та інших країнах регіону було обумовлено тим, що лідери цих країн суттєво запізнилися з проведенням політичних та соціально-економічних реформ.
Показово, що основною рушійною силою опозиційних сил є освічена молодь, що виросла в епоху нових інформаційних технологій і налаштована на необхідність проведення політичних та соціально-економічних змін у своїх країнах.
Також характерною особливістю для всіх країн регіону, охоплених протестними настроями, є те, що керівництво цих держав повторює одну й ту саму помилку — спочатку застосовується сила, а потім пропонується діалог, проведення переговорів, започаткування реформ. Такий підхід із самого початку носить конфронтаційний характер і в подальшому призводить до загострення внутрішньополітичної ситуації та непрогнозованого розгортання подій.
— Тобто лідери арабських країн не вчаться на помилках інших, а які уроки ми маємо винести з цих подій?
— Думаю, що на сьогодні актуальними як для нашої держави, так і для всієї світової спільноти в плані розвитку співробітництва з північноафриканськими та близькосхідними державами залишаються питання про те, чи зможуть лідери країн регіону зробити відповідні висновки з метою унеможливлення подібних подій у майбутньому і чи є в них необхідний для цього час.
Крім цього, важливим є також питання, хто зможе очолити «протестну хвилю» та об’єднати різні групи на національному рівні.
Днями у відставку пішли уряди Йорданії, Сирії та Кувейту. Наразі керівництво цих країн докладає зусиль для стабілізації ситуації, підвищення соціальних стандартів, лібералізації політичного життя. Оголошено про позачергові парламентські вибори у Єгипті у вересні, а через два місяці там відбудуться вибори нового президента. Король Йорданії швидко і гнучко реагує на ситуацію в країні і користується значним авторитетом та повагою своїх підданих. Президент Сирії Башар Асад оголосив про підвищення на 30% зарплат держслужбовцям, створив комісію, яка визначить доцільність дії закону про надзвичайний стан у країні. У Кувейті триває мирний політичний діалог щодо шляхів модернізації країни. Отже, можна стверджувати, що «вітри перемін» торкнулися майже всіх країн регіону.
Слід також зазначити, що триваюча з початку поточного року напруга в арабському світі негативно відображається на нашому товарообігу з цими країнами. Немає сумніву у тому, що ринки Близького Сходу та Північної Африки є для нас надзвичайно цікавими та перспективними. Достатньо лише подивитися на статистику, згідно якої сумарний експорт вітчизняних товарів до цього регіону за 2010 рік склав близько 6 млрд дол. США. Основними статтями українського експорту до арабських країн традиційно залишаються чорні метали, зернові та інша сільськогосподарська продукція.
— Євгене Олеговичу, чи можна вважати, що з відправкою великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський» Україна певним чином залучена чи може бути залученою до дій сил поки що невеликої коаліції, яка виконує рішення РБ ООН стосовно забезпечення зони, забороненої для польотів, над Лівією?
— Тут хотів би одразу пояснити, щоб у нас з цим питанням не виникало двозначностей. Як відповідальний член ООН наша держава неухильно виконуватиме положення «лівійських» резолюцій Ради Безпеки ООН №1970 та №1973. Ми вважаємо, що зусилля усіх причетних до ситуації у Лівії сторін мають бути, перш за все, зосереджені на захисті та гарантуванні безпеки цивільного населення.
У цьому зв’язку конкретним внеском України у виконання положень цих документів стало направлення великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський» для здійснення гуманітарної місії з евакуації українських громадян, а також громадян інших країн з портів Лівії.
Ми маємо намір зосередитися саме на цьому аспекті врегулювання лівійської кризи, хоча готові до розгляду інших пропозицій на пізнішому етапі.
Ми також розраховуємо на всебічне сприяння коаліції щодо безпеки нашого корабля у рамках здійснення ним гуманітарної операції з евакуації громадян.
— Як довго, на ваш погляд, триватиме конфлікт у Лівії? Чи можливе проведення там сухопутної воєнної акції?
— Операція коаліції «Одісея. Світанок» вже триває два тижні. Кажуть, що герой древньогрецької поеми подорожував цілих десять років... Сьогодні, по суті, в Лівії триває громадянська війна між заходом та сходом, у якій коаліція підтримує одну із сторін. З історії відомо, що в громадянських війнах не буває переможців. У всякому разі, якщо членами коаліції буде прийнято рішення про розгортання воєнної операції на суходолі, лівійці не зустрічатимуть «гостей» квітами та не роздаватимуть їм солодощі, як це прийнято на Сході.
— Чи встановлює Україна контакти з Національною перехідною радою, що базується в Бенгазі?
— Ні, не встановлює. Поки що невідомо, з ким із повстанців можна мати справу. До того ж, упевнений, офіційному Тріполі не буде до вподоби перемовини або визнання де-факто Перехідної ради. Це також може нанести шкоду численним громадянам України, які продовжують працювати у лівійських лікарнях та госпіталях у містах, що контролюються силами Муаммара Каддафі.
Нам поки що невідома програма Національної перехідної ради. На сьогодні основною вимогою опозиції є позбавлення влади лідера Джамагирії Муаммара Каддафі. А що потім? Її подальші кроки поки незрозумілі.
Неоднорідність складу опозиції, відсутність інформації щодо політичних поглядів її лідерів суттєво ускладнює будь-які прогнози щодо подальшого розвитку подій у цій країні.
На моє глибоке переконання, майбутній лівійській владі необхідно чітко сформулювати для свого народу, чого вона хоче і якою бачить Лівію без Каддафі, оскільки однією із серйозних проблем є те, що країна складається з племен, які добре озброєні і прагнуть отримати більш широкий доступ до основних ресурсів країни з, відповідно, подальшою дестабілізацією держави.
— До речі, як ви оцінюєте те, що ініціативу з фактичного усунення Каддафі від влади взяла на себе Франція у союзі з Великою Британією, чи означає це, що центр вироблення європейської (єесівської) політики змістився з осі Берлін — Париж до осі Париж — Лондон?
— Я би не став говорити про формування якихось нових сталих «осей» всередині Європейського Союзу. Франція завжди виявляла підвищений інтерес до Північноафриканського регіону, свідченням чого можна назвати хоча б ініціативу її нинішнього лідера Ніколя Саркозі зі створенню «Союзу для Середземномор’я». Крім того, офіційний Париж непокоїть фактор неконтрольованих мігрантських потоків з Африканського континенту. Так само Близький Схід та Північна Африка завжди були у сфері підвищеної уваги Великої Британії. Тому нинішня вісь Париж-Лондон виглядає більше ситуативною.
— Євгене Олеговичу, чи може Україна використати свій потенціал «м’якої» сили, щоб просувати власні інтереси в регіоні Північної Африки та Близького Сходу, що робиться в цьому плані?
— Не просто може, вона це активно робить. Той, хто слідкує за подіями в українській зовнішній політиці, не міг не помітити, що останнім часом спостерігається суттєва активізація політичних контактів України з державами Близького Сходу та Північної Африки.
Водночас організація та проведення протягом короткого проміжку часу візитів в Україну президентів Ізраїлю і Сирії, міністра закордонних справ Єгипту, відвідини міністром Костянтином Грищенком Катару та Кувейту продемонстрували міжнародній спільноті бажання нашої держави зміцнювати політичні та торговельні зв’язки з країнами регіону, збалансованість підходів України до питання арабо-ізраїльського протистояння та близькосхідного мирного процесу в цілому.
Хотів би також підкреслити, що сучасні тенденції у розвитку ситуації вимагають від України реалізації своєї близькосхідної та африканської політики шляхом дотримання балансу між формуванням тісних партнерських стосунків із головними акторами світової політики. Перш за все, у чотирикутнику ЄС — США — Китай — Росія.
Слід врахувати ту обставину, що на сучасному етапі у зв’язку з підвищенням інтересу з боку провідних світових гравців до інвестиційних, промислових та енергетичних можливостей регіону відбувається корекція зовнішньополітичних векторів практично усіх держав регіону.
Тому за нинішньої невизначеної ситуації ми намагаємось активно використовувати фактор рівнонаближеності України у політичному та економічному аспектах до головних учасників регіональних процесів, що дозволятиме активніше залучатися до зусиль міжнародного співтовариства щодо розв’язання регіональних проблем та просування наших економічних інтересів.
ДО РЕЧI
Вчора о 10.40 за київським часом великий десантний корабель ВМС України «Костянтин Ольшанський» пришвартувався в порту Тріполі. Його відхід заплановано на 19.00. Коли номер готувався до друку, стало відомо, що бажання залишити територію Лівії виявили 125 українців і 179 іноземців, у тому числі по 28 громадян Великої Британії та Болгарії, 18 громадян Франції, 20 громадян Ірландії. Скористатися можливістю покинути Лівію на українському кораблі також вирішили росіяни, словаки, серби, італійці — загалом представники 18 різних країн. На шляху до України корабель зайде в Мальту, де зможе висадитися частина біженців, а його прибуття до Севастополя очікується в п’ятницю-суботу.
