Амос Оз, один із найвідоміших ізраїльських письменників, стверджує, що нинішня палестино-ізраїльська війна насправді є двома війнами: «несправедливою» війною проти Ізраїлю та євреїв за створення фундаменталістської ісламської держави в «рабській Палестині» і «справедливою» війною палестинського народу за незалежну державу, гідну цієї назви. Відповідно, Ізраїль також веде дві війни: справедливу війну на захист свого права на існування, на визнання своєї цілісності й безпеку на Близькому Сході та несправедливу і безплідну війну за увічнення окупації Західного берега і сектора Газа, а також розташованих там єврейських поселень.
На Західному березі та в секторі Газа живе близько 220 000 ізраїльських поселенців, якщо не враховувати приблизно 190 000 осіб, які мешкають в околицях Єрусалима за межами території старого, розділеного Єрусалима, яким він був до 1967 року. Незважаючи на інтифаду, чисельність поселенців поменшала лише в кількох із 144 поселень, і в одному лише секторі Газа проживає понад 7000 поселенців, зосереджених у 16 громадах, які займають 20 відсотків убогої землі, яка і без цього є однією з найперенаселеніших у світі.
Ізраїльська держава надає істотну підтримку розширенню поселень. За останні 10 років поселення отримували щорічні субсидії в розмірі близько 920 євро на душу населення, в той час як новобудовані міста отримували 575 євро, а арабські громади в Ізраїлі — 430 євро. У поселеннях з державних фондів фінансується половина вартості житлового будівництва, а в Ізраїлі — лише 25 відсотків.
Яка мета цієї політики експансії на окупованих територіях? Навіщо поселення створені навіть в областях з найбільшою щільністю палестинського населення? Ті території, що після війни 1967 року передбачалося використати як розмінну монету в обмін на визнання Ізраїлю та мир, зараз окуповані постійно, з метою не допустити утворення палестинської держави, яка б мала суверенітет та територіальну цілісність — необхідні атрибути нехай невеликої, але самостійної держави. Реальність же є такою, що на ці території поширюється суверенітет Ізраїлю; армія перебуває там з метою захисту поселенців і затвердження фактичного суверенітету Ізраїлю над цими територіями.
Але окупація призвела до шкідливих наслідків: обмеження свободи пересування, щоденного пригнічення і приниження, кордонiв на дорогах. У результаті окуповані території стали перешкодою мирному урегулюванню і, як не парадоксально, загрозою самій безпеці Ізраїлю, його громадян і солдатiв. Ізраїльтяни не можуть панувати над іншим народом і водночас жити в демократичній державі, дотримуючись ідеалів сіонізму, якщо вони не «звільняться» від територій і поставлять за мету забезпечити співіснування двох держав з визнаними кордонами і добросусідськими взаємовідносинами.
З урахуванням кількості поселенців і могутності зацікавлених сторін неможливо уявити собі варіант з примусовим звільненням окупованих територій. Але будь-яка угода між Ізраїлем і Палестиною означатиме необхідність проведення на першому етапі відселення щонайменше 50 — 60 тисяч осіб, які проживають у найвіддаленіших і розсіяних поселеннях. Три роки тому прем’єр-міністр Ехуд Барак запропонував можливе рішення приблизно для 150 тисяч поселенців: об’єднання деяких великих поселень у суміжні блоки і включення їх до складу Ізраїлю нарівні з передмістям Єрусалиму, що розростається, з подальшою передачею майбутній палестинській державі ізраїльської землі в обмін на ці території.
Малоймовірно, щоб палестинці погодилися на таке рішення. Тому потрібно розробити щось на кшталт системи стимулів, щоб переконати значну частину поселенців повернутися на батьківщину і створити для інших можливість постійного проживання на цих територіях, поважаючи суверенітет Палестини. Це буде легшим для тих поселенців, які переїхали з прагматичних міркувань (субсидії на житлове будівництво, якість життя у передмісті, податкові стимули), оскільки вони — по суті ті ж жителі передмістя, які ведуть спосіб життя, що не дуже відрізняється від того, який вони вели б, живучи в Ізраїлі.
Сьогодні, коли атаки терористів відбуваються по всіх дорогах і жити стає небезпечно, і завтра, коли буде створено палестинську державу, ці поселенці, ймовірно, забажають повернутися і жити в межах Ізраїлю. Можливо, в майбутньому, при мирному співіснуванні і відкритих кордонах, на цих територіях зможуть існувати навіть єврейські громади з автономною адміністрацією, як зараз існують подібні арабські громади в Ізраїлі: в цьому випадку євреї, які залишилися там, були б іноземними громадянами, які проживають на території Палестинської держави і мали б коритися її законам.
Але поселенці, спонукувані націоналістично-релігійною ідеологією, віддані міфу про «Великий Ізраїль» і переконані в тому, що вони виконують біблійний заповіт про повернення святої землі, опиратимуться відселенню. Проте вони мають підкоритися демократичним рішенням свого уряду.
Скільки коштуватиме така репатріація? Проведемо приблизний підрахунок. Якщо 60-70 відсотків поселенців захочуть повернутися до Ізраїлю, це становитиме 130 — 150 тисяч осіб, або ж 25 — 30 тисяч сімей. На основі середньої вартості будинку в Ізраїлі (приблизно 280 тисяч євро на сім’ю) можна оцінити загальний обсяг витрат у 7-9 мільярдів євро.
У рамках загального врегулювання конфлікту деякі країни можуть зробити свій внесок у цю суму: Сполучені Штати, ряд країн Європейського Союзу, а також Саудівська Аравія та інші країни басейну Перської затоки. Викупивши будинки у поселенців, вони могли б потім передати їх палестинським біженцям, які поселяються у майбутній державі Палестина.
Джорджіо ГОМЕЛ — економіст, засновник групи «Мартін Бубер — євреї за мир».
