Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Війна з тероризмом: помилкова доктрина

31 серпня, 2006 - 00:00
ФОТО РЕЙТЕР

Невдала спроба Ізраїлю утихомирити «Хізбаллу» демонструє численні слабкі місця концепції «війни з тероризмом». Одне з таких слабких місць — те, що, навіть якщо мішенню воєнних дій є терористи, жертвами часто стають ні в чому не повинні цивільні жителі, і їхні страждання ллють воду на млин терористів.

Ізраїль мав абсолютно законне право у відповідь на напади «Хізбалли» прагнути до знищення цієї організації і намагатися захиститися від ракетної загрози на своєму кордоні. Однак Ізраїль повинен був більше потурбуватися про те, щоб звести до мінімуму пов’язані з цим втрати. Жертви серед цивільного населення Лівану і завдані йому матеріальні збитки налаштували мусульман та світову громадську думку проти Ізраїлю і перетворили «Хізбаллу» з агресорів на героїв опору. Ослаблення Лівану також ускладнило приборкання «Хізбалли».

Ще одне слабке місце поняття «війна з тероризмом» полягає в тому, що ставка робиться на воєнні дії, а політичні підходи виключаються. Ізраїль вивів війська з Лівану, а потім і з сектора Газа, в односторонньому порядку, замість того, щоб домовитися про політичне урегулювання з ліванським урядом та палестинською владою. Посилення «Хізбалли» та ХАМАСу стало прямим наслідком такого підходу. Концепція «війни з тероризмом» перешкоджає визнанню цього факту, тому що вона відділяє «нас» від «них» і заперечує, що наші дії можуть впливати на їхню поведінку.

Третє слабке місце — те, що концепція «війни з тероризмом» не проводить відмінності між різними політичними рухами, які використовують терористичну тактику. З цього погляду, немає жодної різниці між ХАМАСом, «Хізбаллою», «Аль-Каїдою», а також сунітськими повстанцями та махдистським ополченням в Іраку. Проте всі ці прояви тероризму відмінні один від одного і вимагають різної реакції на них. Ні ХАМАС, ні «Хізбаллу» не можна розглядати просто як мішені у війні з тероризмом, тому що вони мають глибоке коріння в суспільстві; і при всьому при цьому між ними існують глибокі відмінності.

Оглядаючись назад, легко побачити, в якому місці ізраїльська політика пішла в невірному напрямі. Коли Махмуда Аббаса було обрано президентом палестинської адміністрації, Ізраїль повинен був зробити все для того, щоб сприяти посиленню його самого та його реформістської команди.

Коли Ізраїль пішов із сектора Газа, колишній керівник Світового банку, Джеймс Вольфенсон, домовився від імені «Четвірки для Близького Сходу» (Росія, Сполучені Штати, Європейський Союз та Організація Об’єднаних Націй) про план із шести пунктів. Цей план включав у себе відкриття прикордонних переходів між сектором Газа та Західним берегом, аеропорту і морського порту в секторі Газа, відкриття кордону з Єгиптом та передачу теплиць, залишених ізраїльськими поселенцями, до рук арабів. Жоден із шести пунктів так і не було здійснено.

Це сприяло перемозі ХАМАСа на виборах. Адміністрація Буша, підштовхнувши Ізраїль до проведення виборів, згодом підтримала відмову Ізраїлю мати справу з урядом, сформованим ХАМАСом. У результаті положення палестинців стало ще гіршим.

Однак Аббас зміг досягти угоди з політичним крилом ХАМАСа з питання формування коаліційного уряду. Саме з метою перешкодити цій угоді військове крило ХАМАСа, кероване з Дамаску, влаштувало провокацію, яка призвела до жорсткої реакції Ізраїлю — що, у свою чергу, підштовхнуло «Хізбаллу» до подальших провокацій і призвело до бойових дій на два фронти. Ось так екстремісти нацьковують одних на других, щоб знищити будь-яку можливість політичного прогресу.

Ізраїль брав участь у цій грі, і президент Буш погодився з цією хибною політикою, некритично підтримуючи Ізраїль. Події показали, що ця політика призводить до зростання насильства. Процес зайшов настільки далеко, що безперечної військової переваги Ізраїлю більше не достатньо для подолання негативних наслідків його політики. Існування Ізраїлю тепер знаходиться в більшій небезпеці, ніж під час угоди в Осло. Так само й становище США стало менш безпечним відтоді, як президент Буш оголосив війну тероризму.

Настав час зрозуміти, що сьогоднішня політика контрпродуктивна. Не буде кінця хибному колу насильства без політичного урегулювання палестинського питання. Перспективи для початку переговорів тепер насправді навіть кращі, ніж вони були кілька місяців тому. Ізраїльтяни повинні зрозуміти, що військових засобів страхання самих по собі недостатньо. І араби, реабілітувавши себе на полі бою, можуть більш охоче піти на компроміс.

Чути гучні голоси, які стверджують, що Ізраїль ніколи не повинен вести переговори з позиції слабкості. Вони не праві. Позиція Ізраїлю ставатиме тим слабшою, чим довше він упиратиметься в своєму нинішньому курсі. Та й «Хізбалла», відчувши смак перемоги, але не досягнувши реальної перемоги (і спираючись на Сирію та Іран), може проявити впертість.

Та ось тут уже вступають у дію розбіжності між «Хізбаллою» та ХАМАСом. Народ Палестини жадає миру і полегшення своїх страждань. Політичне крило ХАМАСа — на відміну від військових сил — має з розумінням ставитися до їхніх бажань. Ізраїлю ще не пізно посприяти створенню коаліційного палестинського уряду на чолі з Аббасом і почати з ним співпрацю як перший крок до більш зваженого підходу. Чого бракує для цього — то це американського уряду, не засліпленого концепцією війни з тероризмом.

Джордж СОРОС — фінансист і філантроп, автор книги «Доба схильності до помилок: наслідки війни з терором»

Джордж СОРОС. Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 
Рубрика: