Місяць війни на Балканах не приніс бажаних результатів, констатується в багатьох редакційних статтях західної — в першу чергу французької преси. Потоки біженців з Косово — все збільшуються, їхнє число вже перевалило за мільйон, постать демонізованого Заходом Мілошевича вже дійсно стала символом опору та єднання для сербів. У той же час найбільше постраждали саме косовські албанці, задля захисту яких начебто й розпочиналися повітряні удари сил НАТО — біженцям відверто не раді ні в Македонії, ні в Албанії. Вони, стверджується в теленовинах, і раді б повернутися додому, але нікуди, бо домівки, не зруйновані натовською авіацією, пограбовані мародерами. Євросоюз дискутує плани нафтового ембарго Югославії — після того як план уже схвалено на саміті НАТО. Не в захваті від цього Франція, Фінляндія, Ірландія та Люксембург — не факт, що їхня позиція не зміниться. У Чорногорії, президент якої Міло Джуканович як був, так і залишився ярим опонентом Мілошевичу, вже очікують військового перевороту — оскільки маленька республіка наважується сперечатися з Белградом.
Експерти вважають, що Югославія не переможе в тривалій повітряній війні з НАТО, в разі, якщо наземна операція, про яку так багато говорять, так і не почнеться. У разі ж її початку програє не лише Захід.
Першу перемогу Сербія вже отримала — державне телебачення РТС, телецентр якого в Белграді зруйновано крилатими ракетами в п'ятницю, поновило свої передачі.
Одні говорять про балканські події як про війну цінностей, інші — як про спробу силою наставити Югославію на «шлях істинний». Можливо, правда — в тому, що обидві сторони — і НАТО, і Белград — не лише керуються печерною логікою, а ще й переконані у власній правоті, не рахуючися з жертвами і не бажаючи чути щось, не відповідне їхнім уявленням. Навряд чи це — найкраща ознака цивілізованого людства ХХI століття.
