Національна розвідувальна рада уряду США планує, що домінування Америки «значно зменшиться» до 2025 року і що одна з ключових сфер тривалої переваги Америки — військова могутність — буде менш значною у всезростаючій світовій конкуренції. Президент Росії Дмитро Медведєв назвав фінансову кризу 2008 року ознакою того, що глобальне лідерство Америки добігає кінця. Лідер канадської опозиційної ліберальної партії Михайло Ігнатьєв припускає, що влада США пройшла свій період розквіту. Як нам дізнатися, наскільки вірні ці прогнози?
Потрібно побоюватися оманливих метафор із органічним в’яненням. Країни, на відміну від людей, не мають передбачуваного періоду життя. Наприклад, після того як Велика Британія втратила свої американські колонії наприкінці вісімнадцятого сторіччя, Горацій Волпол передбачав зменшення Великої Британії до «країни незначного розміру, як Данія чи Сардинія». Він не зміг передбачити те, що промислова революція надасть Великій Британії друге сторіччя ще більшого панування.
Рим домінував протягом понад трьох сторіч після апогею римського впливу. Навіть тоді Рим не став жертвою іншої держави, а перетерпів тисячі ран, завдані варварськими племенами. Справді, незважаючи на всі модні прогнози того, що Китай, Індія чи Бразилія пережене США в найближчі десятиріччя, класичний перехід влади між великими державами може бути меншою проблемою, ніж піднесення сучасних варварів — недержавних гравців. У світі інформації і кібер-ненадійності розсіювання влади може являти більшу загрозу, ніж перехід влади.
То що ж буде означати володіння владою в ХХІ столітті — в час глобальної інформаційної епохи? Які ресурси даватиме влада? У ХVІ столітті контроль над колоніями і золотозливковий стандарт дали Іспанії потужну конкурентну перевагу; Голландія ХVІІ століття виграла від торгівлі та фінансів; Франція ХVІІІ століття виграла від свого більш численного населення та армій; а британська влада ХІХ століття базувалася на її промисловій перевазі та флоті.
Загальноприйняті погляди завжди дотримувалися того, що держава з найбільшою армією превалює, проте в інформаційному сторіччі це може бути держава (або не держава) з кращою обізнаністю. Сьогодні далеко не ясно, як вимірюється баланс влади, ще менше ясності в тому, як розробляти успішні стратегії виживання.
Під час своєї інавгураційної промови 2009 року президент Барак Обама заявив, що «наша сила зростає за допомогою її розумного використання; наша безпека є результатом правильності нашого шляху, сили нашого прикладу, загартовуючих рис стриманості та суворості». Незабаром після цього державний секретар Гіларі Клінтон сказала: «Америка самостійно не може вирішити найбільш злободенні проблеми, а світ їх не може вирішити без Америки. Ми повинні використати те, що називається «розумною владою, повним спектром інструментів у нашому розпорядженні». Розумна влада означає комбінацію жорсткої влади директиви і м’якої влади притягання.
Влада завжди залежить від контексту. Дитина, яка домінує на ігровому майданчику, може відставати, коли контекстом стає дисциплінований клас. У середині ХХ століття Йосиф Сталін зневажливо запитав, скільки дивізій було в папи, проте через сорок років інститут папства все ще залишився непорушним, а імперія Сталіна розвалилася.
У сьогоднішньому світі розподіл влади залежить від контексту. Вона розподіляється таким чином, який нагадує трьохмірну шахову гру. На чолі шахівниці перебуває в основному однополярна військова могутність, і є ймовірність того, що США залишаться єдиною наддержавою протягом певного часу. Проте в середині шахівниці перебуває економічна влада, яка вже понад десятиріччя є багатополярною, включаючи США, Європу, Японію і Китай як основних гравців, а також інші країни, які набувають значущості.
У нижній частині шахівниці перебуває сфера міжкордонних угод, які відбуваються поза урядовим контролем. Серед них різні недержавні гравці — це банкіри (вони електронним способом перераховують суми, які перевищують більшість національних бюджетів), а також інша крайність у вигляді терористів, які переправляють зброю, або хакери, які загрожують кібер-безпеці. В неї також входять такі нові випробування, як пандемії та зміна клімату.
У цій нижній частині дошки влада дуже розсіяна, і немає сенсу говорити про однополярність, багатополярність, гегемонію або будь-яке інше кліше. Навіть у розпал фінансової кризи запаморочлива швидкість технологічних змін, імовірно, продовжить ставити транснаціональні проблеми та проблеми глобалізації.
Проблема для американського впливу в ХХІ столітті полягає в тому, що все більше й більше речей перебуває за рамками контролю навіть найсильнішої держави. Незважаючи на те, що у військових питаннях США досягають успіху, є багато речей, які відбуваються за рамками можливого охоплення.
Під впливом інформаційної революції та глобалізації світова політика змінюється таким чином, який перешкоджає тому, щоб Америка могла досягти всіх своїх міжнародних цілей, діючи наодинці. Наприклад, для процвітання Америки життєво важлива міжнародна фінансова стабільність, проте США необхідна співпраця інших, щоб її забезпечити. Глобальна зміна клімату також вплине на якість життя американців, проте США не можуть вирішити цю проблему одні.
У світі, в якому кордони стали більш прозорими, ніж будь-коли для всього, починаючи від наркотиків і закінчуючи хворобами та тероризмом, Америка повинна допомогти створити міжнародні коаліції та інститути, щоб протистояти спільним загрозам і проблемам. У цьому сенсі влада стає грою з позитивною сумою.
Недостатньо дивитися з погляду переваги сили над іншими. Необхідно також дивитися на силу для досягнення цілей. З багатьох транснаціональних питань надання повноважень іншим може допомогти в досягненні чиїхось цілей. У цьому світі мережі і зв’язаність стають важливим джерелом відповідної влади. Проблема американської влади в ХХІ столітті полягає не в занепаді, а у визнанні того, що навіть найсильніші країни не можуть досягнути своїх цілей без допомоги інших.
Джозеф С. НАЙ-молодший — професор у Гарварді і автор книги «Повноваження на лідерство».
