Довгі роки багато говорилося про ненависть до чужого, іншого, ворожого, яка може перетворити росіян на брудний агресивний натовп. Але ні євреї, ні грузини, ні вихідці з Кавказу і Середньої Азії, ні мігранти не змогли згуртувати росіян. Найбільший потенціал озвіріння і небачені мобілізаційні можливості виявилися в ненависті до свого, яке побажало стати іншим. Постійні заклинання про небачену близькість росіян і українців означали те, що росіяни в масі своїй не вважали їх іншими, іншою нацією. І коли з’ясувалося, що українці інші і хочуть бути іншими, то ненависть до них перевершила неприязнь до будь-якого іншого народу.
Всупереч усьому, що говориться про путінську одержимість, яка передається масам, безумство натовпу жодним чином не означає безумства вождя. Путін у всій цій історії проявляє абсолютне душевне здоров’я і повну адекватність. Він прекрасно розуміє, що наслідком умоглядної близькості українців і росіян може виявитися надзвичайно сильний демонстраційний ефект майдану і зміни влади в Україні. І тому Путінові потрібно зламати, принизити й розтоптати Україну.
• В основі ірраціональної, на перший погляд, поведінки Путіна на зовнішньому світі лежить абсолютно раціональна підпорядкованість усіх його дій одному внутрішньому завданню — утриманню та примноженню влади. При цьому розв’язання цього завдання не має прямого зв’язку зі становищем населення, яке ніяк не може, та й не хоче впливати на владу, з економічною ситуацією і з багатьма іншими чинниками, яким надають значення сторонні спостерігачі і навіть російські експерти. А ось зворотний зв’язок спостерігається — убогим і нездатним до самоорганізації населенням, ізольованим від зовнішнього світу, керувати легко.
• За збереження і прирощення влади Путін готовий заплатити найвищу ціну. І за рахунок Росії, її населення та бюджету — на країну і народ йому плювати. І навіть за рахунок власних втрат — фінансових і статусних. І за рахунок усього світу — він дійсно готовий на все заради збереження влади, включаючи ядерний шантаж. Втім, лідери цивілізованого світу і так йому вже віддали Крим. Віддадуть і Україну, і весь світ.
Так, увесь світ. Стратегію утримання влади за таких умов може бути названо велосипедною: зупинишся — впадеш. До Путіна її демонстрували багато диктаторів. Прагнення до світового панування — зворотна сторона ідеології ізгойської самоідентифікації та російської еліти, і російського населення.
• Другу світову війну СРСР розпочав у союзі з гітлерівською Німеччиною, Операція «Дунай» 1968-го була багатонаціональною. Але вже афганська війна велася наодинці. Країни танкового соціалізму лишень не засуджували СРСР, але участі в бойових діях не брали.
• Вторгнення до України Росія проводить в абсолютній самотності, як і вторгнення до Грузії. Один висновок уже можна зробити — СНД більше немає. Митний союз теж не відбувся ні економічно, ні політично. Власне, економічної складової у нього ніколи й не було. Він був покликаний оформити політичний союз лідерів єдиного неототалітарного простору в Євразії під загальним керівництвом Росії.
• Така самотність була, щонайменше, двічі — під час Кримської війни і у війні з Фінляндією, коли СРСР виключили з Ліги націй. Ця самотність понад усе потрібна Путінові. Вона підсилює його владу і консолідує росіян у гордому та агресивному ізгойстві. Дуже цікаве російське чучхе виходить: з експортно-сировинною і експортно-збройовою економікою.
• Російське ізгойство як частину російської матриці було актуалізовано на самому початку путінського правління. 2001 року вийшла збірка «Новый режим», складена з інтерв’ю, взятих Модестом Колеровим у різних людей. Тоді ще Колеров не був настільки славний своїм сучим бізнесом — нацьковуванням росіян на інші нації. Наш діалог вийшов вельми показовим:
Колеров: «У дні кризи ти найменше виступав із засудженням американської політики щодо Косово, а більше фокусувався на проблемах югославського режиму, який привів країну до цієї кризи. Тобто в той травневий день російського націоналізму ти опинився не зі своїм народом».
Шушарін: «Серби не мій народ... і я вважаю нормальним фокусуватися не на тому, що робить Америка, а на тому, що робить Росія. А її дії... виявилися в стороні від усього, що відбувається».
Колеров: «Росія, мабуть, все ж таки підтримувала не Мілошевича, а свою ідентичність, бо, на мій погляд, з повною підставою, розуміла, що для Заходу немає різниці — Югославія чи Росія, просто Югославія доступна для зґвалтування, а Росія наразі ні».
Шушарін: «Подібного роду національна логіка самоідентифікації свідчить про самоприниження... У випадку з Косово ми абсолютно даремно ідентифікували себе з сербами. Чому, власне, ми повинні вважати, що у нас більше спільного з ними, ніж з німцями, французами чи американцями?.. Така політика не раціональна і, кінець кінцем, не національна».
Кінець цитати.
• Тоді ситуація була відкритою. Ніщо не перешкоджало російській національній самоідентифікації в спільноті з цивілізованим світом. Проте це не влаштовувало ні правлячу еліту, націлену на незмінюваність, ні населення, якому еліта інтелектуальна і культурна не запропонувала альтернативи ізгойству. Нині ця еліта, яка пристрасно викривала російський фашизм у його маргінальних проявах, не бажає бачити російський фашизм у кремлі, думі, раді федерації. Ну, хіба що, на телеекранах і на масових акціях.
• Зараз часто згадують історію, зокрема, говорять про те, що Путін повертає Європу до стану після Другої світової війни. Це неточно. Ялтинська повоєнна система передбачала домінування СРСР у країнах за залізною завісою. Реформи Горбачова включали позбавлення від тягаря Варшавського договору і РЕВ у поєднанні з посиленням і зміцненням Радянського Союзу. Зазвичай заведено протиставляти захоплене ставлення до Горбачова на Заході ненависті російських патріотів. Але є ще й оцінка його діяльності в колишніх союзних республіках, де немає поваги, подібної до західної.
Горбачова я пригадав ось чому. Вже декілька разів мені доводилося писати про те, що нинішній стан російського соціуму та політикуму відповідає цілям перебудови. За останнє десятиріччя остаточно подолані демократичні перегини дев’яностих, які тепер виглядають як криза росту неототалітаризму, який прийшов на зміну радянському ладові.
Пригадаємо, на що було спрямовано перебудову, і що виникло два десятиріччя опісля. Деідеологізація всіх сторін життя, подолання всевладдя партійного апарату. Економіка начебто ринкова, але вільного ринку немає. Вона очистилася від планового маразму, інтегрується до світової господарської системи під повним контролем влади. Так само і в політиці. Нинішня правляча еліта забезпечила собі незамінність без репресій, без знищення опозиційної еліти. Вибори начебто є, але виборної демократії немає, як немає і виборців, — лише населення.
Горбачов не розумів, що найголовніша проблема Радянського Союзу — національна. Що збереження його неможливе внаслідок дуже простої причини: при щонайменшому послабленні політичної уніфікації станеться державне оформлення національної ідентичності народів, які його населяють.
• Двадцять з гаком років після Біловезької пущі показали безнадійність будь-яких спроб зберегти Радянський Союз — політичні культури, традиції і звичаї, державний устрій навіть сусідніх держав розрізняються і не можуть бути уніфіковані ненасильницькими методами.
З 2008 року Путін перейшов до виправлення цієї ситуації методами насильницькими у поєднанні з політтехнологічними та корупційними. Завдання скромне — повернути світ до стану між 1989 і 1991 рокам. Логіка цих дій приводить його до виправлення ще однієї помилки Горбачова, пов’язаної з новим мисленням і відкритістю країни. Неминуча конфронтація зі всім світом. Нинішня правляча еліта Росії здійснює неототалітарний синтез, використовуючи в своїх інтересах як досягнення двадцяти років свободи, так і тоталітарний досвід СРСР і Німеччини.
• Народи, країни, люди — всього лише матеріал. Вони позбавлені суб’єктності і права голосу не мають. Росіяни з цим повністю погодилися, останніх змусять, навіть якщо змушувати доведеться весь світ.
Наразі вдається. Світові лідери не хочуть бачити очевидного, міняти звичну для них картину, міняти своє життя. І перетворюються на нових даладьє і чемберленів з перспективою стати квіслінгами та петенами.
