Останні політичні й економічні кроки Росії показують, що ця країна не лише хапає Європу за лацкани, а й може кинути її на килим.
У Швеції парламентські вибори нещодавно виграв Альянс правого центру, який рано чи пізно буде змушений заявити про свою позицію щодо з’єднуючого Росію та Німеччину газопроводу, який планують прокласти по дну Балтійського моря. Несхвалення газопроводу було одним із найголовніших гасел виборчої кампанії. Про те, що газопровід становить загрозу для Швеції, заговорили навіть представники Соціал-демократичної партії, однак це не допомогло партії, яка 12 років перебувала при владі, виграти вибори.
Хоча прокладення газопроводу ще не почалося, газ, який піде по ньому, вже внесений до енергетичного балансу Європи. Попри те, чи чинитиме нова влада Швеції серйозний опір прокладенню газопроводу, останні політичні й економічні кроки Росії показують, що ця країна не лише хапає Європу за лацкани, а й може кинути її на килим, застосувавши який-небудь несподіваний борцівский прийом. Тиск Росії нині не обмежується однією енергетикою, хоч і газова, і нафтова карти — вирішальні.
Громадянам Литви, де не вщухають пристрасті через «Мажейк’ю нафту», неважко зрозуміти сум’яття, що здійнялося в Європі після того, як один із російських державних банків придбав щонайменше 5% акцій аерокосмічного концерну EADS, заявивши, що не зупиниться на цьому і прагнутиме отримати такий пакет акцій, який дозволив би блокувати рішення (контрольний пакет EADS належить Німеччині та Франції). Після того, як керівництво EADS зробило жорстку заяву, що не підтримує агресивних планів росіян про придбання, з боку російського «Аерофлоту» почулися загрози, що він може відмовитися від літаків Airbus, виробництво яких контролює EADS. Деякого перемир’я з цього питання між Росією, Німеччиною та Францією було досягнуто, коли президент Росії Володимир Путін спілкувався з канцлером Німеччини та президентом Франції. Пан із Кремля заспокоїв, що, бажаючи акцій EADS, Росія не буде агресивною.
Крім того, пан Путін пообіцяв Німеччині збільшити могорич, який можна буде «взяти» відразу ж після того, як буде прокладений Балтійський газопровід. Російський президент пообіцяв, що газ із розташованого в морі так званого Штокманівського родовища буде направлений до Європи. Таким чином, Німеччина протягом найближчих 50 років може сподіватися на не менше ніж 25 млрд. кубометрів газу додатково кожен рік. Адже серед споживачів газу згаданого родовища на початку року згадувалися США: планувалося зріджування палива та його перевезення танкерами в Америку.
Наслідком поділу всіх цих могоричів є те, що Росія прагнутиме до того (і, швидше за все, доб’ється свого), щоб відносно неї були змінені деякі пункти Європейської енергетичної хартії. Її Росія підписала, але не ратифікувала. Наприклад, російський газовий монополіст — компанія «Газпром» — хотіла б, щоб їй було дозволено на пільгових умовах постачати газ конкретним споживачам ЄС і не брати участі в аукціонах на квоти з роздрібних поставок газу. Інша мета Росії — викрутитися зі сфери регулювання Європейської Комісії. «Газпром» прагне співпрацювати з Європою не як із спільним економічним простором, а домовлятися з кожною країною окремо. Таким чином, Росія хоче добитися, щоб після того, як із середини 2007-го європейський газовий ринок буде лібералізовано, довгостроковий договір «Газпрому» не був переглянутий. Дехто вважає, що такі задуми Росії можуть отримати схвалення в Німеччині та Франції, найбільші енергетичні компанії яких аж ніяк не задоволені майбутньою лібералізацією. У зв’язку з цим варто пригадати, що Литва теж не поспішає лібералізувати свою енергетику, як того вимагають її зобов’язання перед ЄС.
Хоч як би намагалася Росія успішно представляти себе в ролі «енергетичної супердержави», заяви її ж власних високопоставлених посадових осіб примушують підозрювати, що це «колос на глиняних ногах» — точніше, з поржавілими трубами та проводами. Наприклад, з’явилися прогнози про недостачу газу в самій Росії, передбачається, що цієї зими аж ніяк не всі промислові клієнти отримають електрику.
Однак найбільших європейських клієнтів насамперед непокоять власні справи. Тому тим, хто все ще серйозно сподівається заблокувати прокладення газопроводу по дну Балтійського моря, доведеться знайти дуже серйозні аргументи.
