Українці зараз напевне думають «за що боролися...» Яскраве світло помаранчевої революції обернулося брудною та горілою помаранчевою тінню — президент Ющенко був вимушений допустити до контролю над урядом свого головного противника. Віктор Ющенко, герой помаранчевої революції та гарячий поборник розвитку зв’язків із Заходом, усе-таки висунув на посаду прем’єр-міністра проросійського політика Віктора Януковича. По кандидатурі Януковича ще має відбутися голосування в українському парламенті, але його результат уже практично наперед відомий. І для Ющенка це катастрофа.
Нинішні події для України лише ненабагато кращі за абсолютний параліч, що уразив уряд аж на чотири місяці. На парламентських виборах жодна партія не отримала вирішальної переваги, і не встигли вони закінчитися, як «помаранчеві» партії одразу почали битися між собою. Що їх і занапастило. Крім того, сьогоднішня ситуація здатна спричинити параліч і в майбутньому, оскільки спрямованість обох Вікторів така, що країну достеменно потягне в різні сторони. Корінь проблеми нікуди не дівся: Україна як була, так і залишається неоднорідною країною, яка розривається між близькістю з Європою та з Росією. І у тієї, й у іншої є прихильники, але ні той, ні інший табори не можуть здобути остаточної перемоги. Сенс здійсненого Україною розвороту важко переоцінити. Два роки тому Ющенко позбавив Януковича влади, коли той займав украй проросійські позиції та втілював собою всі безчинства, що їх чинив в Україні старий режим Леоніда Кучми. На знак протесту проти шахрайства на виборах на скуті морозом і засипані снігом вулиці вийшли сотні тисяч людей — і не йшли звідти ні вдень, ні вночі. У ті дні Ющенко за одну мить став улюбленцем Заходу, а його обличчя, спотворене, як усі вважали, в результаті отруєння, стало символом того, наскільки велике бажання громадян колишнього Радянського Союзу скинути з тронів своїх старих правителів.
Для Тоні Блера та президента Буша це був справжній подарунок: до того часу минуло вже більше року від початку будівництва нового Іраку. В Іраку їм нічого не вдавалося зробити, а українські події, здавалося, доводили, що до демократії прагне весь світ, що це устремління невтолиме. Останній поворот, власне, навряд чи можна вважати ударом по демократії. У березні очолювана Януковичем Партія регіонів, безумовно, заручилася достатньою підтримкою виборців, отримавши 186 місць у парламенті з 450 можливих — це найкращий результат серед усіх партій. Другою прийшла партія Юлії Тимошенко, яка спершу була частиною «помаранчевого» блоку, — сама Тимошенко протягом кількох перших місяців, поки революція ще не вщухла, була в уряді Ющенка прем’єр-міністром. Однак зрештою Ющенко виявився справжнім «творцем королів» — з’ясувалося, йому легше домовитися з колишнім ворогом, аніж із колишнім союзником.
Саме скандали Ющенка з Тимошенко паралізували «помаранчевий» блок. За її незворушним блідим обличчям і короною з густого заплетеного в косу волосся на голові (це зачіска наче «прилучає» Тимошенко до селянських традицій) приховувався запеклий опір курсу Ющенка. Тому нинішній поворот свідчить не про те, що демократія в Україні слабка — можливо, навіть зовсім навпаки. Однак він показує з усією очевидністю, що європейська спрямованість України набагато слабша, ніж Заходу було приємно собі уявляти. Це й недивно. В історичному, культурному й економічному сенсі Україна була та залишається розділеною на дві частини: захід схиляється до Європи, а російськомовний промисловий схід — до Росії. Ющенко представляє західну, а Янукович — східну частину країни. Тепер головне питання полягатиме в тому, в якому напрямку схилиться новий «великий альянс». Обидва Віктори підписали спільну декларацію, яка, як вони самі кажуть, стане для їхньої коаліції настановчим документом. Вони обіцяють добиватися членства в Європейському Союзі, продовжувати співпрацю з НАТО та проводити роботу, необхідну для вступу до Світової організації торгівлі. По суті, ці пункти декларації відображають спробу Ющенка зберегти ту прихильність Заходу, що закріпилася за країною після його перемоги. Учора Сполучені Штати заявили, що вважають можливим мати справу з такою командою. Однак у декларації видно й вплив Януковича: в ній написано, що країна розглядатиме можливість участі у створюваній Росією зоні вільної торгівлі, куди входить і Білорусь. У тексті також немає ані слова про те, що єдиною державною мовою України є українська — це поступка російськомовним виборцям Януковича. Те, що сталося, не можна назвати поразкою демократії. Однак це удар по спробі Заходу залучити Україну до кола західноорієнтованих країн. Колись вважалося, що перше дорівнює другому. У цьому й полягала помилка.
