Падіння комунізму надало державам колишнього радянського блоку шанс повернутися обличчям до демократії, ринкової економіки та влади закону. Деякі країни рішуче порвали пута комуністичного минулого, інші зробили це менш успішно, а деякі зазнали катастрофічної невдачі.
Донедавна Молдова і Грузія були в останній категорії. Їхні економічні та політичні помилки були, в основному, викликані сепаратистськими рухами, що активно підтримуються Росією, метою яких є не дозволити цим країнам вирватися зі «сфери впливу» Кремля. Коли в Придністров’ї, Абхазії та Південній Осетії спалахнули криваві конфлікти, Росія перетворила свою військову присутність на «миротворчі» сили, як засіб збереження контролю над цими країнами.
Давно існували побоювання, що ці так звані заморожені конфлікти можуть знову перетворитися на гарячі точки. Однак цього не сталося, й ми можемо сьогодні говорити про можливості врегулювання, в міру того, як Грузія та Молдова почали робити великі кроки в бік ринкової економіки та демократії. «Політика європейського сусідства» ЄС також допомогла їм у цьому.
Відправною точкою для цих подій стала Революція троянд у Грузії три роки тому. Перебуваючи на грані перетворення на державу, яка не відбулася, Грузія зуміла повернутися обличчям на Захід. Успіх кольорових революцій у країнах колишнього радянського блоку також підстьобнув зміни в Молдові, де президент Володимир Воронін почав проведення реформ, спрямованих на зближення з ЄС. Ці зміни викликали нові ініціативи в Грузії та Молдові з метою відновлення своєї територіальної цілісності мирним шляхом.
Досвід Естонії показує, як Грузія і Молдова повинні формувати свою політику щодо Росії. Коли Естонія здобула незалежність 1991 року, Москва старалася представити Естонію як державу з величезними економічними проблемами, яка не підходить для інвестицій. Естонія, дійсно, була бідна, і її основним експортом був брухт і деревина, але її економіка починала зростати.
Росія підтримувала так звані рухи за створення автономій на північному сході Естонії, де більшість населення становлять етнічні росіяни, які влаштувалися тут за радянського часу. Коли Естонія вчинила опір, Росія встановила санкції й відрізала поставки газу. Ті небагато видів естонської продукції, які експортувалися до Росії, оподатковувалися високим податком, і Росія навіть загрожувала військовим втручанням.
Але Естонія проявила твердість. Російські санкції лише допомогли Естонії переорієнтувати свою економіку на Захід. Тим часом, Західна Європа зробила все можливе для інтеграції країн Прибалтики — Литви, Латвії та Естонії — стараючись при цьому уникнути конфлікту з Росією. Договір про вільну торгівлю з ЄС 1994 року дав можливість естонській продукції знайти нові ринки, і Естонія зрештою стала однією із найбільш успішних посткомуністичних держав, вступивши в ЄС і НАТО 2004 року.
Коли Грузія здобула незалежність 1991 року, вона не дістала такої допомоги від Західної Європи, як Естонія. Дійсно, Грузія здавалася менш привабливим партнером, ніж країни Прибалтики. 1990-і роки було відзначено переворотами, контрпереворотами і громадянськими війнами, внаслідок яких два регіони — Абхазія та Південна Осетія — фактично відокремилися від Грузії при підтримці Росії. Але країна зробила все можливе, щоб загладити своє важке минуле. Внаслідок Революції Троянд економіку було реформовано, армію посилено, і до влади прийшло молоде динамічне керівництво, яке прагне вести країну вперед.
Єдиний 12% прибутковий податок у Грузії — мабуть, найнижчий у світі — сприяв зростанню національного бюджету. Уряд підвищив пенсію та збільшив соціальну підтримку населення. Рівень корупції знижується, і почалося проведення судової реформи. Темпи зростання економіки становили 8% 2005 року і понад 10% 2006 року.
Грузія постаралася послабити напруженість навколо Абхазії та Південної Осетії, але Росія звинувачує Грузію в агресії та етнічних чистках. Її головною метою щодо Грузії є дістати підтримку з боку Заходу та запобігти примиренню з сепаратистськими регіонами.
Росія та Сполучені Штати є державами, що відіграють важливу роль у долі Грузії. Європа повинна показати, що вона також може відігравати важливу роль. Естонія продемонструвала — під час отримання незалежності й під час недавньої кризи з перенесенням пам’ятника радянської доби — що при наявності рішучості та твердої підтримки тискові Росії можна протистояти.
Європа повинна розуміти, що Грузії потрібна не гуманітарна допомога, а торгівля. Також, як договір про вільну торгівлю з Європою дозволив Естонії знайти нові ринки, він може стати засобом, за допомогою якого грузини зможуть самі допомогти собі.
Грузія може не без підстав сподіватися, що їй вдасться домогтися справжньої незалежності, але що ж можна сказати про Молдову — найбіднішу країну в Європі, якій Росія загрожує більше, аніж коли-небудь загрожувала Естонії чи навіть Грузії?
Невдачі з проведенням реформ у Молдові частково є результатом сепаратистських рухів, які користуються підтримкою Росії. Молдова стартувала не найкращим чином при отриманні незалежності, коли промисловий регіон Придністров’я, населений російсько- і україномовним населенням, проголосив незалежність, побоюючись, що більшість молдован, будучи румунами за походженням, бажають більш тісних зв’язків із Румунією. Після цього була громадянська війна, і 1992 року російські війська ввійшли до Придністров’я, де залишаються й досі. Незалежність Придністров’я ніколи не було визнано ні Молдовою, ні міжнародним співтовариством. Говорять, що там панує корупція й беззаконня.
У Молдови сьогодні багато боргів, рівень безробіття в країні дуже високий, а її колись добре відома виноробна промисловість перебуває в занепаді. Росія іноді відрізає їй газ, і багато хто з чотиримільйонного населення Молдови покинув країну.
Лише Росія може вирішити цю проблему. Представники уряду Молдови здійснили п’ять безуспішних візитів до Москви з проханнями до президента Володимира Путіна знайти розв’язання проблеми й вивести російські війська. У відчаї Воронін звернувся по допомогу до місії ЄС із надання прикордонної допомоги, але для ініціативи ЄС потрібна співпраця Росії.
На жаль, Захід, схоже, погано обізнаний про ситуацію в Молдові. У квітні, наприклад, ЄС і США дізналися про запропоновану мирну угоду лише після витоку інформації в Німеччині. Цю угоду було складено на користь Росії, оскільки Молдова визнавала Придністров’я як законне утворення. Якби Росія переграла Захід, цей прецедент мав би важкі наслідки для Грузії та інших слабких пострадянських держав.
Март ЛААР — колишній прем’єр-міністр Естонії та член національного парламенту Естонії.
