Подібно до Північної Кореї уряд Ірану не стане ухилятися від конфронтації в зв’язку зі своєю ядерною програмою. Та й навіщо? Ядерна зброя є найкращою гарантією того, що Сполучені Штати ніколи не зроблять з Іраном те, що зробили з Іраком. Більше того, ця боротьба з США приносить іранському уряду таку необхідну підтримку всередині країни.
Що ж у такому випадку можуть зробити США, щоб підірвати позиції Ірану? Як четвертий за обсягами експортер нафти в світі Іран має значний прибуток iз підвищення цін на нафту втричі протягом останніх чотирьох років. Його економічна стабільність залежить від прибутків від видобутку нафти, тож саме це й є вразливим місцем іранського уряду.
Американським дипломатам ніколи не вдасться переконати Раду Безпеки ООН запровадити санкції на експорт енергоносіїв з Ірану. Але адміністрація Буша може знайти способи стримувати зростання світових цін на енергоносії — й повинна розпочати з відмови піддаватися на провокації іранського президента Махмуда Ахмадінежада, які приводять до загострення відносин з Іраном.
Ахмадінежад проявив винахідливість у затягуванні дипломатичного конфлікту. Його уряд відкинув міжнародні заклики до припинення програми збагачення урану, проігнорував встановлені ООН терміни, постачав зброю іракським озброєним угрупованням та «Хізбаллі» для ударів проти Ізраїлю, відмовився визнати Голокост і провів військові вчення поблизу Ормузької протоки, через яку проходять 40% всієї нафти, яка перевозиться морем у світі. Усі ці провокації призводять до підвищення цін на нафту, збагачуючи іранський уряд.
Коли верховний лідер Ірану аятола Алі Хамейні натякнув на те, що Іран може розіграти нафтову карту, держсекретар США Кондолізза Райс не стала навіть обговорювати цю ідею. «Якщо брати до уваги, що майже 80% бюджету Ірану залежить від прибутків від видобутку нафти, — сказала вона, — Іран не може дозволити собі допустити перебої в поставках».
Але якщо Іран недопоставить на міжнародний ринок невелику кількість своєї нафти, зростання цін, швидше за все, компенсує (можливо, повністю) будь-яку втрату прибутків від скорочення поставок. Більше того, загроза Ормузькій протоці дозволить Ірану підняти ціни без скорочення поставок. Тому не випадково, що практично кожний публічний крок іранського уряду на міжнародній арені за останній рік підвищував ризики для ринків енергоносіїв.
Інколи США ефективно, навіть якщо й ненавмисно, підривали позиції Ірану. Цього літа адміністрація Буша запропонувала Ірану прямі переговори. У вереснi Буш виступив iз несподівано стриманою промовою перед Генеральною Асамблеєю ООН. Опір санкціям з боку Росії, Китаю й Франції переконав американських офіційних осіб «надати більше часу дипломатам», перш ніж наполягати на каральних діях у Раді Безпеки.
Усі ці дії допомогли повернути спокій на ринки енергоносіїв. Ціни на нафту зменшилися з $78 за барель у середині липня до менше ніж $60 за барель на початку жовтня. Це падіння викликане значною мірою ослабленням напруження навколо ядерної програми Ірану й коштує іранському уряду грошей, посилюючи внутрішні проблеми режиму.
Інфляція в Ірані зростає й може піднятися до рівня 20%. 1 жовтня Хамейні закликав Ахмадінежада зайнятися цією проблемою. Оскільки ціни на деякі субсидійовані товари й послуги в Ірані фіксовані, зростаюча інфляція збільшує вартість цих субсидій для уряду. Дійсно, уряд розглядає можливість введення нормованого відпуску бензину. Середній рівень безробіття становить 12%, тоді як рівень безробіття серед молодих людей може бути вдвічі вищий за середній.
США можуть підірвати іранський режим, уникаючи заяв і дій, що допомагають піднімати ціни на нафту й, таким чином, підтримувати іранську економіку. Адміністрація США повинна знизити політичну температуру. Вони мають знову запропонувати Ірану прямі переговори. Буш повинен запросити Ахмадінежада до Вашингтона. А ще краще, запросити його до Крофорда. Приготувати йому сніданок.
Вашингтон може також тиснути на Саудівську Аравію, яка контролює практично всі запасні резервні потужності в світі, з метою зберегти високий рівень видобутку нафти й таким чином стримати зростання цін. Зрештою, для правлячих сунітів Саудівської Аравії підтримка Іраном зсуву в регіональному балансі влади в бік мусульман- шиїтів становить більшу загрозу, ніж для США.
Так, Ахмадінежад, швидше за все, знайде спосіб загострити конфлікт. Ніхто не може завадити Ірану створити загрозу Ормузькій протоці. Але ніхто не зможе покласти провину за це на США, якщо Буш пропонує переговори.
Ірану, можливо, потрібно два-три роки, щоб отримати ядерну зброю. Наскільки сильними будуть внутрішні позиції Ахмадінежада на той момент? Якщо США не забезпечуватимуть його погрозами, що допомагають йому отримати внутрішню підтримку, його нездатність оживити економіку Ірану підірве його позиції всередині країни. Значно нижчі ціни на нафту означатимуть менше грошей для внутрішніх проектів, які підтримують його популярність, або для ядерної програми.
Якщо скорочення прибутків від видобутку нафти не ослабить Ахмадінежада, США завжди мають можливість військового вирішення. Але підрив його позицій всередині країни завдяки скороченню державних прибутків Ірану має більші шанси на успіх, ніж дипломатичні спроби переконати режим добровільно припинити програму збагачення урану або примусові санкції.
Ослаблення напруження не забезпечить Бушу підтримку тих, хто віддає перевагу стратегії сили. Але конфронтаційний підхід американської адміністрації не приносить результатів, тому що є саме тим, чого бажає іранський уряд.
Ян БРЕММЕР — президент Eurasia Group, яка надає консультації щодо політичних ризиків, й автор книги «J-подібна крива: нове розуміння причин розквіту й занепаду держав»
