Вельми нетривала розмова з українським військовим, який пройшов Афганістан, Чорнобиль, Нагірний Карабах, колишню Югославію; підвищував кваліфікацію на курсах спеціальної підготовки в Австрії та демократичного управління у Швейцарії; брав участь у навчаннях «Щит миру» у США і служив на американській базі Бон Стіл у Косово, не могла вийти нецікавою. Віктор Крохмальов закінчив військову кар’єру у чині полковника і на посаді начальника служби безпеки польотів Північного оперативного командування ЗСУ, нині він заступник генерального менеджера авіакомпанії «Paramount». Для тих, хто не знає, — ця компанія, зареєстрована у Сьєрра-Леоне, фактично є монополістом на ринку внутрішніх авіаційних перевезень у цій західно-африканській країні. Країна ж, як відомо, відрізняється підвищеною політичною нестабільністю, важкопрохідною місцевістю, катастрофічною бідністю населення і — величезними багатствами алмазних копалень...
— Ваш послужний список вражає. Розкажіть, як ви стали одним із провідних менеджерів компанії «Paramount»? Чим безпосередньо ви займаєтеся?
— Передусім, я вдячний Збройним силам, які далі мені такий базис, той background, ту основу, яка дозволила мені знайти цю роботу. Хоча, загалом, швидше не я її шукав, а компанія, мабуть, довго до мене придивлялася і в результаті запросила. Після року спільної роботи можу сказати, що ми цілком задовольняємо одне одного.
До переліку моїх обов’язків входить планування, організація та проведення польотів, обслуговування авіаційної техніки, контроль за її справністю, підготовка льотного складу, організація охорони... Тобто, усі ті питання, якими я, як командир льотної частини, займався до цього.
— Ви єдиний українець, який працює в авіакомпанії?
— Як ви напевно знаєте, «Paramount» — це зареєстрована у Сьєрра-Леоне компанія, акції якої належать російському та українському капіталу. Її співробітники (як льотний склад, так і менеджмент) — практично всі слов’яни. У колективі немає кордону, який існує між Україною та Росією на карті, він абсолютно стертий. Наші льотчики мають наліт від 10 000 годин і більше. До речі, для довідки — у ЗСУ, на жаль, навіть найдосвідченіші пілоти мають не більше 2,5 — 3 тис. годин нальоту. І це дуже болісно. Кістяк персоналу «Paramount» (льотчики та інженери-техніки) складають саме відставні військові. Є серед них і хлопці, які служили зі мною, воювали в Афганістані. Я намагаюся надати їм роботу. Наш професіоналізм цінують у Сьєрра-Леоне.
— Існує думка, що західно- африканський регіон — це клубок інтересів американських, європейських, арабських, російських компаній. Як вдалося закріпитися на стратегічно важливому ринку авіаперевезень? Наскільки міцними є позиції вашої компанії?
— Те, що вся авіація, весь повітряний транспорт належить представникам колишнього СРСР (росіянам, українцям, казахам тощо), на мій погляд, абсолютно справедливо і зрозуміло. По-перше, люди, які обслуговують техніку та перевезення, практично на сто відсотків колишні радянські громадяни. Багато хто тут працює за короткостроковими контрактами: якщо людина виконує свої обов’язки нормально, то договір, як правило, переукладають. Якщо ні — її просто не запрошують.
За великим рахунком, ми навіть не завоювали цей ринок. Ми прийшли на нього і зараз твердо стоїмо на наших позиціях. Річ у тому, що той потенціал, який існував у Радянському Союзі, в Росії та в Україні, у відомий період часу виявився незатребуваним. Згідно з законами збереження, мав бути вихід, потенціал не міг зникнути просто так. Тим більше, що льотчики — люди сильні та вольові, які не могли дозволити собі «загнутися», як, у принципі, і цілій галузі. Не тільки у Сьєрра-Леоне, а і в повітрі всієї Західної Африки чути англійську з дуже сильним російським акцентом.
До речі, «Paramount» має стратегічне значення не тільки для Сьєрри, але й для всієї Західної Африки. Попри те, що компанія невелика, геополітичне розташування країни, столиці й аеропорту мають важливе значення у зв’язку з транспортуваннями через затоку. Без «Paramount», фактично, залишається тільки один транспортний шлях, який займає від 6 до 8 годин суходолом і слабкопрохідними джунглями.
— Колишній військовий, а тепер — успішний бізнесмен може об’єктивно визначити причини політичної нестабільності в західноафриканському регіоні?
— Бізнесменом я так і не став. Я просто найманий робітник, знання і досвід якого примножують капітал мого роботодавця. Насправді регіон характеризується серйозною конкуренцією. Однак європейці й американці в ньому слабко приживаються. Нас більше намагаються витіснити місцеві компанії. Але з огляду на те, що країни, що розвиваються, мають слабкіший потенціал, то конкурувати з російським, українським льотним складом, інженерами, технікою вони просто не в змозі. Ви, напевно, бачили кілька американських військових вертольотів? А ось вертольоти Мі-8, модернізовані літаки Ан-24, Ан-26, Ан-12 є практично в будь-якому аеропорту.
Що ж стосується вашого запитання, то, як то кажуть: «Якщо зірки засвічують — значить це комусь потрібно». Скажімо, якщо алмазні копальні у Сьєррі були захоплені повстанцями, значить хтось вкладав у це гроші. Природно, за великими грошима стоять ще більші, які, наскільки можна судити, і керують усіма процесами, які тут відбуваються. Однак, на сьогодні завдяки ООН і місії UNAMSIL Сєерра за два роки пройшла дистанцію, яку звичайно африканські країни проходять не за один десяток років. Нині ситуація відносно стабільна, сюди повертається приватний капітал, повертається бізнес і європейський, і східноєвропейський. Життя поступово повертається у свою колію... Хоч, загалом, африканський регіон характеризується підвищеною нестабільністю. І будувати прогнози на нехай навіть сміховинний період, скажімо, 10 — 15 років — дуже складно.
До того ж, Сьєрра-Леоне — країна маленька, але дуже багатонаціональна. Це щонайменше десятки племен, які мають різні традиції та культуру, які завжди ворогували і ворогуватимуть між собою. Але, звісно, в основі будь-якого конфлікту лежить економічна причина. Тут це, швидше за все, — алмази.
— Чи сильно корумпована влада Сьєрра-Леоне?
— Я технік і у прямій постановці мені не доводилося стикатися з фактами корупції. Хоч виключити їх, загалом, досить складно.
— Наскільки вигідними є внутрішні авіаперевезення?
— Ефективність коливається залежно від пори року. Перед Новим роком — ситуація дуже напружена. А в сезон дощів — пасажиропотік, туристична і бізнес-активність помітно знижуються.
— Ви тісно зв’язані з росіянами. Подейкують, що конфлікт у Ліберії може бути реакцією на посилення російських компаній у сфері видобутку алюмінію.
— Я спілкуюся не тільки з росіянами, але і з англійцями, африканцями і багатьма іншими. Загострення ситуації у Ліберії було закладене багато років тому, і рано чи пізно конфлікт мав виплеснутися. Річ у тому, що політика уряду Ліберії була спрямована на геноцид, і громадянська війна — закономірний результат внутрішньополітичного протистояння. Відомо, що ООН висунуло обвинувачення проти ліберійського президента Тейлора у злочинах проти людяності та людства.
— А як ви зносите проблеми, пов’язані з тутешнім кліматом, малярією та іншими «принадами»? Що найскладніше у вашій роботі?
— Найскладніше — бути далеко від Батьківщини і від дітей. Малярія — це аж ніяк не найстрашніше, хоча, відверто кажучи, якби мені вдалося знайти роботу в Києві з окладом у $500, я б повернувся. Дуже вдячний дружині, яка дала мені можливість зробити військову кар’єру, підтримує мене в усьому. З нею — тут набагато простіше.
— Що б ви побажали українським миротворцям, які зараз проходять ротацію?
— Найголовніше — міцного здоров’я, рідних та близьких, які з нетерпінням їх чекають. І щоб їх кусали нормальні, здорові комарі. Такі, як в Україні.
— А чи правда, що ви займаєтеся перевезенням президента Сьєрра-Леоне Кабби?
— Справді, це так. І не тільки його. У складі «Paramount» є компанії, які здійснюють перевезення в Ліберії, Того (до речі, тамтешнього президента ми також возили), у Сенегалі. Взагалі, наша компанія дуже спритна: у міру виробничої необхідності, змін у кон’юнктурі одні проекти закриваються, виникають нові.
— Чи добре живуть африканські президенти?
— Значно краще, ніж населення.
— У Яна Флемінга, автора серії книг про Джеймса Бонда, є твір, у якому компанія з такою ж назвою, як і ваша, була початком «алмазної трубки» у ПАР. Тобто — експорту «чорних» алмазів. Чи це збіг?
— Надзвичайно цікаво. Я про це не знав. Наша компанія існує тільки 9 років, а Флемінг писав значно раніше. Але я обов’язково прочитаю цей твір. А ім’я «Paramount» настільки відоме, що псувати свою репутацію подібними речами з боку нашого менеджменту було б просто безглуздо.
P.S. Редакція висловлює подяку Міністерству оборони України за організацію візиту журналістів до Сьєрра-Леоне
