Учора виповнилося п’ятнадцять років з дня загибелі прем’єр-міністра Швеції Улофа Пальме, загиблого від руки найманого вбивці. Його смерть привела в стан шоку мільйони людей. Вбивця досі не знайдений. Автор статті, колега Пальме і його політичний опонент, вважає, що необхідно переглянути традиційне ставлення до особистості Пальме, оскільки не все в ній було однозначно позитивним.
Смерть Пальме тепер належить історії. Але історію необхідно вільно вивчати, а не замовчувати з шанобливості. Тому, повертаючись до замаху на Пальме, необхідно пригадати, що він зробив і яких поглядів дотримувався. Наприклад, яка спадщина Улофа Пальме в міжнародній політиці?
Пальме був впливовим і виразним критиком США та війни у В’єтнамі. Він проклинав радянське вторгнення в Чехословаччину і вбивства, здійснювані в Чилі генералом Піночетом. Така позиція Пальме давала привід до того, що часто він зображався як послідовний противник тиранії. Але ця думка помилкова, бо в дiйсностi Пальме систематично утримувався від критики багатьох деспотичних режимів і насправді підтримував стосунки з багатьма з найкривавіших диктаторів, або принаймні намагався не зачіпати їх.
Не треба ганьбити Радянський Союз, говорив Пальме, який протягом 17 років був головою Шведської соціал-демократичної партії і займав пост прем’єр-міністра в 1969—1976 і 1982—1986 роках. Не займайтеся «антирадянською агітацією» або «антирадянізмом», — заявив він у 1984 році в типово нейтральній манері, характерній для тогочасної Швеції періоду його правління.
Безсумнівно, Пальме відбивав дух свого часу. Відродження марксизму на Заході після 1968 року сильно вплинуло на журналістів і соціалістів не тільки в Швеції. Війна у В’єтнамі змінила світогляд багатьох молодих людей. Проте Пальме перейнявся цим духом тільки після того, як безліч інших людей побачили світло лібералізму. «Мрію народів Європи про свободу виражає і не комунізм, і не капіталізм», — сказав він всього лише за декілька років до того, як народи Центральної і Східної Європи звільнилися від комунізму і прийняли демократію та капіталізм.
Пальме також користувався наявними ідеологічними розбіжностями для того, щоб нанести шкоду іншим демократичним партіям у Швеції. У 1983 році, в той момент, коли стосунки між Заходом і СРСР були дійсно напруженими, він заявив, що консерватори бажають «виступити з хрестовим походом, спрямованим проти лібералізації Східної Європи, і такі настрої переважають в таборі консерваторів, починаючи з часів «холодної війни». У кінцевому результаті, після 44 років соціалістичного правління шведські ліберали і консерватори прийшли до влади в 1976 році. За дев’ятирічний термін їх перебування при владi не здійснилася жодна з тих загроз, які з упевненістю передбачав шведській зовнішній політиці Пальме.
Сіючи розбрат всередині країни, в критичні моменти Пальме також старанно намагався розділити Захід. У 1980-х роках соціал-демократи в Швеції та Німеччині встановили тісну ідеологічну співпрацю в галузі міжнародної політики. Так звана «Комісія Пальме» (до складу якої входив і впливовий Егон Бар), запропонувала здійснювати політику «взаємної безпеки» між Сходом і Заходом і домагатися створення зони, вільної від ядерної зброї, замість запропонованого НАТО розгортання ракетних систем морського базування і «Першінгів-2», що було спрямовано на вирівнювання переваги СРСР в ядерних озброєннях.
Така співпраця між цими двома партіями привела до серйозних спотворень основоположних західних цінностей. Пальме і Оскар Лафонтен, тогочасний лідер німецької опозиції, не вважали «холодну війну» глибинним конфліктом між демократією і тиранією. Під час візиту Пальме в Східну Німеччину у 1984 він ніколи не піддавав критиці репресії, що проводяться там, і Берлінську Стіну. Навпаки, Пальме вихваляв східнонімецького лідера Еріха Хонеккера, підкреслюючи спільність цілей і важливість спільної боротьби за мир і розвиток. У своєму головному виступі Пальме згадав «розрядку», «довіру», «дружбу», але жодного разу — «свободу».
Багато в чому схоже пройшов візит Пальме на Кубу. Він стояв на трибуні поруч з Фіделем Кастро в ході масового мітингу в Сантьяго де Куба. Пальме зi схваленням відгукнувся про «соціалістичну революцію», нi разу не згадавши про переконаність його власної партії в тому, що «революція» повинна здійснюватися лише після проведення чесних і вільних виборів. Насправді Пальме використав марксистські лозунги, але жодного разу не обмовився про права людини і політичні свободи, що складало враження про те, що Швеція і Куба дотримуються схожої ідеології.
У спільній заяві з Фіделем Кастро Пальме стверджував, що вони дотримувалися схожих поглядів з всіх питань, які вони обговорили. Вони навіть підтвердили задоволення з приводу того, що боротьба за свободу «в’єтнамського і камбоджійського народу увінчалася перемогою». Це було заявлено влітку 1975 року, через два місяці після того, як режим червоних кхмерів в Камбоджі почав здійснювати геноцид, що забрав життя двох мільйонів жителів країни з семимільйонним населенням.
Чи був Пальме не обізнаний про масові вбивства, що проводяться Пол Потом? Газети майже всіх демократичних країн, в тому числі і Швеції, повідомляли про жахи камбоджійського режиму. Проте Пальме вважав, що важливіше продемонструвати єдність з кубинським тираном, а не переживати через звірства, що чиняться комуністами в Індокитаї. Дійсно, Пальме рідко засуджував репресії в країнах третього світу. Він ніколи не критикував режим Мао в Китаї, найкривавіший з усіх виниклих після Другої світової війни, хоч постійно піддавав засудженню апартеїд в Південній Африці.
Такий подвійний стандарт був особливо згубним при обговоренні проблем Середнього Сходу, оскільки Пальме ні разу не засудив жодну з арабських країн, незалежно від рівня її корумпованості чи жорстокості. Єдиною державою, на яку він постійно обрушувався з нападками, був Ізраїль — єдина демократія в регіоні. Він навіть ставив ізраїльтян на одну дошку з нацистами.
Через п’ятнадцять років після вбивства Пальме Швеція і Захід повинні боротися зi спадщиною Пальме, з його антизахідною агітацією і з його прагненням дивитися на основоположні ідеали свободи як на відносні цінності.
Для людей, які шукають або які захищають демократію і права людини, Пальме був ненадійним партнером. Саме цей аспект передбачуваного «моралізму» Пальме не треба забувати.
