Політичне життя Югославії наелектризувалося напередодні вересневих президентських та парламентських виборів до критичної межі. Внесені недавно зміни до Конституції Союзної Республіки Югославія, які дозволяють обійняти президентську посаду нинішньому главі держави Слободану Мілошевичу на наступний чотирирічний термін, цьому неабияк посприяли. Суспільство балканської країни, розділене на противників та прихильників правління нинішнього керівника, здається, дробитиметься на ще менші осередки.
П’ятнадцять опозиційних партій, що вирішили об’єднатися, вже оприлюднили свою спільну стратегію, котра, як вони сподіваються, допоможе побороти правлячий режим. Водночас інші опозиціонери заявили, що схильні бойкотувати вибори, позаяк висловлюють «сумнів щодо спроможності решти опозиції побороти Мілошевича, навіть об’єднавшися». На фоні загального безладу в югославських опозиційних шеренгах вони, здається, мають куди більшу рацію. У той час, як Мілошевич на повну силу проводить свою передвиборну кампанію, опозиція досі не визначилася із кандидатом, який, власне, й має кинути Слобо виклик. А до виборів лишилося уже менше двох місяців. Популярність же нинішнього глави держави, якщо й упала (про що стверджують західні джерела), то не настільки, щоб не дозволити йому бути переможцем. Згідно з новим законодавством, для перемоги кандидата в президенти слід набрати просто більшість (не абсолютну і не відсоткову). Другого туру відтак не буде при найбільшому бажанні опозиції. Мілошевич же часу не гає. Минулої п’ятниці його Соціалістична партія (разом із ультранаціоналістичною Радикальною Воїсслава Шешеля та неокомуністами дружини Мілошевича Міри Маркович) назвали Мілошевича кандидатом у президенти. Ще не офіційно, але сама їхня визначеність і рішучість на противагу розладнаній опозиції зовсім не на користь останньої. Не гребують представники «режиму» Мілошевича і іншими пропагандистськими технологіями. Позавчора міністр інформації Югославії Горан Матіч повідомив, що у липні правоохоронцями цієї країни було заарештовано чотирьох голландців, які намагалися потрапити з Косово до Чорногорії, аби «вбити президента Слободана Мілошевича або ж здійснити інші терористичні акти». Заарештованих чужинців Матіч назвав частиною «збройного розвідувального осередку Північноатлантичного альянсу». Було показано відеофільм із підозрюваними, а також їхнім спорядженням: кілька ножів, фотоапарат. Проте жодного слова не сказав міністр, навіщо було їхати «екстремістам» не прямо до Белграда, а через Чорногорію. Чому про арешт голландців стало відомо не одразу, а лише через певний час? Чому смішно виглядають їхні записані на плівку свідчення — мов, хотіли спіймати Мілошевича десь на вулиці та затягти його до машини? Але хтось у це, без сумніву, повірить. Або просто, зрозумівши, що нічого не зробить, проголосує, за кого вкажуть.
