Ю гославські парламентарі схвалили зміни до конституції, відповідно до яких президент Слободан Мілошевич отримав право бути переобраним на другий термін. Одночасно затверджені союзною Скупщиною зміни у виборчому законодавстві (прямі вибори депутатів до союзного парламенту) зменшать наявне представництво Чорногорії в союзному парламенті, що вже викликало різку реакцію чорногорського керівництва. Найближчими днями Чорногорія планує ухвалити низку рішень, необхідних для набуття державної незалежності. Для початку чорногорці оголосили мораторій на зміни у югославській конституції — тобто, рішення, ухвалені в Белграді, в Подгориці не діють. «Зміни скеровано на зміцнення союзної держави і вирішення «деяких політичних проблем», — заявив лідер Радикальної партії Воїслав Шешель, який зараз входить до вищого югославського керівництва. «Мілошевич хоче правити вічно», — вважають і сербська опозиція, і керівництво Чорногорії.
Остаточний розпад югославської федерації став, як ніколи, близьким до реальності. Не менш реальною виглядає чергова балканська трагедія — тільки цього разу йдеться вже про можливий конфлікт між двома найближчими народами — сербами та чорногорцями. Власне, не виключено, що нинішнє югославське керівництво і розраховувало саме на такий перебіг подій: спочатку довести сербам, що чорногорці (принаймні, президент Джуканович та його оточення) є зрадниками-сепаратистами й не бажають зміцнення єдиної союзної держави. А потім за можливості провести поліцейську акцію з наведення конституційного порядку в Чорногорії, після чого вже не йтиметься навіть про якусь реальну автономію республіки, але абсолютно всю владу в країні, яка лише формально залишатиметься союзом, зосередити в єдиних руках. Підтримка цієї операції сербським суспільством, очевидно, дала б змогу уряду покінчити з опозицією (так званою опозицією, як люблять казати в Белграді). Найочевидніше зараз — це те, що сам Слободан Мілошевич, його найближче оточення і союзники віддавати владу не хочуть ні за яких обставин. Зберегти ж її можливо лише за екстремальних обставин.
Президент Мілошевич сьогодні має повну підтримку як у сербському, так і в югославському парламентах — тож немає жодного сумніву, хто буде обраний на виборах наступного року (президент Югославії обирається парламентом).
Власне, за будь-яких інших умов ситуацію в Югославії дійсно було б оцінено як крок у напрямку зміцнення державності і подолання кризи, з якого суспільство не виходило з моменту приходу Мілошевича до влади (1987 рік). За цей час сталося вже чотири балканські війни, одна з яких ознаменувалася безпрецедентним порушенням суверенітету Югославії з боку Заходу у вигляді бомбардувань об’єктів на території країни авіацією країн НАТО. Це аж ніяк не похитнуло позицій влади — вони, навпаки, лише зміцнилися, і не зміцнило опозицію, яка нічого не може запропонувати суспільству, крім того, що режим потрібно негайно змінювати. Зате пересічний серб тепер твердо переконаний і в тому, що західні демократії є агресорами. Сербія, за свідченнями представників опозиції, перетворилася на диктаторський режим, і це значною мірою нівелює симпатії тих у світі, хто не був у захваті від минулорічної операції НАТО. В Чорногорії назрів розкол суспільства — власне, ця невелика балканська республіка від усіх останніх подій лише програє. Але лише вона може забезпечити Белграду вихід до моря — і тому вийти з федерації «добром» їй просто не дадуть. «Чорногорія мусить знайти механізми для самозахисту» — так заявив президент республіки Міло Джуканович, якого вважають «прозахідним». Маловірогідно, однак, що світова спільнота зможе знайти мирне розв’язання цієї проблеми, особливо в умовах, коли Балкани виступають ареною боротьби різних інтересів.
Крах останніх залишків тітовської Югославії виглядає неминучим. У цілому ж подальший розвиток ситуації виглядає абсолютно непередбачуваним. Навряд чи світова спільнота може бути зацікавленою в новій балканській війні — і навряд чи вона має рецепти її уникнення. Ситуація на Балканах вже традиційно загострюється навколо дня св. Вітта (28 червня, «відовдан» сербською мовою) — в цей день, зокрема, сталися битва на Косовому полі і вбивство ерцгерцога Фердінанда. Традиції, схоже, зберігаються...
