Росія задоволена рішенням США відмовитися від надання допомоги Україні та Грузії в отриманні плану дій із членства (ПДЧ) у НАТО, заявив президент РФ Дмитро Медведєв. «Я задоволений, що розум узяв гору, на жаль, наприкінці діяльності нинішньої адміністрації США. Це показує поточний стан справ», — цитує слова Медведєва РІА «Новости». «Найголовніше, що ця ідея не просувається несамовито і безглуздо, як вона просувалася кілька років назад», — підкреслив він. Президент Росії зазначив, що ці країни (Україна та Грузія) мають самі визначитися, що їм потрібно, і провести референдуми.
Нагадаємо, що 2—3 грудня у Брюсселі відбудеться зустріч міністрів іноземних справ країн-членів НАТО, на якому буде зроблено оцінку прогресу Грузії та України на шляху до вступу в Альянс. Як відомо, держсекретар США Кондолізза Райз заявила в середу, що на цій зустрічі Вашингтон не збирається наполягати на наданні ПДЧ Україні та Грузії. Раніше посол США в Україні Вільям Тейлор заявив, що США вважають надання Україні ПДЧ неактуальним. За його словами, Україна може обійти цей етап, і після досягнення необхідних критеріїв НАТО відразу говорити про членство в Альянсі. В квітні цього року на саміті НАТО в Бухаресті заявки Грузії й України на приєднання до ПДЧ в Альянсі не були задоволені, але було заявлено, що обидві країни в майбутньому стануть членами Альянсу. Слова російського президента «Дню» прокоментував екс-посол України в США Юрій ЩЕРБАК.
— По-перше, заява Райс не стала сюрпризом для України, тому що було очевидно, що зараз ПДЧ при такому стані внутрішніх справ ми не отримаємо. Ніяких ілюзій щодо цього ми не мали. По-друге, радість пана Медведєва дещо передчасна, тому що радіти треба тільки тоді, коли процес завершився, а ми зараз якраз перебуваємо в ході цього процесу. Зрозуміло, що Україна все одно обрала західний вектор і все одно ми станемо членами НАТО, тому особливо засмучуватися з цього приводу не доводиться, так само, як і радіти з приводу певної зупинки. Я хочу нагадати, що зараз у США міцніє думка про те, що ПДЧ взагалі не потрібен Україні, оскільки формула бухарестського саміту самодостатня і вона дозволяє нам стати членами НАТО без якихось попередніх програм. Скажімо, за станом військової готовності Україна абсолютно відповідає критеріям НАТО.
Отож, я думаю, що президентові великої ядерної держави навряд чи варто висловлювати таку радість, тому що це далеко не кінцевий результат. Скоріше треба було б подумати Росії. Сам Медведєв у Вашингтоні заявив, що не виключає вступ Росії в НАТО. Владі РФ варто було б замислитися, яким чином вони братимуть участь у цій безпековій організації, тоді б не було цього штучного протиставлення з Україною. Друга річ, яку треба зрозуміти керівництву Росії — вони не мають достатніх сил для того, щоб повністю командувати процесом, як колись Радянський Союз командував своїми сателітами. Крім того, навіть у СРСР не завжди виходило впливати на процеси, які проходили в республіках. Тим більше це неможливо зараз.
Ілюзіями є те, що Росія може повністю домінувати на пострадянському просторі. Набагато краще було б мати союзників, аніж множити ворогів, як це було зроблено, коли трагедія нашого народу була названа «так называемым Голодомором» і була зверхньо відкинута.
Я думаю, що до заяви Медведєва треба поставитися спокійно, вона не перша і не остання. Ми вже прекрасно розуміємо ставлення російського президента до України. Але треба пам’ятати, що існують корінні інтереси народів України та Російської Федерації, вони в прнципі збігаються і вони не повинні нести в собі ворожнечі, а тим паче розпалювання нової холодної війни щодо Заходу. Також Росія зацікавлена в тому, щоб мати союзників на пострадянському просторі та союзників на Заході. Якщо Росія сьогодні бере помилковий курс на ізоляцію і на той шовіністичний імперський тон — то це величезна стратегічна помилка. Я думаю, що прийде час, коли ці помилки будуть виправлені й визнані, й коли ми разом зможемо існувати в межах безпекового простору.
Зацикленість на особі Президента Ющенка, буквальна ненависть до нього, яка випліскується від цих людей, не гідна великих державних діячів. Це стара імперська практика, яку ми добре пам’ятаємо — як вони ганьбили президента Тіто, як свого часу ставилися до Владислава Гомулки, до угорських, чехословацьких керівників, яких вони оголошували зрадниками справи соціалізму. Чим усе це закінчилося? Ганебною поразкою тих ідей імперськості. Зараз не ХІХ, не ХХ століття, нинішнє століття вимагає, щоб країни співпрацювали, щоб вони ставилися з розумінням до політики інших держав. Адже нічого антиросійського немає в наших визнаннях Голодомору, ні в нашому устремлінні до НАТО. Ніколи в Україні не буде такого режиму, який візьме і все це забуде. З боку Росії — це великі та небезпечні ілюзії.
