Не так давно на миротворчій карті України з'явилася ще одна «гаряча» точка — Косово. Український миротворчий контингент у складі 14-го окремого вертолітного загону та 37-ї окремої роти забезпечення загальною чисельністю 246 чоловік приступив до виконання завдань Багатонаціональних Сил втілення миру в Косові — KFOR. Цими днями кореспондент Віктор ВОРОНЮК побував на мiсцi розташування українських миротворців — американській базі Bondsteel — і запропонував командиру українського миротворчого контингенту, полковнику Василю МОСТИЦI відповісти на низку запитань.
— Чому НАТО так довго зволікало і навіть декілька разів відкладало рішення щодо вводу українського контингенту до Косова?
— По-перше, не з боку НАТО, а з нашої та американської сторони не було підписано відповідні угоди щодо використання майна бази США Bondsteel, на якій ми зараз перебуваємо. По-друге, між Україною та Америкою не було відпрацьовано фінансові проблеми. По-третє, не був визначений й міжнародний статус щодо розташування українського миротворчого контингенту в силах KFOR. Ці три проблеми були головними, які врешті-решт слугували тому, що введення українського контингенту декілька разів переносився. Окрім цього, американці досить ретельно рахували гроші. До виборів нового Президента України ніякі аргументи щодо введення у Косово українських миротворців не сприймалися.
Формальною причиною було й те, що на Bondsteel для українського контингенту не були готові будиночки. А поселяти нас у намети ніхто не наважувався.
— Як появу українських миротворців у Косово сприйняло місцеве населення?
— В принципі, нормально. Нагадаю, що в аеропорту Скоп'є, столиці Македонії, ми приземлилися 22 серпня. Стали там табором. А через 25 днів українські льотчики 14-го окремого вертолітного загону вже виконували бойові завдання, поставлені командуванням KFOR. На той час 37-ма окрема спеціальна рота забезпечення несла охорону біля Скоп'є. За ухвалою командира багатонаціональної бригади «FALCON» українська рота зайшла на базу Bondsteel 19 листопада. Після тижневого курсу навчання і здачі відповідних заліків офіцери та солдати роти почали виконувати бойові завдання. 7 грудня на Bondsteel перелетів 14-й окремий вертолітний загін. А 10 грудня я вже доповідав, що український контингент повністю закінчив передислокацію до Косова.
Коли ми почали знайомитися зі своєю зоною відповідальності, а це два сербських села, в яких проживає 430 осіб, та чотири албанських чисельністю у 2000 осіб, ставлення було різне. Якщо серби сприйняли нас за своїх, то албанці вирішили, що ми... росіяни. Багато разів нас перепитували: «Росіяни?». Відповідали: «Ні». Запитували: «А чому форма як у росіян?». Доводилося пояснювати, що військова форма відрізняється. Цікавилися, а хто такі українці. Коли роз'яснювали, що Україна після розпаду СРСР здобула незалежність, що в країнi – 50 мільйонів населення, заспокоювалися.
Загалом же, з місцевим населенням суперечок і особливих проблем нема. Хоча, коли ми водили перші конвої з міста Стріпче в російську зону, албанці закидали сербів камінням. Тоді наші миротворці ставали між ними живою стінкою. Але, підкреслю, таке ставлення албанців було не до українців, а до сербів.
— Ви стали першими українськими військовослужбовцями, що пліч-о-пліч проходять службу з офіцерами та солдатами США. Які стосунки виникають між вами?
— Дружні. Причому як iз командуванням Bondsteel, так i, загалом, з іншим особовим складом. Всі питання, що так чи інакше виникають, вирішуються оперативно. Майже відразу солдати потоваришували один iз одним. Для мене в черговий раз тут підтвердилася давня аксіома: на відміну від політиків військові швидше знаходять спільну мову.
Спочатку американцям досить дивною здавалася більшість наших військових ритуалів. Наприклад, вони не розуміли, чому український контингент шикується на вечірню перевірку щовечора. Чому вранці в стрій ставали ті, хто мав у цей день польоти або виконував завдання з обслуговування бойової техніки. Але згодом до нашого розпорядку звикли.
— А які завдання командування KFOR нині виконує український миротворчий контингент?
— Перевезення особового складу KFOR, у тому числі високопоставлених осіб — американських генералів, сенаторів, представників косівської влади, а також розвідгрупи, з вересня почав виконувати 14-й окремий вертолітний загін. На українських льотчиків покладено завдання й щодо перевезення вантажів. З початком снігопадів та морозів KFOR планує, що наші льотчики закидатимуть у гірські села гуманітарну допомогу — продукти, будівельні матеріали.
Що стосується 37-ї окремої спеціальної роти забезпечення, то на неї покладено завдання, щодо створення безпеки в зоні відповідальності. Перш за все, між місцевим населенням не повинно виникнути протистояння та зіткнення. Контрольно-пропускний пункт українських миротворців у селі Драйковці є своєрідним кордоном між сербами та албанцями. Машини та люди, які його перетинають, обшукуються на наявність зброї, небезпечних речовин, ретельно перевіряються документи. Рота також веде розвідку. Практично в усіх контрольованих нами селах цілодобово чергують патрулі. В сербських містечках забезпечується охорона вчителів та учнів.
Зазначу, що в українській зоні відповідальності цілодобово чергують 4 бойовi машини та 23 військовослужбовцi. В 15- хвилинній готовності перебуває й взвод, який оснащено всім задля вирішення надзвичайних ситуацій. Загалом, у Косово українські миротворці можуть діяти в українській, польській і американській зоні відповідальності.
— І все ж, як ви вважаєте, наскільки українська зона відповідальності небезпечна для українських миротворців?
— У своїй зоні ми знайшли чимало як протипіхотних, так і протитанкових мін. Декілька разів фіксували перестрілки. Після ретельного обстеження в одному з закинутих кар'єрів знайшли автоматні гільзи. Проте точно сказати, чи це були тренування бойовиків або просто жарти, однозначно стверджувати не можу. В селах знайшли декілька гранат. Знайдену зброю здали в польській батальйон, якій виконує завдання щодо її знищення. Отже, самі відчуваєте, небезпека може чекати з будь-якого боку.
Іноді я прямо говорю підлеглим — ризик нікому не потрібен. Головне — чітке виконання бойових завдань щодо забезпечення спокою в зоні. А мужність та хоробрість прибережіть для себе на майбутнє.
— Перебування українських миротворців у Косові — досить вагома картка для України. Втім, чи може держава її використати? Зокрема, брати більш активну участь у міжнародних тендерах щодо відбудови провінції?
— Якщо взяти поляків, то у своїй зоні за лінією Червоного Хреста вони надають значну гуманітарну допомогу. Також вони привезли сюди польських будівельників для зведення шкіл, медичних закладів. Місце, як кажуть, «застовбили».
Зрозуміло, що якщо ми тут перебуваємо, відповідним українським відомствам треба більш активно дивитися на унікальну можливість заробляти реальні гроші. Адже питання будівництва, відновлення доріг, ліній електромереж, газо- та водопостачання поки що залишаються актуальними для Косова. Втім, ця ситуація, думаю, триватиме не довго. І чим більше плине час, тим більше різноманітної техніки та фахівців з'являється у Косові.
Отже, щоб щось зробити, це треба робити. Сюди повинні приїхати представники уряду, МЗС, зацікавлених відомств і пропонувати свої послуги, укладати контракти. А що стосується охорони для наших цивільних земляків, то миротворці її забезпечать.
