Про нинішні стосунки України та НАТО, а також перспективи щодо розвитку їх у майбутньому пані Наталі Мельничук люб'язно погодилася розповісти «Дню».
— Україна та НАТО підписали Хартію про особливі стосунки. Утім, чи вбачають в Альянсі користь у відносинах із Києвом?
— Я думаю, що наші стосунки нині розцінюються тільки позитивно. Український уряд та НАТО виконують свої зобов'язання один перед одним. Хартія відкриває багато можливостей для спільної роботи як для України, так і для НАТО. Щороку ми підписуємо індивідуальний проект стосовно співпраці. Програма узгоджується комісією НАТО — Україна. Близько 800 різних заходів було заплановано на 1999 рік. Хоча для одного року це забагато, проте, понад 50 відсотків уже виконано.
— Час від часу в Україні виникає чимало суперечок щодо входження країни в НАТО. Не могли б ви сказати, які стандарти висуває Альянс до країни, яка прагне бути його членом?
— На Вашингтонському саміті з нагоди 50-річчя НАТО було підтверджено чинність десятої статті Північно-Атлантичного договору: наші двері залишаються відкритими. Утім, справді, країни—члени НАТО зобов'язані дотримуватися певних стандартів. По-перше, мати демократичну систему уряду та суспільства. По-друге, здійснювати демократичний та цивільний контроль за Збройними силами. По-третє, мати потужну внутрішню економіку, яка б на належному рівні підтримувала військовий потенціал. Зазначу, що це одні з найголовніших характеристик як для нових членів НАТО, так і для вже дев'ятнадцяти. Якщо Україна прагне вступити в Альянс, то всі ці стандарти мають бути виконані. Зазначу, що НАТО для забезпечення щоденної діяльності має єдиний спільний бюджет. Фонди НАТО призначені для покриття тих витрат, які вважаються доцільними всіма державами-членами. Структура спільного фінансування є децентралізованою і різноманітною.
До речі, коли люди намагаються порахувати кошти, які пов'язані із входженням країни в НАТО, вони можуть приходити до астрономічних цифр. Залежить від того, хто як рахує. Дуже часто країни через внутрішні потреби перебудовують і реформують власні системи. Іноді чомусь люди пов'язують ці витрати зі вступом у НАТО. Проте доцільність членства в НАТО не може бути розраховано на основі суто фінансового балансу, оскільки участь в Альянсі охоплює політичні, економічні, наукові, технологічні, культурні та інші чинники, які неможливо перевести в систему фінансових підрахунків. Окрім цього, країна — член НАТО повинна розрахувати обсяг коштів, які вона мала б із часом витратити на створення незалежної системи захисту національної безпеки або забезпечити власну оборону через альтернативні форми міжнародної співпраці.
— Сили стабілізації SFOR у Боснії та Герцеговині скорочуються із 32 тисяч до 19 тисяч чоловік. Яка доля чекає українських миротворців?
— Можливо, деякі українські солдати пізніше зайдуть до Косова. Скоріше, це технічне запитання, яке більше стосується Міністерства оборони України, ООН та НАТО. Загалом, Косово потребує 50-тисячного контингенту миротворців. Тому, на мою думку, українські військовослужбовці, які брали участь в операціях SFOR, стануть найкращими кандидатами на продовження миротворчої роботи.
— Косовську кризу та застосування сили Альянсом порівнюють у ЗМІ з діями російської армії в Чечні. Чи можна проводити такі паралелі?
— Ні. Це різні події. Найголовніша різниця в тому, що за ситуацією на Балканах стежила і стежить Рада Безпеки ООН. Повітряна операція в Косово лише тому й відбулася, що була політична воля ООН. Приблизно 200 тисяч косоварів було вигнано з території провінції. Згадаймо, етнічні чистки, проблеми біженців. Регіональна стабільність Європи тоді змінювалася на очах. Проблема пішла поза кордон Косова...
Щодо Чечні, то ця проблема є суто внутрішньою проблемою Росії. Зазначу, що НАТО має з Росією базову угоду, відповідно до якої НАТО зберігає принцип недоторканності щодо внутрішніх подій у Росії.
— Повертаючись до Косово, чи сприяє НАТО у відбудові провінції? І чи буде відновлено пароплавство на Дунаї, адже значних збитків зазнає і Україна?
— НАТО допомагає відновити стабільність у регіоні, насамперед надаючи допомогу, розміщуючи миротворчі сили. Багато країн, що перебувають і не перебувають в Альянсі, вже окремо домовилися допомогти провінції. Зокрема, Голландія, Німеччина та багато інших держав пообіцяли технічну допомогу у відновленні зруйнованих об'єктів. ООН безпосередньо займається наданням гуманітарної допомоги. І країни — члени НАТО як прямі члени ООН через цей механізм допомагають провінції.
Щодо відновлення пароплавства на Дунаї, то про цю проблему Брюсселю відомо. Офіційна відповідь така: країни постраждали в цьому регіоні не через НАТО, а через Мілошевича. Нехай він і заплатить усім, адже саме він так серйозно зруйнував економіку в цьому регіоні.
Варто зазначити, що Україна нарівні з іншими може брати участь у тендерах щодо відродження Косово. Там стільки роботи для всіх, що уряду варто думати, як, де та з ким можна працювати.
— І останнє, що б ви хотіли сказати тим українцям, для кого абревіатура НАТО ще й досі означає загрозу, ворога?
— Світ потребує нового розуміння. Часи змінюються, і ті вороги, що існували 50 років тому, вже не є ворогами. Бо ми знайшли або спільну мову, або спільні потреби. Коли цей світ весь час стає дедалі меншим і меншим, кожна країна потребує другої країни більше і більше, чи це економічна, чи культурна або гуманітарна, чи екологічна сфери. Ми потребуємо співпраці. І ми дуже раді, що вже маємо спільну роботу з Україною на різних етапах. Це корисно для всіх і, зокрема, для тих, хто не розумів або боявся раніше НАТО. Тому я сподіваюся, що співпраця зробить стосунки НАТО та України ще кращими і ми ліпше розумітимемо одне одного.
