У Грузії з’явився новий харизматичний лідер опозиції. Ним стала уродженка та громадянка Франції, нащадок грузинських дворян, професійний дипломат і тепер уже екс-голова МЗС Грузії Саломе Зурабішвілі. Своїм завданням вона проголосила боротьбу з «каджебі»: так називають тупуватих і злих представників нижчого прошарку демонів у грузинських казках, а в сучасному побуті — людей, які вирізняються низьким інтелектом, великими амбіціями та смішними намаганнями приховати ці якості.
Увечері, напередодні своєї відставки, Зурабішвілі виступила на телеканалі «Руставі-2», назвала «каджебі» чиновників, які борються з нею, й закликала людей наступного ранку «просто так» вийти на тбіліський іподром. Наступного дня на заклик «просто так» відгукнулися від 10 до 15 тисяч тбілісців. Цей факт виявився шоком не лише для урядової партії, але й для лідерів опозиції. Давно вже в Грузії не з’являвся політик, який зумів зібрати тисячі без попередньої роботи. Опозиціонер Коба Давіташвілі — в дореволюційному минулому права рука Саакашвілі — згадує, що, маючи набагато більші ресурси та пропаганду, влітку 2003 року опозиція не змогла вивести на мітинг більше п’яти тисяч осіб. А лідери партії влади в парламенті або взагалі не коментували мітинг прихильників Саломе Зурабішвілі, або намагалися все списати на проросійські партії чи «звіадистів». Проте на громадську думку такі заяви не подіяли, грузинському суспільству сподобалася Зурабішвілі, сподобалося, як вона звинуватила чиновників і депутатів у комуністичному та кланово-корумпованому підході до політики, як зажадала розпуску парламенту та як із французьким акцентом говорила не завчені крилаті фрази, наприклад: «Може, вони краще за мене говорять грузинською, але це не означає, що вони люблять Грузію».
Формальне загострення розпочалося 12 жовтня, коли в парламенті від МЗС зажадали для ратифiкацiї конвенцію про нацменшини. Деякі члени парламенту, серед них i відомий забіяка Давид Кіркітадзе, невтішно висловилися про главу зовнішньополітичного відомства. За цим висловлюванням пішов лист Зурабішвілі, в якому вона натякнула депутату на етикет, правила поведінки джентльменів і на те, що негарно висловлюватися про неї в той час, коли сама міністр перебуває за кордоном (Зурабішвілі в той час була в Британії). Саме цей лист став офіційним приводом для крупномасштабного наступу з боку парламенту. Спікер парламенту Ніно Бурджанадзе давно незлюбила не по-грузинськи мислячу Зурабішвілі, яка проводила свою політику в МЗС і консультувалася лише з президентом. Нелюбов двох жінок взаємна: сьогодні екс-міністр взагалі відмовляється коментувати висловлювання спікера. А Ніно Бурджанадзе заявляє, що розчарована поведінкою екс-міністра, яка виступила з викривальними заявами тільки тоді, коли вона була за п’ять хвилин до відставки.
Зурабішвілі вважає, що її відставка — результат не міжнародної змови, а банальної реакції кланових інтересів у владі. «Це не змова Росії, це реакція тих угрупувань, які все втрачають, — сказала Зурабішвілі газеті «День». — У нас є внутрішні «росіяни», в яких свої інтереси в Росії. Ці люди — частина старої системи. Їм байдужі національні інтереси, вчора вони служили Шеварднадзе, сьогодні служать Саакашвілі, завтра служитимуть іще комусь». Під «внутрішніми росіянами» Зурабішвілі має на увазі, зокрема, нинішнього голову МЗС Гелу Бежуашвілі та його брата Давида — депутата й особистого друга президента Саакашвілі, а в минулому голову держкомпанії «Сакгазі».
Зурабішвілі також звинувачує в зловживаннях деяких послів Грузії за кордоном. «Моя найбільша помилка в тому, що я відразу не зняла цих послів із посад», — сказала екс-міністр газеті «День». Раніше явну опозицію до екс-глави МЗС сформували грузинські посланці при ООН, в Росії та в Україні. Вони критикували керівництво міністерства за неконтактність і непрофесіоналізм апарату. Посол Грузії в Росії говорив навіть про те, що ніколи не отримував інструкцій із МЗС.
Підтримали Саломе Зурабішвілі ті, хто не любить її опонента Ніно Бурджанадзе — через стильні прикраси спікера, її батька — в минулому голову хлібної корпорації-монополіста, та чоловіка — головного прикордонника країни. У лавах противників Зурабішвілі був і глава парламентського комітету з зовнішніх зв’язків Коте Габашвілі (в минулому посол Грузії в Німеччині й один із вічних кандидатів у міністри закордонних справ), який звинуватив Зурабішвілі в кланових схильностях. У той же час син Коте, Гока Габашвілі сьогодні обіймає посаду міністра культури та спорту — не без допомоги свого батька, близького друга спочатку Шеварднадзе, а тепер Саакашвілі. Незважаючи на те, що майже вся парламентська більшість за допомогою телебачення критикувала Зурабішвілі за її вільнодумство й слово «каджебі» (депутат Бокерія, наприклад, натякнув, що міністру охорони здоров’я треба зайнятися здоров’ям екс-міністра), в народі враження залишилося інше. Згідно з телеопитуваннями, Зурабішвілі підтримує вдвічі більше людей, аніж парламент.
Слово «каджебі», яким Зурабішвілі узагальнила настроєних проти неї політиків, виявилося саме тим словом, яким прості грузини називають владу. Наприклад, коли призначають на посаду якого-небудь активіста з «революційного молодняка», в Грузії говорять «каджебі!» Як і тоді, коли з’ясовується, що новий начальник відділу чи навіть управління не знає не лише своєї справи, але й правопису разом із читанням. Катастрофічна кадрова політика Саакашвілі викликає особливу реакцію у грузинському суспільстві, де кількість людей із вищою освітою досить велика в порівнянні з іншими країнами СНД. Навіть люди, які працюють в урядових установах та одержують нормальну зарплату, вже не бояться висловити обурення непрофесіоналізмом начальників. На хвилі емоцій після відставки Зурабішвілі дуже багато хто, і політики з опозиції також, почали говорити, що вона була єдиним професіоналом в уряді Саакашвілі. Вважають, що президент вибрав між професіоналізмом і вірністю, але це рішення народу не сподобалося — що й було видно на іподромі 21 жовтня. Протест проти плачевної кадрової політики президента та кланів у парламенті виплеснувся в оваціях для жінки-політика. На спонтанних зборах, без мікрофонів, без динаміків і без трибуни люди закликали Зурабішвілі стати на чолі опозиційного руху й прискорити відхід «каджебі».
«Як буде називатися новий рух, поки що не знаю, але він обов’язково матиме ім’я», — сказала Зурабішвілі газеті «День». Зрозуміло одне, що вона не має наміру вливатися в жодну з існуючих опозиційних партій чи об’єднуватися з ними. Проте самі опозиційні лідери «консерваторів», «республіканців» і «нових правих» уже висловили готовність до тісної співпраці, в тому числі й у прагненні до розпуску парламенту.
Суспільство Грузії знову шукає харизматичних лідерів. Постреволюційною зимою 2004 року харизматик Саакашвілі отримав дуже велику довіру виборців, але за два роки правління втратив майже дві третини своїх політичних фанів. Стомлений бідністю народ, який підтримав відхід Шеварднадзе, в ейфорії закрив очі на багато беззаконь революційної влади. Але поступово, не отримавши обіцяного благополуччя, почав шукати інші виходи й інших лідерів, уже не тих, які добре говорять, а тих, які добре працюють, нехай і говорять із французьким акцентом. Це шукання вождя- спасителя — також плід комуністичного мислення, і з ним нічого не поробиш, поки саме суспільство, а не лідери, не вирішить, яким йому бути в теперішньому та в майбутньому.
