Я переконаний, що захищати почуття віруючих, звісно, треба.
Зокрема, правовими методами. РПЦ відіграла велику роль в історії Росії й, сподіваюся, ще довго відіграватиме. Сьогодні взагалі захищати людину в Росії треба всіма способами. Із розумом, системно, комплексно, але не експромтом і законодавчими імпровізаціями.
Цікаво, чи можна буде викритого в перелюбстві притягати до відповідальності за образу релігійних почуттів?
Особливо, якщо інший з подружжя — віруючий. Кому не подобається приклад з перелюбством, то таке ж запитання можна поставити щодо, наприклад, крадіжки, зокрема зі скарбниці. Або привселюдного обману.
Скажімо, фільм, п’єса або повість про щасливих коханців і невдачливих чоловіків (дружин), яких достатньо в історії світової культури, будуть за чийогось бажання визнані образливими? Книжки та підручники про теорію еволюції Дарвіна? Дослідження в галузі атеїстичної філософії?
Жоден позитивний або навіть нейтральний герой радянської літератури або кінематографа взагалі не ходив до церкви. Більше того, багато хто з них займав агресивні антицерковні позиції. На цих героях десятиліттями виховувалися справжні патріоти країни. Чи можна перевидавати сьогодні ці книжки? Що робити з Мавзолеєм? Із атеїстичною партією КПРФ? Як захистити почуття самих атеїстів?
Скільки віруючих мають відчути себе ображеними? Таких запитань поставити можна дуже багато, де їх межа?
Як все це узгоджувати зі свободою творчості й свободою слова? В Америці жартують, що друга поправка до конституції США (право людей на володіння зброєю) існує тільки для того, щоб влада не забувала про першу поправку (свобода слова і зборів).
Я розумію, що перебільшую й чіпляюся до деталей, але якщо закон не дає точних відповідей на подібні запитання, краще над ним ще попрацювати, обговорити й обміркувати нюанси. Є, врешті-решт, різноманітний світовий досвід.
Наприклад, в деяких штатах США, якщо один із подружжя вирушає до коханця, то такого коханця можна запросто судити як за крадіжку власності й виграти справу. Це не жарт, суди Америки регулярно розглядають подібні справи.
Не можна, щоб закон мав вибірковий і смаковий характер. Немає нічого гіршого за закон, який не виконується або виконується не всіма. Більше того, в законі обов’язково необхідно розділити сам вчинок і його сприйняття в суспільстві, бо особливо в сучасному світі масове сприйняття являє собою об’єкт нескладного маніпулювання.
Віра в Росії сьогодні дуже потребує захисту, проте, як демонструє історія, захищаючи віру, влада частіше захищає себе, а не Церкву, що й призводить до послаблення останньої. Цього хотілося б уникнути. А сьогоднішнім критикам РПЦ треба навчитися бачити за деревами справжній ліс. Не можна забувати, що без християнства та РПЦ не було б у світовій історії Російської держави, а не навпаки.
