Британський політолог, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин, професор з історії України Інституту слов'янських та східноєвропейських мов у Лондонському університеті Ендрю ВІЛСОН часто буває в Україні. У 2000 році він написав книгу «Українці: неочікувана нація», а в 2005 році — дві книги: «Помаранчева революція в Україні» та «Віртуальна політика: підроблена демократія у пострадянському світі». Під час чергового перебування британського експерта в Києві «Дню» вдалося дізнатися у нього, що думають у Великій Британії про намір української влади оголосити Україну позаблоковою країною та такі поширені в Європі явища як шрьодерізм і берлусконізм.
— Пане Вільсон, у 2000 році ви написали книгу «Українці: не- очікувана нація». А що ви можете сказати тепер про нас, коли ви більше знаєте про нашу країну?
— Перш за все, хочу відзначити, що існувало три причини, чому я використав таку назву для книги. По-перше, книга призначалася для західної авдиторії. Тому для неї українська держава була сюрпризом. По-друге, після приходу до влади Горбачова події розвивалися дуже швидко. Навіть для деяких українців було несподіванкою, що в 1991 році Україна здобула незалежність. Я міг назвати книжку — «Неочікувана держава». Але ви знаєте, що й досі Україна не є консолідованою, зрілою нацією. Тому я хотів послати саме такий сигнал. Чи має ця книга відношення до сьогоднішньої України? Думаю, що Україна є більш консолідованою країною, ніж була раніше — майже 20 років тому. Але було втрачено багато можливостей. Особливо після помаранчевої революції, яка могла б стати потужним об'єднуючим фактором. Цього, на жаль, не сталось.
— А що ви думаєте про дії нинішнього українського керівництва, яке ухвалило відомі харківські домовленості, а також в першому читанні закон про основи зовнішньої та внутрішньої політики, що передбачає позаблоковий статус України? Все це наближує Україну до Європи чи ні?
— Режим Януковича має інші пріоритети, ніж попередня влада. Він «перезавантажив» відносини з Росією, хоче створити міцну адміністративну вертикаль, можливо, не авторитарну, але, щонайменше, схожу на путінську. Можливо, без переваг, які мав Путін у свій перший термін. За допомогою газової знижки Україна отримала передишку. Але перед Україною стоять серйозні економічні проблеми, які уряд не може вирішити сам. Зближення з Росією може продовжуватися, але Україна також потребує і Захід.
— До речі, а як сприймається на Заході зближення України з Росією?
— Стосовно цього існують різні думки. Дехто, зокрема німці, дуже раді бачити дружні відносини між Україною та Росією. З деякою стурбованістю за цим зближенням, яке може мати геополітичні наслідки, спостерігає Америка. Усі були здивовані, як це було зроблено. Але висновок полягає в тому, що це «перезавантаження». Українці залишаються гордими і пишаються своєю незалежністю. А ідеї на кшталт, що Україна була втрачена чи продалась Росії, які були в заголовках новин на Заході, не відповідають дійсності.
— А як новий британський уряд ставиться до всього, що відбувається в Європі?
— У нас коаліційний уряд, що дещо відрізняється від того, якби в країні була консервативна більшість. Консерватори більш схильні до Широкої Європи. Зважаючи на те, що в ЄС дуже багато внутрішніх проблем, то уряд приділятиме цьому більше уваги, ніж Східній Європі, принаймні на період, коли завершиться нинішня економічна криза. Консерватори зацікавлені в ширшій і глибшій Європі. Ліберали мають дещо менш визначену позицію і є дещо стриманішими щодо Європи, якщо не сказати єврофобами.
— А як британський уряд сприймає намір України стати позаблоковою країною? Чи може це якимось чином вплинути на двосторонні відносини?
— Консерватори дуже зацікавлені в тому, щоб Україна продовжувала практичну співпрацю з НАТО. І це (припинення співпраці з Альянсом. — Авт.) було б нерозважливо з боку України. Адже щорічна цільова програма фактично передбачає глибоку співпрацю з Альянсом. Велика Британія має особливий інтерес у продовженні використовувати літаки АН-124 «Руслан» для авіаперевезень. А це досить великі послуги, які може надавати Україна.
— А що ви можете сказати про те, що сам факт позаблокового статусу, як це заявив один із заступників міністра закордонних справ України, надає Києву більші можливості, більше карт, якими він може грати?
— Можливо, так, а можливо — і ні. Все залежить від того, чи країна добре грає гру. Але якщо країна є позаблоковою, то не може мати переваги чи козирі, які мають країни, що перебувають у складі Альянсу. Все залежить від ваших зусиль, від того, чи добре ви використовуєте ресурси чи погано. Часом потрібно витрачати більше на оборону.
— А чи не вважаєте ви, що зараз в Європі відбувається ерозія цінностей, поширення таких явищ як шрьодерізм, берлусконізм, міждержавна корупція? Як приклад такої корупції можна назвати такі проекти як Північний і Південний потоки, що їх здійснює Росія, попри спротив багатьох країн у ЄС.
— Так, дедалі менша спроможність ЄС експортувати свою «м'яку» силу викликає проблеми у власному дворі Європи. В останні роки також викликав проблеми modus operandi (спосіб дії) Росії всередині Європи. Мова йде про використання радянських методів купівлі впливу, принципу «розподіляй і владарюй» серед окремих країн ЄС. Останнім часом у цьому плані дещо змінилось і Росія побачила, що така тактика часом дає протилежні результати. І тепер у намаганні зблизитися з Польщею, вона грає більш цивілізовано і розумніше.
— Але хто залишатиметься вартовим цінностей, якщо США зменшать свою присутність в Європі?
— Ми зможемо продовжувати існувати за власними цінностями, навіть якщо в Європі зменшиться присутність США. Але, справді, дедалі відсторонена позиція США становить проблему. ЄС раніше скаржився, що Джордж Буш був ковбоєм — унілетаристом та ігнорував Європу. Зараз нам подобається Барак Обама, але він все одно ігнорує європейців. Зрозуміло, що адміністрація Обами, його зовнішньополітичні пріоритети, його увага зосереджена на вирішені нагальних проблем США. А Європа не є тим актором, який би допоміг США вирішити власні проблеми. Але зрозуміло, що адміністрація Обами є значно більш рішучою і прагматичною, ніж це можливо очікувалось.
— Чи в Європі лідери, які наполягатимуть на тому, щоб ЄС у зовнішній політиці діяв у першу чергу згідно своїх цінностей, а не виходив лише з прагматичних інтересів, як це трапляється останнім часом?
— Очевидно, що Європа потребує лідерів нового покоління. Старі лідери залишилися в історії, тим часом в Європі постійно міняються коаліції. Я можу назвати трьох активних міністрів закордонних справ: Александра Стубба у Фінляндії, Радослава Сікорського у Польщі, Карла Більдта у Швеції. Вони є розумними і спроможними досягти результату.
— Ви знаєте, що Росія прагне модернізувати країну за допомогою Заходу. Але російське керівництво переважно веде мову про технічну модернізацію. Чи може, на вашу думку, ЄС домогтися, щоб така модернізація обов'язково включала людський вимір?
— Програма Партнерства ради модернізації обговорювалась під час саміту в Ростові-на-Дону. Дійсно, існує дуже різне розуміння того, що означає модернізація. Багато кремлівських ідеологів говорить про авторитарну модернізацію або про майже радянську модернізацію — передачу технологій. Чи готовий ЄС віддати перевагу, як ви кажете, будівництву суспільного капіталу, робити більше наголосу на верховенстві права? Ми побачимо це. Це — запитання на 10 тис. доларів. Але очевидно одне, що Росія не зможе модернізуватися самостійно. А як вона буде модернізуватися, ми побачимо.
— А чи є в нинішнього президента ЄС Хермана ван Ромпея достатньо повноважень, щоб поставити ці запитання?
— Як завжди, в ЄС має існувати коаліція держав, які підтримують ту чи іншу позицію. Ромпей, Кетрін Ештон займаються російським питанням. Вони добре розуміють, що Росія і ЄС залишаються на різних позиціях. Тому в цьому плані потрібно багато чого зробити.
