Хвиля світової економічної нестабільності, труднощі у фінансовому становищі деяких європейських країн, короткочасна паніка, що охопила світові біржі, загрожує захлеснути й Україну. Зважаючи на уповільнення зростання ВВП в Китаї та збільшення проблемних боргів Піднебесної, що перевищують цей показник у США, ціна газу для України набуває стратегічного характеру. Звісно, дешевша нафта через дев’ять місяців зменшить і вартість газу, але до наступного літа треба ще дожити.
У принципі від Росії добиваються зниження ціни на газ практично всі її європейські партнери, аж до звернення в арбітраж. Дехто вже досяг успіху, дехто став у чергу. Проте це не означає, що Києву стане легше отримати від Москви позитивну відповідь. У першу чергу, через те, що особливих козирів у нього немає, на відміну від європейців. Залишився останній — умови перебування Чорноморського флоту. Здається з цією, як комусь здається козирною, картою й збирається Янукович піти на зустріч з Медведєвим у Сочі. Тим паче що посол з особливих доручень МЗС Росії Олександр Бавикін у «Российской газете» заявив, що технічні питання на експертному рівні погоджені й тепер слово за президентами.
Проблема в тому, що формула ціни на газ і, відповідно, його вартість — не лише міждержавна справа, а більшою мірою внутрішньоросійська. І тут від Медведєва залежить не все. У московському істеблішменті досить багато людей, які вважають, що відступати від чинної формули дуже небезпечно, оскільки на її основі підписані контракти з європейцями. Перегляд ціни з Україною може викликати ланцюгову реакцію аналогічних вимог з посиланнями на прецедент, і все доміно «Газпрому» може розсипатися. До того ж, якщо знизити ціну, то зменшаться прибутки, оскільки істотного нарощування споживання газу не передбачається.
Друга проблема полягає в тому, що газ залишається найважливішим важелем впливу на Україну, щоб затягти її до Митного союзу. Зараз випробовують й інші, але вони в будь-якому разі матимуть локальний характер, і приклад Грузії свідчить, що реального ефекту не дадуть. Навряд чи в Москві від газового впливу на Київ відмовляться.
Що ж запропонує Янукович на своєму побаченні з Медведєвим у Сочі?
Можливо, це просто збіг, у що слабо віриться, але арешт Юлії Тимошенко стався буквально напередодні. Виникає відчуття, що судовим рішенням «найсправедливішого в світі Печерського суду» хочуть підвести юридичну основу незаконності підписаних 2009 року угод і на цій базі вимагати їх перегляду. Дехто навіть говорить про можливий розрив. Про що наш Президент або скаже, або натякне колезі. Плюс непряме залучення Путіна до розгляду за принципами печерського правосуддя. До розриву справа, звісно, не дійде, але поговорити можна. Але ж чи варто?
Якщо, дійсно, режисери судового процесу розраховують у такий спосіб чогось добитися від Москви, то виникає цілком природне запитання: вони адекватно оцінюють обстановку чи охоплені черговим нападом маніловщини в гострій формі?
Про те, що українській владі всіх мастей і відтінків завжди бракувало стратегічного мислення, відомо давно, хоч як це сумно. Швидше, вона діє рефлекторно, як жаба в досліді Гальвані, реагуючи на електричний розряд. При цьому так звані таємні розрахунки виглядають просто по-дитячому в очах оточуючих, які знали про ці думки до того, як вони спали на думку київським можновладцям. Звідси настільки різка реакція Тимошенко, що здивувала навіть російське МЗС, і подальші коментарі з кіл, наближених до Кремля й Білому дому. До того ж, у Москві є своє басманне й подібне правосуддя, й фарс, що розігрується в Києві, там давно став повсякденністю. Тому в Білокам’яній ціну винесених у Києві судових ухвал і їхню підоснову, зрозумілу всім, чудово знають. І такими аргументами Кремль не візьмеш. Якщо хтось в українській столиці у відомих будівлях і розраховував на таку аргументацію, то це, швидше, свідчить про убогість мислення, й про реальну політику тут говорити не доводиться. До того ж, чи варто будити лихо в особі Путіна, поки це лихо принаймні мовчить. Хоч як розвиваються стосунки всередині тандему, але демонструється зовнішня єдність, і удар по одному наштовхнеться не певну відповідь і від другого. Особистому чиннику ВВП приділяє особливу увагу.
У той же час для Януковича й української влади переговори в Сочі мають дуже велике значення. Якщо зниження ціни на газ добитися не вдасться, то київська внутрішня й зовнішня політика стоятиме перед дуже нелегким вибором.
Можна легко передбачити, що восени світова кон’юнктура складеться не найкращим чином для України. Протестні настрої наростатимуть, і це стане додатковим тягарем для влади. Вона потрапить, якщо вже не потрапила, в замкнуте коло проблем, розв’язання однієї означатиме посилення іншої. Можна, звісно, звинуватити в усьому Тимошенко, зокрема й у непоступливості Росії, швидше за все, призначені люди на кшталт Богословської на ток-шоу, що знову почнуть виходити, так і робитимуть, але це вже не допоможе.
Залишиться одне, винести Тимошенко м’який вирок, тим самим ублажити європейських критиків, у черговий раз підняти інформаційну хвилю руху до Європи й під ці бравурні марші просити нових кредитів.
Є ще низка чинників, і на них, схоже, головне сподівання. Вони зовнішні й від української влади ніяк не залежать. Росія, цілком можливо, піде на незначні поступки в газовому питанні. З власних міркувань.
По-перше, колапс української економіки їй абсолютно не потрібен і навіть небезпечний. Хоч як крути, а наша країна є важливим торговельним партнером, і обсяг взаємної торгівлі досить великий. Втрачати такий ринок російській економіці абсолютно ні до чого. У Росії виникнуть додаткові проблеми, а їх і так повно. До речі, про це Медведєва попереджає група відомих російських економістів, які звернулися до нього з відповідним листом.
По-друге, ціну на газ усе одно рано чи пізно доведеться знижувати. Такою є світова кон’юнктура через зростання обсягів постачань на ринок зрідженого, згущеного й сланцевого газу. То краще зробити це під прикриттям угод щодо Чорноморському флоту, ніж просто так. Останнє громадянам Росії, котрі страждають на напади великодержавної ностальгії, пояснити набагато легше.
По-третє, з Білоруссю відносини розвиваються по низхідній. З Мінська весь час лунають заяви про неконструктивність Москви. Причому на найвищому рівні. От і треба продемонструвати батьку, що з Першопрестольною можна домовитися у найскладніших питаннях, якщо поводитися пристойно, по-союзницькому. Давно відоме правило збереження в трикутнику Москва — Київ — Мінськ. Якщо кепсько з останнім, з другим якось треба знаходити modus vivendi.
Швидше за все, якщо президенти домовляться, то оприлюднення відкладуть до осені. До цього часу щось українська влада повинна буде вирішити з Юлією Тимошенко, знайти вихід, як їй здається, з безвиході, в яку вона сама себе загнала. Та й у Росії щось проясниться.
Залишається незрозуміло, що буде, якщо ціни на нафту знову почнуть рости. Адже з карти Чорноморського флоту знову не підеш. Але, схоже, на київських урядових пагорбах про це не думають. Нам би ніч простояти, та день протриматися. А там крива вивезе?
КОМЕНТАР
«ЗУСТРІЧ У СОЧІ ПОВИННА МАТИ РАДШЕ ЦЕРЕМОНІАЛЬНО-РИТУАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР»
Чи очікується в Сочі чергова здача українських інтересів, і які сподівання загалом покладають обидві стороні на цю зустріч? Про це «Дню» розповів директор енергетичних програм Центру «НОМОС» Михайло ГОНЧАР.
— Здавати Україні немає чого. Мається на увазі те, що з погляду російської сторони, здавати є що. Але Президент України на підсумковій конференції в липні сказав, що злиття «Нафтогазу» й «Газпрому» неможливо. Виходжу з того, що повернення до цієї теми з українського боку не повинно бути. Те, що вона буде з російської боку, це зрозуміло. Але, імовірно, цього не відбудеться. Немає поля для компромісу. Російська сторона взагалі мислить не категоріями компромісів, а категоріями продавлювання своїх інтересів. Українська сторона була б готова піти на певні компроміси за принципом «і вівці цілі, і вовки ситі». Але такі поступки України Росія не оцінила. Так звана формула «3+1» взаємодії України з Митним союзом відкинута російською стороною. Тому Москва зараз виходить з позиції: усе або нічого. Відповідно Київ не може піти на подібні речі.
Треба зауважити, що «кретинізм» чинної влади, пов’язаний з арештом Юлії Тимошенко, безперечно, послаблює позиції на переговорах, що використовує російська сторона. Це питання Москва навіть долучила в порядок денний переговорів. Не тому, що російська сторона переймається долею Юлії Тимошенко. Вона просто використовує поточну ситуацію з тим, щоб витиснути максимум можливого. І вона чудово розуміє, що українська влада перейшла певний рубіж і стрімко рухається в напряму білорусизації. Якщо не зміниться її поведінка, то найближчими місяцями вона опиниться в такій же ізоляції, як і Білорусь. І тоді російська сторона цим скористається і знову запропонує ті свої відомі умови, але винятково на умовах Москви, без урахування позиції Києва. Що більше, українській стороні немає, до кого апелювати. Адже всі, на підтримку кого можна було б бодай теоретично розраховувати, відвернуться від режиму. У цьому плані розуміння такої небезпеки, особливо після заяви російської сторони щодо Тимошенко, мало б дійти до мізків українських переговірників.
Тому зустріч у Сочі повинна мати радше церемоніально-ритуальний характер — показати, що якийсь переговірний процес триває. Тим більше, що це потрібно і російській стороні, але не тому, щоб іти на поступки Києву, а в контексті того, що кожен із претендентів на президентську посаду в Росії намагається використати це на свою користь у передвиборчій кампанії. Треба зазначити, що між Путіним і Медведєвим розбіжностей в українському питання немає. Можуть бути лише нюанси, але кінцева мета — одна. Тому не варто очікувати на якісь прориви, хіба що влада скористається цією зустріччю на найвищому рівні, щоб побачити за ці дні негативну міжнародну реакцію, викликану затриманням Тимошенко, щоб її випустити. Але тоді влада в Києві показує, що вона повністю залежить від російської сторони.
Що ж до питання про російський газ, Росії немає резону йти на поступки, коли світова економіка, зокрема і українська, — в очікуванні нової хвилі кризи. Ураховуючи те, що наразі триває тенденція зменшення ціни на нафту, російська сторона тим більше буде зацікавлена в тому, щоб зберегти чинний контракт. Українська сторона може аргументувати й говорити про те, що «Газпром» пішов на поступки італійській і литовській компаніям. Але на це в Москві будуть ігнорувати. Підстав для розв’язання цінового питання немає, але якщо це раптом відбудеться, то означатиме, що на додачу до Харківських домовленостей з’являться якісь Сочинські домовленості — ще більш ганебні, ніж Харківські і контракти, підписані Тимошенко в 2009-му, разом узяті.
