Днями в Будапешті відбулася конференція «Відповідальна політика — 50 років з дня смерті Роберта Шумана», присвячена пам’яті про відомого французького християнсько-демократичного політика, якого вважають одним із «батьків» Європейської інтеграції. З цього приводу до столиці Угорщини запросили представників Єврокомісії, ключових спікерів Інституту Роберта Шумана (ІРШ), молодих політичних діячів із різних європейських країн.
Ім’я Роберта Шумана в історії євроінтеграції стоїть поряд з іменами Конрада Аденауера, Альчіде Гаспере, Пола Генрі Спаарка і Жана Моне. Однак нерідко саме Шумана в цьому списку називають «першим серед ліпших».
Фактично, його діяльність — це старт нової політичної епохи. Коли світ фактично стояв на порозі третьої світової війни, він (у статусі прем’єр-міністра і міністра закордонних справ Франції, а пізніше — президента Європейського парламенту) боровся за об’єднання Європи в мирі та свободі. Саме «Декларацію Шумана», якою він закликав об’єднати вугільну і сталеливарну галузі промисловості Франції, Німеччини та інших європейських країн, віддавши їх в управління новій наднаціональній структурі, вважають відправною точкою на шляху до створення Європейської федерації. Пізніше в Будапешті було створено Інститут, який ось уже 20 років працює над розвитком демократії в Центральній та Східній Європі.
Незважаючи на те, що Україна — не член Євросоюзу, наші співвітчизники також мають доступ до курсів ІРШ. Вочевидь, ЄС зацікавлений, аби не було разючого контрасту між країнами-сусідами і країнами-членами. До речі, ІРШ в Україні тісно співпрацює з Інститутом політичної освіти (ІПО), нинішній директор якого, Андрій Странніков — один із перших випускників Інституту. Загалом колишні учасники семінарів ІРШ у різних країнах Європи досягли рівня міністрів та парламентарів.
Розмах цьогорічної конференції, організованої Інститутом, вражає не тільки кількістю та якістю людей, залучених до обговорення, а й унікальністю його формату і клімату. Тут стираються межі між головними доповідачами і слухачами, адже останні нерідко спрямовують русло дискусії, порушуючи важливі саме для їхніх країн питання. Звісно, присутність видатних і заслужених особистостей та їхнє відкрите ставлення до учасників заходу як до членів однієї великої родини створюють справді конструктивну атмосферу й водночас надають події особливого значення.
Основні теми дискусій — відповідальність, яку несуть політики і ключові публічні особистості сучасності, а також виклики наступних років у контексті виборів до Європейського парламенту 2014-го. Також доповідачі закликали спільноту повернутися до цінностей, які з кожним роком помітно нівелюються.
Міністр людських ресурсів Угорщини Золтан Балог звернув увагу слухачів на те, що оригінальна концепція ЄС ѓрунтується на християнських засадах. На його думку, успішна європейська держава не може розвиватися іншим шляхом, крім як дотримуватися принципів Царства Божого: «В культурному сенсі ніхто з тих, хто не знає 10 Заповідей або що святкується в День П’ятидесятниці, не може вважатися європейцем. На превеликий жаль, за минулі кілька років європейська культура та інтелектуально-духовні корені були значно послаблені, а то й цілком ліквідовані наднаціональними економічними чинниками», — підсумував він.
Погоджуючись із цією позицією, віце-прем’єр Європейського парламенту, президент інституту Осмар Карась заявив, що місією своєї діяльності вбачає повернення Європейського Союзу до основних європейських цінностей та основних засад декларації Шумана 1950 р. Цитуючи репліку з неї про те, що «Європа не буде збудована в одну мить або згідно за якимсь одним планом. Її створять конкретні досягнення, які відбудуться завдяки солідарності», він заявив про потребу в ній, пошуку спільних цінностей і цілей у сучасному світі.
Учасники диспутів визнали, що Європа настільки віддалилася від того, за що виступали перші борці за об’єднання, що сьогодні позиція Роберта Шумана про те, що саме християнські засади повинні становити основу розвитку держави, ймовірно, викликали б обурення, особливо в медіа. Політика одразу звинуватили б у неполіткоректності й безапеляційно навісили б на нього ярмо сектанта, котрий безнадійно відстав від XXI століття.
«Сьогодні в очах деяких європейських політиків християнські ідеї видаються старомодними. Крім того, основні поняття змінюють свій політичний контекст. Якщо раніше лібералізм, власне, як і націоналізм, означав боротьбу за свободу, то зараз ці поняття абсолютно змінили своє значення. Для мене як політичного діяча — це шокуючий досвід. Лібералізм зараз вимагає плинути за течією, і якщо політик не йде на компроміс і сконцентрований на традиційних цінностях, то лібералізм оголосить його небезпечним і затикатиме рота», — сказала під час виступу міністр закордонних справ Угорщини Еніко Дюрі.
Не залишилося без уваги доповідачів і «українське питання», а саме — підписання Угоди про Асоціацію в контексті ув’язнення Юлії Тимошенко. І хоч її перебування за ѓратами ніяк не допомагає Україні в заключній фазі переговорів з ЄС, зі слів виступаючих слухачі зробили висновок, що пріоритети в європейців дещо змінюються, а принциповість — слабне.
«Україна — наш сусід, і ми переконані, що її місце — в Європі. Ми завжди працювали над тим, щоб покращити наші відносини. Звісно, на цьому шляху були успіхи і невдачі. Але ми почали дивитися на цю ситуацію з іншого боку. Ми поставили питання таким чином: що краще для українських людей — постійно тримати країну на відстані чи спробувати дати позитивні сигнали, коли бачимо позитивні зрушення у відповідь? Чи вірно тримати українців заручниками однієї ситуації? Чи ощасливить якось це людей? Мені здається, що ті країни, які не надто зацікавленні в поліпшенні відносин України з ЄС, використовують цю ситуацію як виправдання того, щоб не робити нічого. Проте я не вважаю це доброю політичною грою. Особисто я вважаю, що коли є позитивні кроки (навіть якщо вони далекі від ідеалу), то ми маємо зробити більше. Я не знаю, яким буде фінальне рішення саміту ЄС, але на цьому етапі ми близькі до того, щоб таки підписати договір асоціації з Україною», — зазначила Дюрі.
Колишній президент Європейської комісії Жак Сантер висловив власне ставлення до цього питання: він мав досвід співпраці з Україною, коли в 1990-ті для нашої країни призначалися колосальні суми. Усі ті кошти зникли у прірві корупції. Він розуміє, що то були часи президентства Кучми, однак певне ставлення до України у нього збереглося. Разом з тим, він цілком погоджується з позицією міністра, що слід відчиняти двері, коли в країні помітна еволюція політики і політиків, як це нібито відбувається сьогодні в Україні.
