Конституційна криза в Україні загрожує суверенітету країни, її економічному благополуччю, однаково як геополітичним і діловим інтересам США та Заходу. В Україні відбувається перетягування каната між агресивним прем’єр-міністром і слабким Президентом, між виконавчою владою, що крається протиріччями, хаотичним і корумпованим парламентом і непрофесійними (і, можливо, корумпованими) судами. Наслідки цього можуть стати трагічними.
У вівторок Конституційний Суд у Києві розпочав розгляд позову щодо незаконності рішення Президента Віктора Ющенка про розпуск Ради (парламенту) і призначення нових виборів. Із недбало написаною Конституцією і на фоні звинувачень суддів Конституційного Суду в хабарництві й шантажі прихильниками прем’єр-міністра Віктора Януковича шанси на вироблення рішення, яке б забезпечило врегулювання ситуації в довгостроковому плані, надто низькі.
Після підписання указу про призначення нових виборів уряд, очолюваний Януковичем, і Рада, в якій його партія має більшість, відмовилися підкорятися чи закладати до бюджету проведення нових виборів. Судячи з ходу консультацій, які проводять два Віктори, вибори можуть бути відкладені до осені. Однак Янукович залишається найпопулярнішим політиком в Україні, і його партії знову пророкують перемогу.
Поточний епізод у війні двох Вікторів почався 2 квітня, коли перехід 13 депутатів Ради в партію Януковича переповнив чашу терпіння «помаранчевого» Президента Ющенка. Збільшення кількості членів коаліції до 300 з 450 депутатів загрожує виникненням супербільшості, яка здатна й надалі обмежувати владу Президента й навіть оголосити йому імпічмент.
Звинувачення в корупції лунають постійно. Прихильники Президента заявляли, що Янукович і його друзі-мільярдери платили депутатам за перехід в їхній табір. 2006 року вони також стверджували, що один із ключових політиків, лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз, несподівано перекинувся в блок Януковича з «помаранчевої» коаліції, в яку також входила темпераментна Юлія Тимошенко, за «винагороду» в $300 мільйонів.
Справедливі ці звинувачення чи ні, зрозуміло одне: українська політична еліта глибоко розколена, і в країні відбувається друга найсерйозніша криза після помаранчевої революції. Події в Києві демонструють, наскільки болісним може бути перехідний період в посткомуністичних країнах.
Платити за це доводиться рядовим українцям і західним інвесторам. Так, в умовах правового й адміністративного хаосу напористі російські олігархи ведуть брудні піарівські ігри проти ні в чому не винних західних компаній, не звиклих до такої тактики.
Нещодавно норвезький телекомунікаційний гігант Telenor, що володіє контрольним пакетом акцій українського оператора мобільного зв’язку «Київстар», повідомив арбітражному суду Нью- Йорка про те, що його російський «партнер» розпочав проти нього брудну піар-кампанію.
Як повідомляє Wall Street Journal, російська компанія «Альтімо», що належить групі «Альфа», контрольованої мільярдером Михайлом Фрідманом, розробила стратегію чорніння Норвегії й Telenor у ЗМІ. Документ під заголовком: «Логічне обґрунтування інформаційної кампанії навколо контракту з «Київстаром» був представлений в американському арбітражному суді.
В Україні немає верховенства права, тому українцям і представникам Заходу ніде шукати справедливості. Українські суди, «знешкоджені» російськими та українськими олігархами, не в змозі впоратися з корпоративною рейдерською тактикою, якою славиться «Альфа» і яку вона намагається приховати піарівськими трюками.
Російський уряд витрачає десятки мільйонів доларів на проведення піар-кампаній на Заході, але не робить нічого для того, щоб обмежити використання нечесних методів своїми хижими компаніями. Тому імідж Кремля тільки псується. Схоже, що коли західні політики та інвестори скаржаться на те, що агресивна тактика російських олігархів являє собою загрозу цивілізованому бізнесу, терпіння президента Володимира Путіна може бути нескінченним. Уряд України, що загруз у чварах, не спроможний забезпечити адекватне праве середовище таким західним інвесторам, як Telenor.
Політика Януковича, крім того, ударила по багатомільйонних інвестиціях українських і західних компаній в сільське господарство, ввівши квоти на експорт зерна. Уряд обґрунтовував своє рішення тим, що пшениці може не вистачити для задоволення потреб країни. У результаті, зерно псувалося, проростало й пожиралося комахами. У Чорне море були скинені мільйони тонн зерна, а селяни та експортери втратили сотні мільйонів доларів.
Проблема України полягає не тільки в грошах (чи їхній відсутності). Слабка Україна, при цьому розколена на проєвропейський і проамериканський Захід і проросійський Південь і Схід, може стати легкою здобиччю для Росії, яка піднімає голову. Більшість населення російськомовного Кримського півострова вже виступає за возз’єднання з Росією.
У цьому розколі немає нічого нового. У XVII столітті українська еліта, розділена на проросійську, пропольську й протурецьку фракції, не змогла домовитися про основи незалежності. У результаті Україна втратила незалежність на 250 років і знову знайшла її 1919 року, а потім була знову позбавлена її московським більшовицьким режимом.
Адміністрація Буша витратила чималий політичний капітал на підтримку помаранчевої революції й не хотіла б, щоб промосковський і антиреформаторський режим втяг Україну в болото. У цьому випадку Україна може надовго втратити шанси на членство в НАТО та Європейському Союзі.
Лише дострокові парламентські вибори, всеосяжна реформа Конституції та державного управління й нова, реформаторська, команда можуть витягнути Україну з провалля і ввести її в орбіту Заходу.
Аріель КОЕН — старший науковий співробітник фонду Heritage, співголовуючий комітету з американсько-українського політичного діалогу (економіка й бізнес) і радник Ділової ради США — Україна.
