Війна, що насувається, — а це буде війна жорстока, кровопролитна та смертельна — не буде схожа на жодну з колишніх війн. Хоча ніхто поки що не може сказати, якої форми вона набуде, треба пам’ятати одне: це не війна проти ісламу, так само як і не війна проти арабського світу. Проте, це буде війна проти мусульманських фундаменталістів, які виявилися арабами, — якщо правильні наявні свідоцтва і знову спливаючі факти про злочинців, що здійснили терористичні акти у Нью-Йорку та Вашингтоні.
Більш того це не нова війна. Тероризм існував як політичний засіб на Близькому Сході вже давно — і використовувався не тільки проти Ізраїлю або Сполучених Штатів. Не хто інший, як сірійські агенти вбили у 1982 році вже обраного президента Лівану Башира Жмайєля, який, проте, ще не встиг обійняти цю посаду. Курдські терористи орудували в Туреччині протягом десятиріч, ісламські терористи вбили президента Анвара Садата у 1981 році і пізніше намагалися вбити президента Хосні Мубарака.
Це не боротьба проти західного імперіалізму або глобалізації. Це також і не відповідь на нинішню відчайдушно тупикову ситуацію в ізраїльсько-палестинських переговорах: потрібно пригадати, що деякі з терористичних актів Осами бен Ладена, спрямованих проти американських об’єктів у середині 1990-х років, сталися у самий розпал «медового місяця» між Ізраїлем та Палестиною після досягнення ними угод в Осло в 1993 році.
Навпаки, ми є свідками набагато складнішого феномену, як культурного, так і політичного й економічного. Іслам, як релігія, може бути терпимим, будучи тріумфалістом, так само як і споріднена йому світова релігія-тріумфаліст — християнство. Але є в екстремістському ісламі одна риса, завдяки якій він бачить у сучасності — у всій ідеї Просвітництва — свого ворога. Демократія, рівність, політичний лібералізм, відокремлення церкви від держави, статева рівність, атеїзм — це все робота Диявола. Як анабаптисти у Мюнстері, вони сприймають себе посланниками Бога у світі, що зав’язнув у гріху матеріалізму та безвір’я. Такий маніхейський світ узаконює тероризм, як волю Бога. Для людей, подібних до бен Ладена — а створюється враження, що за терористичними актами в Нью-Йорку і Вашингтоні стоїть саме його версія ісламського фундаменталізму — навіть Саудівська монархія є злом, оскільки вона сприяла присутності Америки на Близькому Сході.
Протягом багатьох років деякі різновиди такого тероризму отримували мовчазну підтримку окремих арабських держав. Навіть деякі європейські країни з причин, що глибоко сягають корінням у макіавеллівський raison d’etat («на благо держави»), іноді закривали очі, стикаючись з проявами тероризму. Сірія — основне джерело підтримуваного на державному рівні тероризму, зараз навіть розглядається як кандидат на місце у Раді безпеки. Але як не може бути нейтралітету у війні проти нацизму і фашизму, так і коаліція, яку американці зараз намагаються створити, повинна починатися з прийняття основного положення про те, що якщо війна проти тероризму повинна бути суворою, то терпимість до режимів, що надають підтримку тероризму, не повинна продовжуватися.
Деякі терористи, безсумнівно, мали мотивацію у вигляді законних інтересів і обґрунтованих образ (на думку спадають курди та палестинці). Однак законні цілі не роблять законними жорстокі засоби. Ті види тероризму, які ми спостерігали у 70 і та 80-і роки — викрадення літаків,вбивство ізраїльських атлетів, що летіли на Олімпіаду в Мюнхені в 1972 році — сьогодні перетворилися на палестинських терористів-смертників, що надихаються ісламом, і, нарешті, у пейзаж, що нагадує Армагеддон, який ми бачимо зараз у Нью-Йорку та Вашингтоні.
Майбутня війна буде важкою. Війну проти Іраку, яка була десять років тому, і «віртуальну» війну без втрат, яку НАТО вело в небі над Косово, не можна розглядати як прецеденти. Дійсно, нас дуже довго вводили в оману, змушуючи думати, що війна проти тероризму є справою поліції, та що не безжалісна, ретельно спланована збройна боротьба, а слідство і обвинувачення в суді є методом боротьби з фанатичним тероризмом. Бойні, що сталися у Нью-Йорку та Вашингтоні, зрештою, жорстоко розбили ці ілюзії.
На даний момент не існує якихось чітких стратегій ведення війни. Однак, ці стратегії, безсумнівно, будуть знайдені. Було б трагедією, якби ця боротьба проти терору перетворилася на війну цивілізацій, війну Заходу проти ісламу. Бо терористи бачать іслам у спотвореному вигляді. Однак тих, хто допомагає терористам, необхідно оцінювати з такою ж суворістю, як і самих терористів і, мабуть, так і буде. Тільки таким чином можна перемогти цю війну проти світу Просвітництва, яким є сучасний світ, що простирається над всіма океанами і охоплює дійсно всі віросповідання.
Шломо Авінері, професор політології Єврейського університету Єрусалиму.
