Страшне вбивство Джованни Реджані, вчинене поблизу табору румунських біженців в передмісті Тор ді Квінто в Римі, шокувало як Італію, так і Румунію. Даний випадок набув великого значення у зв'язку з палкими суперечками про статус емігрантів і іноземних резидентів як в Італії, так і у всіх країнах Європи.
Реакція деяких італійців була шаленою; деякі італійські і румунські політики, ладні запропонувати швидкі і суворі рішення, зробили скандальні заяви, що нагадали тоталітарні гасла минулого, які ненавиділи іноземців. Ми зустрілися, без будь-якої іронії, з гротескно оберненим почуттям «національної гідності», яке виявляється, коли зірки культури і спорту асоціюються з державою, як частина колективної спадщини.
Незважаючи на те, що вбивство було вчинене окремою людиною, перенесення злочину на всю меншину є безвідповідальним кроком, який матиме сумні моральні і соціальні наслідки як для невинно покараних, так і для тих, хто буде ініціатором цього покарання. Крім того, жодна меншина не є однорідною, про що говорить той факт, що людина, яка попередила поліцію, була співвітчизником вбивці з одного і того ж табору біженців.
Колективне покарання означає не тільки вид амнезії італійців і румун щодо того, що сталося за часів фашизму, нацизму і комунізму, але також і щодо власної історії. Адже італійці мігрували не тільки з півдня на північ Італії, але також і в інші країни в пошуку кращого життя. Вони також знають, що таке бути біженцем, вигнанцем, чужинцем.
Зі свого боку, частина історії Румунії не викликає захоплення щодо «циганської» меншини, чиї провини і дії завжди викликають засудження, але ніколи не супроводжуються реальними діями з боку держави, щоб поліпшити їх становище. Циганська меншина вперше з'явилася в Румунії у XIV столітті, проте їхнє рабське становище було скасовано тільки 1856 року!
Сьогодні суспільство Румунії відчуває наслідки десятиріч терору і брехні, демагогії і бідності, які залишили свій відбиток на кількох поколіннях. Ці рани не можна залікувати миттєво. Падіння комунізму дало вихід великому потоку людської енергії, однак він розпочався з ненормального і цинічного надання привілеїв і майна серед старої «номенклатури», а також нової дарвіністської боротьби за виживання.
Незважаючи на те, що в Румунії помітні досягнення економічного поступу, а також з приходом демократії сталося поступове оновлення свідомості громадян, пародія політичного життя Румунії — незважаючи на її членство в ЄС — засвідчує наскільки стійкі її старі погані звички нещирості, непослідовності, фаталізму, інертності і корупції. Корупція насправді сьогодні виглядає двигуном суспільства. Нині в Румунії продовжують існувати бідні і ігноровані групи, які посунули на найбрудніші околиці суспільства. Циганське населення становить 41% сезонних робітників, 33,5 % не мають будь-яких професійних навичок, 38,7 % безграмотні. Це не тільки проблеми Румунії — це стало проблемою всієї Європи.
25-річного Миколу Ромулуса Майлата, обвинуваченого у вбивстві Джованни Реджані, було відправлено в 14-річному віці до школи для перевиховання. Згодом його було знову засуджено за крадіжку, проте за рік до приїзду в Італію його помилували.
Чи стала бідність причиною його провини під час неповноліття в Румунії і його злочину в Італії? У великому романі Достоєвського «Злочин і кара» на злодіяння Раскольнікова підштовхнули не тільки його нігілізм і бунтарство, але також і бідність. Його соціальний стан не був таким же, як у Майлата, його духовна «цілісність» значно відрізняється, проте його подвійний злочин не менш огидний.
На сьогодні немає причин сподіватися на те, що Майлат унаслідок свого злочину почне новий шлях у напрямі порятунку через страждання і духовне оновлення. Проте, можливо, ми маємо знов почути слова одного з співрозмовників Раскольнікова, коли він говорить про «огидний Содом», в якому він блукає і каже, що бідність — це не порок, а злиденність — так. У бідності людина все ще зберігає свого роду «природжене почуття шляхетності», у той час як у злиденності моральне падіння неминуче і згубно.
Майлат шукав шляхи виходу зі своєї убогості та зі свого минулого в Румунії, однак він не міг собі уявити, що в італійському таборі біженців він знайде таку ж злиденність, як раніше; що його образом в повсякденному новому житті стане образ вбивці. Люди, знайомі з околицями Торі ді Квінто, які лякають і де була вбита Джованна Реджані, ладні сказати грубі слова про зневагу і байдужість міської влади Риму. Це, звичайно, не виправдовує його злочин, або будь-який інший, але ці факти не можна не брати до уваги.
Незважаючи на те, що ми не можемо чекати чудесного переродження злочинця Майлата, ми можемо і маємо зажадати радикального перегляду ситуації, в якій живуть такі ж люди- маргінали, як він. Такий перегляд мають зробити не тільки італійські або румунські власті, але також циганські співтовариства в Румунії та Італії, а також Європейський Союз. Оскільки злочинець має відношення до всіх цих співтовариств.
Сьогодні ми чуємо голоси тих, хто не задоволений розширенням ЄС, а також соціальним напруженням як наслідком цього. Збільшена міграція і дійсно стала повсякденним фактом нашої відцентрової і глобальної сучасності, проте це не є лише негативним явищем. Вільне переміщення людей не означає лише більше соціальних зіткнень або злочинність. Це також означає поступове і вигідне спільне проживання, яке розпочалося після закінчення Другої світової війни, для того, щоб в країнах, що програли, збільшити можливості встановлення демократії і процвітання.
Коли торік я був у Барселоні і Мадриді, я із задоволенням сприйняв новини, що викликали ентузіазм, про успіхи зростаючого румунського співтовариства в цих містах. Деякі з румунських біженців вже були кандидатами на виборах до місцевих органів влади за свою важку працю і чесність. Я сподіваюся, що таке станеться і в інших місцях і не тільки з румунами, але також і з іншими людьми, які готові прийняти виклик часу. Для цих людей це є прикладом не тільки їхнього особистого успіху, але також перемогами всього співтовариства.
Європа заслуговує на те, щоб довести, що вона є справжнім співтовариством — різнорідним, демократичним, сповненим великих прагнень, вільним і процвітаючим.
Норман МАНЕА — один із відомих у Румунії письменників, книги якого перекладено 20 мовами. Його остання книга «Повернення хулігана» отримала 2006 року літературну премію Медічи (Prix Medicis etranger).
