Зростаючий скептицизм і переговори, що зайшли в глухий кут, знайшли своє відображення в заяві про те, що конференція зі зміни клімату в Копенгагені не призведе до укладення багатостороннього глобального договору про збереження клімату. Прикро? Звісно. Але завжди вважалося, що саміт у Копенгагені зі зміни клімату є проміжним етапом. Найважливіше, що потрібно розглядати — це куди ми вирушимо з цієї точки.
Фраза «наступного дня» зазвичай асоціюється зі словом «похмілля». Відсутність обов’язкового договору може означати всесвітнє «похмілля» й не на один день. Досита нагодовані апокаліпсичними пророцтвами люди хотіли від Копенгагена дива. Тому відчутний провал може стати причиною масової, можливо безповоротної, втрати довіри до наших політиків. І недивно, що уряди з обережністю намагалися управляти нашими очікуваннями.
Ті, хто ухвалює рішення, не дійшли згоди щодо того, наскільки близько світ підійшов до кліматичної «точки неповернення». Але в той час як неконтрольовані зміни клімату ще залишаються ймовірною небезпекою, провал політики вже є реальним фактом. Згідно останніх наукових досліджень, результатом втілення в життя всього запропонованого на перемовинах може стати потепління на більш ніж 4°C протягом цього століття — вдвічі більше, ніж максимум у 2%, схвалений «Великою вісімкою» й іншими лідерами. Це залишає більше 50% імовірності того, що зміни світового клімату зараз проходять «точку неповернення».
Угода, що базується на пропозиціях, які зараз лежать на столі переговорів, поставить нас у становище більш небезпечне, ніж гра в російську рулетку. Аби уникнути світового «похмілля», якщо ми не укладемо угоду, і самообману, якщо ми укладемо погану угоду, необхідний прорив, і його все ще можна досягнути в Копенгагені.
Нашою найкращою ставкою є двоетапний процес. Держави повинні взяти політичне зобов’язання для структури, яка визначає цілі, структуру установ і специфічні поручительства для ранніх дій і фінансування. Декларація повинна ставити умову, що COP15-bis мають надати остаточну форму легітимній обов’язковій угоді. Це дозволило б Сполученим Штатам та іншим країнам прийняти необхідне законодавство й дало б час парламентерам з Організації об’єднаних націй для того, щоб перевести декларацію COP15 у відповідну здійсниму законну форму. Якщо це означає повну переробку існуючого документа, то нехай так і буде.
До того ж, можливо, буде необхідно провести оглядову конференцію 2015 року, щоб відрегулювати наші цілі та плани відповідно до нових реалій. Тому зараз важливіше, ніж будь-коли, аби глави держав брали участь у конференції в Копенгагені, оскільки цей двоетапний план працюватиме лише за сильного безпосереднього втручання лідерів.
1985 року, в розпалі холодної війни, коли на женевському саміті США — Радянський Союз перемовини зайшли в глухий кут, лідери, роздратовані відсутністю прогресу, проінструктували парламентерів: «Нам не потрібні ваші пояснення, чому цього не можна зробити. Просто робіть це». І до ранку все було зроблено. Сьогоднішні лідери повинні приїхати до Копенгагена й сказати: «Ми хочемо, щоб це було зроблено».
Для подальшого руху вперед потрібно, щоб на зустрічі в Копенгагені зрушило з мертвої точки питання політичних взаємовідносин між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Потрібно переглянути несправедливу ситуацію із зміною клімату, оскільки країни, що розвиваються, беруть на себе основний удар і несуть великі адаптаційні витрати. Заможні країни повинні викласти на стіл серйозні гроші. Скарги на те, що їм бракує необхідних ресурсів, звучать непереконливо, оскільки для того, щоб підтримати банки під час фінансової кризи, було знайдено трильйони доларів.
Бідні країни знають про свою спроможність блокувати прогрес. Право вето ефективно використовується від Ради Безпеки ООН до Групи-77 плюс Китай. Хто на Заході міг би уявити років десять тому, що майбутнє та добробут їх дітей залежатиме від рішень, ухвалених в Пекіні, Делі чи Аддіс-Абебе?
Тому промислово розвинутим країнам потрібно якнайскоріше покласти на стіл реальну фінансову пропозицію, щоб залишити деякий час для позитивної реакції й на повідомлення про прийняття зобов’язань із боку країн, що розвиваються. Зокрема, зобов’язання щодо початкового фонду —щонайменше 20 мільярдів дол., аби безпосередньо допомогти найменш розвинутим країнам — є надзвичайно вагомим. Це допомогло б встановити довіру, яка зараз украй необхідна, і створити умови для відновлення продуктивних перемовин.
Лідери мають бути чесними щодо масштабу проблеми й повинні визнати, що потрібні систематичні й трансформаційні зміни, а не поступові дії. Офіційний відгук на зміни клімату має бути перебудований відповідно до рівня та невідкладності загрози. Нова світова угода повинна грунтуватися на наукових дослідженнях, а не бути низькопробним компромісом, замішаним на матеріальних інтересах.
Розумна оцінка ризику сьогодні вказує на те, що вміст викидів вуглекислого газу має бути стабілізований на величині 350 частинок на мільйон у еквіваленті CO2, а не сьогоднішні 450—500 частинок на мільйон. Це потребуватиме зниження викидів газів у промислово розвинених країнах на 45—50% до 2020 і майже повного припинення викидів до 2050 року, а не на 15—25% до 2020 і 60—80% до 2050 років — цифри, які зараз обговорюються за столом переговорів. Основні розвинені країни повинні також вжити відповідних для них заходів зі зниження негативної дії викидів вуглекислого газу. Але багаті мають почати першими. Їхня бездіяльність протягом останніх 20 років не дає їм права вказувати.
Уряди не повинні приховувати правду від своїх громадян. Всім доведеться принести жертву. Ви хочете, щоб ваш будинок був дешевим, брудним і небезпечним чи чистим, пристойним і безпечним? Ви готові сказати: «Добре, діти. Я успадковував цей будинок, але я погано дбав про нього. Тепер ви муситимете хвилюватися про те, що дах може обвалитися будь-якої миті»? Це не той спадок, який будь-хто з нас хотів би залишити своїм дітям.
Михайло ГОРБАЧОВ — колишній президент Радянського Союзу, наразі президент-засновник Міжнародного зеленого хреста.
Олександр ЛИХОТАЛЬ — президент Міжнародного зеленого хреста й член Міжнародної робочої групи з вивчення питань зміни клімату.
