Добре пам'ятаю, як на очах змінювався романтичний образ демократичної Росії — тієї, із серпня 1991. Як усе важче вимовляв слова її всенародно обраний — той, що читав укази з танка в серпні 1991 року. Як війська, котрі відмовилися стріляти в народ, зажили собі сумної слави «зачистками». Як політики, які виступали ініціаторами реформ, виявлялися корупціонерами. Як амбітні бізнесмени — нові люди, надія Росії — закривали рота тим самим журналістам, що з ентузіазмом славили вільний ринок. Як...
Утім, можна довго все це перераховувати. Що ми маємо? Країну, в якій навіть державного капіталізму не вдалося побудувати, країну всевладдя «сім'ї» і вбивств на замовлення, країну, армія якої вже котрий рік товчеться на Північному Кавказі — в умовах хронічного дефіциту грошей, невиплати зарплатні й пенсій головною політичною проблемою чомусь залишається проблема маленької «бунтівної республіки». Країну, в якій преса підкоряється владі або підвладній різним угрупованням цієї влади олігархії. Країну загиблих під уламками зруйнованих терористами будинків та перереєстрованих московськими міліціонерами «іногородніх»: після перереєстрації не один охоронець порядку придбає собі нову «іномарку»... Країну тяжкого минулого й невиразного майбутнього, країну, яка прогаяла свої великі десять років — знову, як і в роки знаменитої хрущовської відлиги.
Тепер ми спостерігаємо, як змінюється образ України — той, романтичний образ держави, що вирішила бути вільною, відкритою світу, демократичною — теж у серпні 1991. Наші державники виявляються звичайнісінькими крадіями — тільки дуже багатими, — що чекають на політичний притулок. Наша преса... ми так і не створили вільної преси й більшість видань так і живе — від президента до президента: вчора кращим був Кравчук, сьогодні Кучма, завтра — наступний переможець і так доти, аж доки не зміняться економічні підвалини цього суспільства. Це ж поширюється не тільки на пресу — жебракам важко бути вільними, особливо, коли під час прогулянки вони поступаються дорогою шикарним авто своїх національних вождів. Наше телебачення... ну, ви дивитесь на наше телебачення, ви знаєте, яке це приниження для глядачів, знаєте, що кілька талановитих людей, які його дивляться, ситуацію вже не змінять... Наша влада мріє жити за російським зразком — всевладний президент (читай — оточення президента), безвладний парламент, сервільна інтелігенція, байдужий народ. Найцікавіше — виходить.
Принаймні — починає виходити.
Ось тільки кандидатів на посаду президента в Росії ще не підривали. Березовського, будинки, братву — було. А кандидатів — ні.
Нарешті й ми вигадали щось своє. Свій образ.
