Джиммі Картер, можливо, був і не найкращим президентом Сполучених Штатів. Проте, очевидно, він і не найгірший із екс-президентів. Залишивши керівне крісло, він спрямував свою активність на численні «човникові» закордонні поїздки з миротворчою метою. За останні п’ятдесят років американської історії Джиммі Картер лишається єдиним президентом Штатів, який не відправив для участі у воєнних акціях жодного вояка США. Минулої п’ятниці Нобелівський комітет оголосив в Осло, що саме Картер отримає Нобелівську премію миру 2002 року. Такою честі досі удостоювалися двоє американських президентів — Теодор Рузвельт та Вудро Вільсон.
Про присудження Джиммі Картеру Нобелівської премії вартістю в один мільйон доларів стало відомо незадовго перед тим, як довкола «нобелівського» призу розгорівся скандал. Голова Нобелівського комітету Гуннар Берге заявив, що «в нинішній обстановці, що позначена загрозами застосування сили, Картер стоїть за принцип вирішення конфліктів через переговори». Пан Берге в такий спосіб досить прозоро натякнув, чим мотивувалися в комітеті, обираючи Картера. У заяві Берге проглядалася критика щодо підготовки Джорджа Буша, який теж фігурував у списку претендентів, до війни проти Іраку. Джиммі Картер неодноразово висловлював свою незгоду з політикою нинішнього президента США. Він наголошував на тому, аби «іракське питання» вирішувалося виключно в рамках ООН. Чи мали право члени комітету Нобеля оцінювати діяльність Джорджа Буша? Звісно, не мали. Нобелівський комітет — неурядова організація, тому її рішення не повинні мати під собою політичного підгрунтя. Пан Берге, таким чином, прорахувався, ув’язуючи вибір Картера із неприпустимістю війни в Іраку. Двоє членів Нобелівського комітету заявили, що не згодні з виступом свого голови. Вони підкреслили, що ніхто із чотирьох рядових членів цього органу не схвалював таке трактування вибору Картера. Сам екс-президент наголосив, що не розглядає присуджену нагороду як спосіб висловити негативне ставлення до політики Буша. Однак він додав: Вашингтону пора зрозуміти, що діяти односторонньо — неправильно. Джордж Буш був одним із перших, хто привітав Джиммі Картера з Нобелівською премією, однак у своїй розмові вони, як повідомляється, не торкалися теми Іраку. В той же час в інтерв’ю Сі-Ен-Ен екс-президент США заявив, що якби він був конгресменом, то проголосував би проти резолюції, яка фактично розв’язала руки адміністрації Джорджа Буша у війні проти Багдада.
Чи справді діяльність Джиммі Картера заслуговує на відзначення Нобелівською премією? Його президентство (1977—1981) позначено двома найбільш відомими, але водночас досить суперечливими подіями. Із одного боку — саме Картеру в 1978 році вдалося посадити за стіл переговорів в Кемп- Девіді прем’єр-міністра Ізраїлю Менахема Бегіна і президента Єгипту Анвара Садата, що поклало початок мирному врегулюванню ізраїльсько-єгипетського конфлікту. З другого — саме за лідерства Картера в Ірані сталася криза з заручниками-американцями (тривала вона 444 дні). Вважається, що якби не вона, то Джиммі Картер отримав би премію Нобеля ще на початку 80-х років. Залишивши президентський пост, Картер заснував однойменний центр зі штаб-квартирою в Атланті, і з тієї пори займається посередництвом в різноманітних конфліктах — зокрема, в близькосхідному, корейському і боснійському. Він належить до тих американських політиків, які наполягають на зміні виборчої системи в країні (особливо гостро ця проблема постала під час останніх президентських виборів у США, коли країна упродовж кількох тижнів не знала, хто стане президентом країни після 2000-го року). Він відвідав чимало країн, в яких спостерігав за виборами — Панама, Нікарагуа, Домініканська Республіка, Китай, Замбія, Нігерія, Мозамбік та інші. У 1993 році він відбув з африканським турне до Беніну, Того, Ефіопії, Кенії, Уганди та Судану, населення яких потерпає від голоду. Чимало галасу спричинила поїздка Джиммі Картера до Куби у травні цього року. Під час зустрічі з Фіделем Кастро екс-президент Сполучених Штатів зробив сенсаційну заяву про необхідність ліквідації ембарго Вашингтона проти Гавани. Фідель Кастро, до речі, зважаючи на репутацію Картера у світі, дозволив американцеві виступити в прямому ефірі іспанською мовою. І це при тому, що кубинський лідер знав про прагнення колишнього президента США звернути увагу громадян Острова Свободи на порушення їхніх прав. Фідель, до речі, привітав у суботу Картера із Нобелівською премією. Вітали його також лідер Палестини Ясір Арафат та міністр закордонних справ Ізраїлю Шимон Перес (обидва — лауреати Нобелівської премії миру).
Водночас варто звернути увагу, що Джиммі Картер, за оцінками спостерігачів, мав далеко не найкращі шанси отримати Нобелівський приз. Серед його конкурентів — 155 відомих і впливових у світі людей. Одні з найбільших шансів мав, приміром, нинішній президент Афганістану Хамід Карзай, який очолив уряд країни після усунення від влади в результаті воєнних операцій руху Талібан. Претендували на премію миру також Джордж Буш та прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер. Проте один із членів Нобелівського комітету ще під час обговорення переможця висловив свою критику за минулорічне бомбування американською авіацією Афганістану. Інша пара кандидатів — американські сенатори Річард Лугар та Сем Нанн. Вони автори програми підвищення ядерної безпеки вартістю в кілька мільярдів доларів, згідно з якою, зокрема, проводилося ядерне роззброєння України, а також Білорусі і Казахстану. На цьому фоні Картер називався лише як один із далеко не основних кандидатів на премію миру. Тим більше, що зовсім не всі його зусилля досягли мети — досі ситуація на Близькому Сході виглядає справжнім глухим кутом, досі панує холод у відносинах двох Корей. Проте йому вдалося перемогти.
Вручення премії миру відбудеться в Осло 10 грудня. Саме цього дня і саме тут помер засновник Нобелівської премії, шведський філантроп і винахідник Альфред Нобель. До цього часу — ще майже два місяці. Часу цілком достатньо, аби політики мали змогу поспекулювати з приводу перемоги Картера. Для критиків політики Джорджа Буша з’явиться також непоганий привід.
