На посаду державного секретаря США, як давно й очікували, призначено Гілларі Клінтон, сенатора від штату Нью-Йорк, колишню першу леді. Представляючи її, новообраний президент Барак Обама сказав: «Я знаю Гілларі Клінтон як друга, колегу, порадника і противника в кампанії. Вона володіє величезним інтелектом і твердістю у поєднанні з робочою етикою. Я пишаюся тим, що вона буде наступним державним секретарем. Це видатна американка, яка користуватиметься повною довірою з мого боку, яка знає багатьох світових лідерів, викликатиме повагу в кожній столиці, матиме можливість просувати наші інтереси в усьому світі». За словами Обами, «призначення Гілларі є знаком для друзів і ворогів щодо серйозності моїх зобов’язань відновити американську дипломатію і наші альянси. Роботи багато, починаючи від попередження поширення ядерної зброї в Ірані й Північній Кореї, пошуку тривалого миру між Ізраїлем і палестинцями, до зміцнення міжнародних інституцій. Я не маю сумнівів, що Гілларі Клінтон є саме тією особою, яка має очолити державний департамент і працювати зі мною для вирішення амбіційного зовнішньополітичного порядку денного».
У відповідь Гілларі Клінтон подякувала Обамі за можливість приєднатися до команди, заявивши про готовність повністю присвятити себе новій роботі. «Народу Америки потрібно не лише відновлення у внутрішньополітичних справах. Йому також потрібні свіжі зусилля, щоб відновити становище США у світі, щоб стати двигуном позитивних змін», — підкреслила вона.
Цікаво, що одразу після короткої промови Гілларі її чоловік Білл Клінтон зачитав заяву, в якій наголосив, що «сенатор Клінтон є тією людиною, що допоможе відновити імідж Америки за кордоном, закінчити війну в Іраку, поширювати мир і посилювати нашу безпеку, будуючи з дедалі більшою кількістю партнерів і меншою кількістю противників для наших дітей майбутнє, у якому буде спільно поділятися відповідальність і можливості».
Багато експертів вважають, що домовленість про пост державного секретаря була досягнута ще в ході кампанії, коли сенатор Гілларі Клінтон та її чоловік Білл Клінтон погодилися підтримати Барака Обаму як кандидата від Демократичної партії у боротьбі за президентський пост із досвідченим сенатором-республіканцем Джоном Маккейном. Як повідомляли деякі американські видання, для сенатора Гілларі Клінтон не було перспективи кар’єрного росту в Сенаті. Тому вона вирішила скористатися можливістю продовжити кар’єру на адміністративній роботі. І справді, пост держсекретаря є набагато привабливішим, ніж пост сенатора чи навіть голови якогось сенатського комітету. Адже за ієрархією спадкоємності чи підпорядкованості держсекретар посідає четверту сходинку після віце-президента, лідерів більшості в сенаті і Палаті представників. А з іншого боку, робота держсекретаря за публічністю поступається лише посаді глави держави.
Досить цікаво пояснює аргументи, якими керувався Обама при призначенні пані Клінтон, Wall Street Journal: «Два держсекретарі за ціною одного». Саме таким є підзаголовок у редакційній статті американського видання, на думку якого, політичні розрахунки щодо посади держсекретаря були досить чіткими: краще мати машину Клінтона в союзниках, ніж у критиках поза адміністрацією. З іншого боку, відзначає видання, призначивши Гілларі Клінтон, Обама наймає людину, яку буде нелегко звільнити. Можливість прийняття радником на себе провини за політичну помилку є важливою для захисту довіри до президента. Якщо Обама намагатиметься звільнити Клінтон, то йому доведеться мати справу з усім оточенням Клінтонів.
У деяких оглядачів уже виникає запитання щодо майбутніх відносин між президентом і держсекретарем: чи наймає Обама Клінтон, аби прикрити свою спину, чи для того, щоб захистити її спину? Про це, зокрема, пише Томас Фрідман у The New York Times. Він вважає одним із найкращих і ефективних дипломатів Джеймса Бейкера, який завжди прикривав спину свого боса Джорджа Буша-старшого. За словами Фрідмана, коли іноземні лідери говорили з Бейкером, вони знали, що президент Буш захистить Бейкера від внутрішніх ворогів і махінацій іноземних урядів. Як відомо, крім Бейкера, Генрі Кіссінджер також мав необхідні повноваження з боку президента і відверто говорив із главою держави.
Хоча сенатор Клінтон не може похвалитися досвідом у сфері зовнішньої політики, який був у Кіссінджера, проте вона не є неофітом. За вісім років перебування у Білому домі Гілларі Клінтон відвідала 82 країни і зустрічалася з десятками закордонних лідерів. На думку оглядачів, вона збудує сильну команду в департаменті зі своїх прихильників, зокрема колишнього посла США в ООН Річарда Холбрука.
Нинішній держсекретар Кондолізза Райс віддала належне своїй наступниці, яка «дуже любить Сполучені Штати Америки». Вона, зокрема, сказала на прес-конференції в Лондоні, що Гілларі Клінтон «принесе величезну енергію, інтелект і майстерність цій посаді».
Тим часом серед демократів немає сумніву в тому, що Гілларі Клінтон справиться з новим завданням. Президент і засновник Інституту прогресивної політики Вілл Маршалл наголошує, що Клінтон є жорсткою і завжди демонструвала твердість. Оглядачі вважають, що завдяки своєму світогляду і незалежній громадській позиції Клінтон зможе розширити можливості свого департаменту і стати надзвичайно впливовим провідником зовнішньополітичних ідей Обами. «Новообраному президенту доведеться перші два роки зосередитися на економічних питаннях, тому йому потрібен висококласний державний секретар, який залагоджуватиме справи за кордоном», — відзначив Лес Гелб, колишній президент Ради у справах закордонних відносин.
Оглядачі наголошують, що Обама призначив на найпрестижніший пост у своєму кабінеті незалежного політика, погляди якого формувались упродовж перших восьми років як першої леді, що подорожувала по всьому світу, а впродовж наступних восьми років — як сенатора в комітеті у справах збройних сил.
У ході президентської кампанії Клінтон досить чітко висловила свої погляди у сфері зовнішньої політики. Зокрема, коментуючи ситуацію на Близькому Сході, вона критикувала адміністрацію Буша за те, що мирні переговори завершилися безуспішно. Говорячи про Іран, вона називала Обаму наївним, коли той говорив, що без умов зустрінеться з президентом Махмудом Ахмадинеджадом. Коментуючи відносини адміністрації із Росією, Гілларі Клінтон сказала: «Це президент заглянув у душу Путіна. А я можу йому сказати, що це агент КДБ. За визначенням він не має душі».
Слід зазначити, що у статті «Безпека і можливості для XXI століття», яку було опубліковано минулого року у журналі Foreign Affairs, Клінтон говорила, що державницька майстерність потрібна для залучення країн, які не є ворогами, але разом із тим кидають виклик США на багатьох фронтах. Зокрема, вона згадала про спробу тодішнього президента Путіна використати енергетику як зброю проти своїх сусідів, а також про його втручання у внутрішні справи колишніх радянських республік. Водночас вона вважає, що «помилково розглядати Росію лише як загрозу. Нам потрібно вибірково залучати Росію до питань високої національної ваги, як, наприклад, придушення ядерних амбіцій Ірану. Разом з тим, ми маємо чітко продемонструвати, що наша спроможність розглядати Росію як справжнього партнера залежить від того, чи зробить Росія вибір на користь зміцнення демократії або ж повернеться до авторитаризму і регіонального втручання».
Україна покладає великі сподівання на Гілларі Клінтон, яка бувала в нашій країні в якості першої леді, а також і сенатора. Під час президентської кампанії вона підтримувала євроатлантичні прагнення України і закликала НАТО надати ПДЧ Україні та Грузії. Досить сильною була її особиста заява від 18 квітня 2008 року, в якій вона, зокрема, відзначила, що надання ПДЧ цим двом країнам буде лакмусовим папірцем щодо успішності лідерства президента Буша в трансатлантичній спільноті. «Моя підтримка щодо ПДЧ базувалася на необхідності послати позитивний сигнал Тбілісі та Києву, щоб заохотити їх залишитися на шляху реформ, а також послати сигнал нашої стурбованості Москві щодо майбутньої безпеки цих країн. Я щиро шкодую з приводу неспроможності президента Буша переконати наших союзників по НАТО ухвалити це рішення. Це перший раз сталося, коли президент США брав участь у саміті Альянсу і не спромігся досягти публічно проголошеної мети», — йшлося в заяві сенатора Клінтон.
Тепер, у зв’язку зі вступом пані Клінтон на посаду, Україні важливо зрозуміти, чи буде новий держсекретар із твердістю відстоювати заявлену в квітні позицію і чи «намагатиметься послати позитивний сигнал Києву». І, мабуть, найголовніше — чи вдасться пані Клінтон домогтися успіху там, де зазнав провалу президент Буш: у питанні надання Україні ПДЧ. Очевидно, що відповіді на ці питання можна буде почути вже в квітні наступного року на ювілейному саміті НАТО у Страсбурзі та Кілі.
