Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Знайомство з новим турецьким президентом

23 листопада, 2000 - 00:00

Візит Леоніда Кучми до Туреччини, що розпочався вчора увечері, має деякі нові моменти у відносинах. В Туреччині — новий президент, Ахмед Сезер, в Україні — нова політична ситуація. Немає вже настільки гострого, як раніше, суперництва між Україною та Туреччиною за головний магістральний шлях транспортування каспійської нафти до Західної Європи. Зате є оголошений Туреччиною тендер на закупівлю танків, у якому бере участь Україна. Чи не вперше планується зустріч Кучми з Вселенським Патріархом Варфоломеєм. Нарешті, виникла кардинально нова ситуація на географічно близькому до Туреччини Близь кому Сході, і нові консультації з цього приводу не будуть зайвими.

За останній час нафтопровід до середземноморського порту Джейхан, який не без підказки США було визначено як головний для експорту на Захід каспійської нафти, так і не збудовано. Представники турецької дипломатії казали «Дню», що радять Україні в принципі дуже обережно і зважено підходити до питання транзиту — оскільки облаштування шляхів коштує дорого (передбачалося, що трубопровід Самсун—Джейхан обійдеться не менше, як у $3,5 млрд), а ще потрібно, щоб були й необхідні для виправдання вкладених коштів обсяги видобутої нафти, і зацікавлені ринки. Тут, очевидно, є в чому вивчити турецький досвід, а також згадати, що свого часу Україна була не проти взяти участь в його спорудженні та експлуатації. У всякому разі, проблема існуватиме ще досить довго.

Проблема турецького танкового тендеру є досить вразливою не тільки для України. Далеко не до кінця позбавлено напруги відносини Туреччини з Грецією — і тут, до речі, складається враження, що українська дипломатія повела себе досить акуратно. До того ж підтримується військово- технічне співробітництво і з Грецією. Україна так і не висловила свого офіційного ставлення до болючої для Вірменії та Туреччини проблеми геноциду вірмен в Османській імперії 1915-го — що, очевидно, теж може бути враховано в Анкарі. Хоча з іншого боку, вже було багато припущень iз приводу того, що насправді тендер виграє представник Німеччини. Анкара з цього приводу зберігає повне мовчання.

І у будь-якому разі знайомитися з новим керівником країни, відносини з якою є далеко не останніми для України, потрібно. Тим паче, що в Кучми з попереднім турецьким президентом Сулейманом Демірелем склалися непогані особисті стосунки, планується їхня зустріч і зараз.

А заодно відкривається можливість поговорити відверто про стан справ у тій самій Європі, до якої прагнуть обидві країни. Європейський Союз вже навіть визнав Туреччину в якості потенційного кандидата на вступ — але так і не визначився з датою початку переговорів. Багато хто з представників Європейської Комісії та аналітиків у Західній Європі вважає, що Україна може мати навіть більші шанси для свого вступу років за п’ятнадцять. Між тим, ні в кого не виникає сумніву, що з стратегічної точки зору Туреччина, яка є членом НАТО, є надзвичайно важливою для Заходу. До цього додається й чимала торговельна активність Туреччини на Заході, якій би теж варто було повчитися. Крім того, ніхто інший, як Туреччина, витратив стільки коштів на облаштування кримських татар, що лише додає нюансів як для внутрішнього життя України, так і для її відносин iз Росією.

Власне, здається, дві країни вже відчули, що їхня важливість одна для одної не вичерпується обсягами проданого ширвжитку.

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Газета: 
Рубрика: