У липні цього року офіційно й остаточно запрацював Митний союз Білорусі, Казахстану і Росії. І водночас значно посилились «умовляння» щодо України приєднатися до цього об’єднання. Так само одночасно посилилась різкість висловлювань керівників Росії щодо української позиції з цього питання. Жодних «вилучень» і виключень — таким був сенс чергового сочинського висловлювання президента Росії Дмитра Медведєва щодо позиції України. Тобто або Україна підписує всі документи щодо Митного союзу і бере на себе всі вигоди і зобов’язання щодо членства в цій організації, або ніякого вам Митного союзу.
Почати з того, що напрошується запитання: а чи не надто жорстка позиція для переговорів із дружньою суверенною державою, в чиєму позитивному рішенні ви до того ж зацікавлені?.. Та головне навіть не в цьому. Річ у тім, що в самому Митному союзі Білорусі, Казахстану і Росії ми бачимо чимало «вилучень», а простіше кажучи — «дірок», які з очевидністю використовуються на користь лише одного з партнерів.
Нагадаємо, що ще в грудні 2009 року, під час формування принципів Митного союзу, від Мінська в односторонньому порядку раптом зажадали погодитися з довільно, незрозуміло за якою методикою виробленими в Москві розрахунками, з яких випливало, що віднині нафту, яку постачають згідно з наявними міждержавними домовленостями до Білорусі, треба ділити на дві частини. При цьому менша частина, призначена (згідно з російським трактуванням) «для внутрішнього вжитку» сусідів, постачалася б через кордон безмитно, зате інша — значно більша — частина обкладалася б у повному протиріччі з принципами Митного союзу 100% митом. Обґрунтовувалася ця безпрецедентна вимога тим, що Білорусь ніби використовує другу частину нафти для переробки на власних заводах, після чого у вигляді високооктанового палива експортує «з вигодою для себе».
Сама постановка питання про якийсь «поділ» будь-якого товару на певні «частини» — для «внутрішнього» і «зовнішнього» користування — абсолютно абсурдна повністю суперечить усій логіці розвитку відносин усередині Митного союзу, який якраз і створювався задля торгівлі без будь-яких обмежень; при цьому природне право будь-якого покупця — розпоряджатися купленим товаром, як йому заманеться: одразу використовувати, закладати в сховище або переробляти у своїх інтересах. Те ж саме стосується і постачань природного газу: ціна на нього вже принаймні має бути нижчою, ніж та, за якою він продається в далекі країни, що не входять, окрім того, до Митного союзу.
У нашій же ситуації ми стикнулись і продовжуємо стикатися з парадоксальною ситуацією, коли ціна газу для найближчих сусідів — Білорусі і України — виявляється вищою, ніж для далекої Німеччини. Що за політика така, враховуючи, що одна з двох згаданих країн — член того самого Митного союзу, а іншу в цей союз настирливо зазивають? Виходить, у принципи, на яких будується саме цей Митний союз, закладено подвійні стандарти? Це коли Росія, скажімо, минулого літа, стикнувшись із неврожаєм гречки, наполягала на своєму праві — саме посилаючись на правила Митного союзу — купувати гречану крупу у білоруських сусідів без будь-яких обмежень і цінових надбавок, але водночас продовжувала наполягати на своєму праві постачати до Білорусі нафту з обмеженнями і при цьому залазити до неї в кишеню. Нічого собі «рівність партнерів» і хороша інтеграція, яка допускає подібну поведінку! Виходить, коли йдеться про дві життєво важливі для російського бюджету позиції товарів (а це і є нафта і газ, оскільки нічого іншого країна по суті вже й не виробляє!), то трактування принципів Митного союзу одне, а якщо мовиться про будь-яку іншу продукцію, важливу вже для російських партнерів, то з російського боку ми бачимо вже зовсім інше трактування.
Тим часом, у серпні ми почули з вуст обох вищих російських керівників новий термін — «інтеграційний знижувальний коефіцієнт». Йшлося про те, що відносно Білорусі — як члена Митного союзу — Росія, починаючи з наступного року, готова використовувати цей самий коефіцієнт під час розрахунку ціни на газ, що поставляється. Тут же знову пролунав натяк на адресу України: будете у складі Митного союзу (читай: на наших умовах) — і щодо вас теж запрацює цей самий знижувальний коефіцієнт.
Насправді подібна схема пахне, м’яко кажучи, негарно — і це ще дуже м’яко, дипломатично сказано. Найменше економічна інтеграція за самим своїм визначенням має щось спільне з примітивним шантажем — якими високими термінами він не прикривався б. Нагадаємо — вже вкотре, — що інтеграція передбачає дружню політику і рівноправні відносини партнерів, незалежно від їх величини, володіння або неволодіння природними ресурсами або ядерною зброєю. З цієї точки зору політика газового тиску з боку Росії навіть на найближчих партнерів і сусідів є ніщо інше, як деградація будь-яких інтеграційних відносин. Тому правильно буде сказати, що минулий серпень явив нам знижувальний коефіцієнт інтеграції — у результаті дій самої Росії, що тривають досі.
