Ришард Капустінський, знаменитий польський журналіст, котрий об’їхав увесь світ, якось написав, що «ті, хто пише історію, занадто багато уваги приділяє гучним подіям, і замало — мовчанню». За його словами, мовчання було «сигналом біди, а часто й злочину... воно потрібне тиранам і колонізаторам, які намагаються приховати під ним свої діяння».
Деспоти усього світу і справді люблять мовчанку, і той, що в Білорусі — не виняток. Поки увагу міжнародної спільноти відвертали події на Близькому Сході, а потім — в Японії, Лукашенко почав ще суворіше карати тих, хто насмілився кинути йому виклик.
Але нещодавно одна людина не побоялася-таки порушити це закляття — мовчанку. Вийшовши на волю, кандидат у президенти на виборах 2010 року Алєсь Міхалєвіч розповів на прес-конференції 28 лютого про жорстоке поводження з ним під час двомісячного арешту в сумнозвісному слідчому ізоляторі КДБ, відомому під назвою «Американка». Він зробив заяву, в якій оприлюднив методи тортур, що їх практикує КДБ: викручування рук за спиною, аж до хрусту в суглобах, постановка «в розтяжку», коли його і інших в’язнів змушували голими мало не на «шпагат» сідати, позбавлення можливості спати, замикання арештантів у непровітрюваних приміщеннях, які кілька разів фарбували фарбами на ацетоновій основі, постійне перебування на холоді й інші форми знущань.
У Варшаві я познайомився з Алєсем Зарембюком, громадським діячем, членом опозиції, журналістом, організатором виборчої кампанії Міхалєвіча під час останніх виборів. За плечима в Зарембюка — чималий стаж в опозиції, ще з 1990 р., коли він став членом молодіжної опозиційної організації «Малади Фронт». Потім він пішов у місцеві органи влади й 2003 року став наймолодшим у країні депутатом до місцевої ради, набравши на виборах 74,6% голосів. Утім відтоді політика стала коштувати йому дорожче: Зарембюка виключили з університету, піддали «попереджувальному арешту» і зрештою змусили виїхати з країни (наразі він є стипендіатом престижної стипендії імені К. Каліновського у Варшавському університеті).
«МІХАЛЄВІЧ ЗРУЙНУВАВ БАР’ЄР»
Хоча в Білорусі чутки про жорстоке поводження з ув’язненими давно вже не були новиною, «методи», про які розповів Міхалєвіч, шокували багатьох. «Те, що зробив Міхалєвіч, до нього не робив ніхто, — пояснив Зарембюк. — Білоруське суспільство не раз чуло подібні історії про методи, які застосовують офіцери КДБ та МВС до рядових злочинців, але ж не до політв’язнів. Проте пізніше [після заяв Міхалєвіча] колишній політв’язень Алєксєй Шидловський (який у 1998 році в 19-річному віці отримав 18 місяців колонії суворого режиму за обвинуваченнями в «злісному хуліганстві» й «нарузі над державними символами» — за антиурядові графіті й використання національного (не радянського. — Ред.) прапора Білорусі) написав у своєму блозі про те, що його били, хоча й не катували».
Розповідь Міхалєвіча надихнула й інших поділитися власним досвідом. Серед них — Алєксандр Атрощенко (на даний момент відбуває чотирирічний термін у виправній колонії) й Наталія Радзіна, журналістка з продемократичного сайту «Хартія-97» (була згодом заарештована). «Міхалєвіч зруйнував бар’єр, — сказав Зарембюк. — Тепер увесь світ знає про тортури».
Після цих публічних заяв Міхалєвіча викликали на допит, де співробітники КДБ сказали йому, що плівок, зроблених за час його перебування в ізоляторі, вистачить на повнометражну документальну стрічку, тим самим натякаючи, що плівки можуть бути використані з метою його дискредитації. Але його не зачіпали, і схоже, пізніше просто дозволили виїхати. Зарембюк пояснює відсутність репресій щодо Міхалєвіча підвищеною увагою до нього з боку ЗМІ. «Він радив мені не повертатися: мовляв, мене відпустили, але тебе не пустять.»
ОСТАННЯ ДИКТАТУРА ЄВРОПИ
Хоча Лукашенко не можна назвати поборником громадянських прав, його реакція на протести в період президентських виборів 2010 року була, тим не менше, безпрецедентною. Зарембюк пояснює це лібералізацією передвиборної кампанії, що дозволило кандидатам спілкуватися з народом. «Громадські мас-медіа також відіграли дуже важливу роль, — додає Зарембюк. — Фейсбук, Твітер... він намагався заблокувати ці сайти, але без особливого успіху. Тепер йому ясно, що в нього вже немає тієї підтримки, яка була в 2006 р.»
Але незважаючи на всі добрі наміри білоруських активістів і підтримку іноземних держав, усе ж важко відчути якусь нову, ефективнішу стратегію для країни. Хоча міжособистісні контакти, іноземні гранти, програми для студентів та фахівців, організовані Сполученими Штатами та іншими, європейськими країнами, дуже потрібні, вони дають обмежені результати. Те ж стосується санкцій, на зразок нещодавньої заборони на в’їзд для 150 вищих посадовців Білорусі — це усього-навсього спричинило їм певний дискомфорт, і не більше. Зарембюк переконаний, що суворіші санкції можуть дати кращі результати, але зашкодять білоруському народу. «Опозиційним політикам і громадянському суспільству довелося б постійно пояснювати, що ці санкції стали наслідком дій Лукашенка»,— говорить він.
Хоч як це сумно, але Україна залишається найбільшим розчаруванням у плані закордонної підтримки білоруської опозиції. Надто вже кидається у вічі відсутність на білоруській сцені України — країни, яка змогла утриматися від сповзання до постсовєтської диктатури під час помаранчевої революції. Хоча в нас, можливо, і немає технічних можливостей західноєвропейських країн, але ми точно можемо поділитися практичним досвідом. Від цього нещодавнє рішення утриматися від засудження режиму Лукашенка — разом із шістьма іншими центральноєвропейськими країнами (з непереконливою відмовкою про «брак часу») — виглядає ще ганебнішим.
«Україна й Білорусь зараз задіяні в масштабній економічній співпраці, — пояснює Зарембюк. — Взагалі-то, білоруська опозиція не тішить себе великими сподіваннями. Тим не менше, коли президент Віктор Янукович відразу після виборів 19 грудня заявив, що Лукашенку не слід було так реагувати, це сприйняли позитивно. Але той факт, що Азаров не підписав засудження, на жаль, означає, що Україна зовсім не готова до жертв. Немає чого очікувати на таку підтримку, яку ми отримуємо від Польщі, Німеччини або Сполучених Штатів».
ВИГНАННЯ
14 березня Міхалєвіч написав у своєму блозі, що він перебуває у місці, недосяжному для білоруського КДБ, і це викликало багато припущень і догадок. Пізніше Зарембюк повідомив мені, що наразі він перебуває в центрі для політичних біженців у Брно в Чеській Республіці. Проте на момент, коли були написані ці рядки, він жодного разу не дав про себе знати на прохання чеської влади. Зарембюк, хоча й переймається долею дружини й доньок Міхалєвіча, все ж сподівається, що ні вони, ні інші заарештовані не постраждають від репресивних заходів: «Доля політичних в’язнів у Білорусі повністю залежить від волі Лукашенка. А він — непередбачуваний».
