Візит лорда Джорджа Робертсона, Генерального секретаря НАТО, до Москви навряд чи справив би значне враження на спостерігачів, якби не ініціатива Москви, спрямована проти розгортання нової системи ПРО. Все-таки відкриття Інформаційного центру альянсу в російській столиці (після його закриття з першими авіаударами по югославській території) далеко не та подія, яка привертає увагу. Та й приїзд Робертсона до Москви вже не перший із часу бомбардувань натовською авіацією Югославії, що спричинило два роки тому до похолоднішання (якщо не замерзання) відносин Москви та Брюсселя.
Російський міністр оборони Ігор Сергєєв під час зустрічі з главою НАТО передав пропозиції Росії зі створення системи європейської нестратегічної протиракетної оборони. Документи, зміст яких наразі не оприлюднювався, нібито конкретизують ініціативу, висловлену ще в кінці минулого року російським президентом Володимиром Путіним. Путінська концепція зводилася до так званої «нестратегічної оборони», яка з одного боку зможе попередити неочікувані атаки з країн, подібних Іраку, Ірану чи КНДР, а з іншого — не буде суперечити Договору ПРО 1972 року. У Вашингтоні до такої ідеї поставилися з відвертим скептицизмом, водночас забракувавши московський план і попрохавши допрацювати його. Висловлені зауваження в Росії, очевидно, врахували. Генсек НАТО, отримавши концепцію із нестратегічною ПРО, пообіцяв її вивчити і невдовзі обговорити в Брюсселі.
Щоправда, досі невідомо, наскільки вагомі відмінності оборонної системи, яку запропонувала Москва, від вашингтонської. У Москві представники військового відомства стверджують, що їхня ракетна парасолька набагато дешевша, та й практичніша, ніж американська. Фінансовий фактор для Москви, схоже, вирішальний. Все-таки щорічні бюджетні витрати на оборону Росії та Америки не йдуть у жодне порівняння: за оцінками деяких західних експертів, перша асигнує на «оборонку» $6 млрд., тоді як друга — аж $300 млрд.
Наразі свій інтерес у протиракетній «нестратегічній» ініціативі Росії висловили щонайменше дві європейські країни-члени НАТО — Німеччина та Франція. Проте чекати широкомасштабного посередництва, а тим паче підтримки НАТО в переговорах iз питань ПРО між Бушем та Путіним не доводиться. Незважаючи на певну зацікавленість окремих європейських країн, сумніви щодо необхідності співпрацювати з Росією в протиракетному питанні все-таки переважають сумніви щодо нераціональності нової американської ПРО. Якщо врахувати протилежність поглядів Брюсселя та Москви щодо розширення НАТО на Схід, то лишаються і маловтішними перспективи дружелюбних (чи бодай партнерських) відносин Альянсу та Росії. Єдине, що може спрацювати в такій ситуації на користь Москви, так це можлива реальна вигідність, запропонованої Москвою системи, для Європи, котра дедалі частіше обмірковує плани оборонного «сепаратизму» (системи незалежної від США).
