В останній сесійний тиждень Верховної Ради восьмого скликання «літньошколярам» удалося побувати в будівлі парламенту та комітетів ВР. Ми побачили роботу народних обранців зсередини на запрошення голови Комітету Верховної Ради в закордонних справах Ганни Гопко. Пані Ганна вирішила не балотуватися в нове скликання парламенту, і багатьох це засмучує. В її кабінеті вже купа коробок, підготованих до переїзду. Але сама народна депутатка не засмучується, лише радіє, що за ці п’ять Богом даних років вона встигла так багато. Про це — в розмові учасників ЛШЖ із Ганною ГОПКО.
«КОЛИ НАМ КАЖУТЬ: «МИ ВАМ ТАК БАГАТО ДОПОМАГАЄМО!», МИ ПОВИННІ РЕАЛІСТИЧНО ДИВИТИСЯ НА ЦИФРИ»
Ольга ВАЛЬКЕВИЧ, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:
— Як ви оцінюєте результати саміту Україна — ЄС і той факт, що віцепрем’єрміністра з питань європейської та атлантичної інтеграції, яка займалася питаннями інтеграції чотири роки, не було допущено на цей захід?
— Очевидно, що цей двадцять перший саміт Україна — ЄС став першим для Президента Зеленського, а для наших європейських партнерів, зокрема й лідерів Європейської Ради чи Єврокомісії — останнім. Тому це була хороша можливість підбити підсумки та напрацювати завдання на наступну співпрацю з новими очільниками Європейської Ради та Єврокомісії.
Добре, що була підписана низка важливих угод, де ЄС чітко зазначив, які напрями співпраці з Україною є пріоритетними, зокрема: підтримка децентралізації, розвиток об’єднаних територіальних громад, боротьба з корупцією. Хотілося б, щоб ті кошти, які виділяє ЄС Україні для боротьби з корупцією, витрачали більш ефективно. Наприклад, минулого року в Ботанічному саді представили «Парк корупції», на який витрачено тисячі євро. Не бачу в цьому сенсу, адже можна було профінансувати додаткові журналістські розслідування, перевірку декларацій чиновників. Це було ефектно, але чи ефективно?
Нам часто говорять, що Україна — дуже корумпована держава. І це підігрує російському наративу. Хоча ми бачимо приклади корупційних скандалів у багатьох країнах, скажімо, в німецькому Міністерстві оборони минулого року.
Яскравим моментом була відповідь Зеленського, що ми працюватимемо доти, доки буде здійснено екстрадицію всіх наших корупціонерів. На жаль, самі члени ЄС, наприклад — Австрія понад три роки не віддає Фірташа в руки американського правосуддя. Україна за п’ять років багато зробила, створивши антикорупційне законодавство й інституції. Тепер ці інституції треба захистити від політичного втручання в майбутньому. НАБУ — дати можливість прослуховування за рішенням суду, незалежність від СБУ. НАЗК — доступ до інформації не через офіційні листи, а через електронні бази. Майбутнім скликанням треба над цим працювати.
Були підписані ініціативи, що стосуються енергоефективності. Також були озвучені умови, за якими Україна може отримати другий транш у розмірі 500 мільйонів євро. Це насправді мізерні кошти, Україна для переходу до сталого зростання потребує значно більших сум, зокрема й унаслідок російської агресії. Але єврокомісар, яка відповідає за зовнішню політику і безпеку ЄС, жодного разу не поїхала за ці роки на схід. Якщо порівняти, то Греція отримала за останні роки 300 мільярдів євро, коли Україна отримала на всі проєкти менш ніж 10 мільярдів.
Це не до порівняння, адже Україна — країна з понад 40 мільйонами громадян, яка витрачає гроші на захист не лише своєї території, а й на безпеку всієї Європи. Українці з-за кордону в минулому році перерахували 11 мільярдів доларів, що більше, ніж уся допомога з МВФ та ЄС.
Коли нам кажуть: «Ми вам так багато допомагаємо!», ми повинні реалістично дивитися на цифри. Адже між тим, що обіцяли, і тим, що Україна дійсно отримала,- велика різниця.
Але хотілося б окремо подякувати Дональду Туску, який 19 лютого, коли ми у ВР робили захід до п’ятої річниці початку збройної агресії Росії, відвідав Україну і виступив у парламенті з промовою українською мовою. Це урок для майбутнього скликання, бо дехто з майбутніх депутатів дійшов до абсурду, заявляючи, що публічно виступатиме українською лише коли Росія забереться.
Нам важливо напрацьовувати нові зв’язки з представниками нового скликання Європарламенту. Ми зробили попередній аналіз, понад 30 депутатів є хорошими друзями України, знаються на наших питаннях. Тепер лише треба розширити коло дружби.
«МИ НЕ Є НАСТІЛЬКИ СИЛЬНИМИ, ЩОБ ДОЗВОЛЯТИ СОБІ ПРИМІТИВНІ СКАНДАЛИ»
— Що стосується того, що не пустили віцепрем’єрміністра. В зовнішній політиці ми маємо грати як одна національна збірна, тому що всі скандали не додають ваги Україні як суб’єкту на міжнародній арені. Адже усі бачать те, що українці не здатні сідати й домовлятися між собою.
За п’ять років у цьому кабінеті було дуже багато делегацій. Я бачила, як представники різних партій, що на своїй Батьківщині готові перегризти одне одному горло, коли приїжджають за кордон, разом працюють на інтереси держави. Це показник хорошого тону. Ми повинні показати, що в нас достатньо висока культура дотримання протоколів, вміння грати в команді. Не треба шукати, хто винний, бо це марнування часу. Бо насправді вже програла Україна від цієї ситуації. Ніхто про нас не подумав, мовляв, українці сваряться за зачиненими дверима, а публічно вони здатні тримати удари, йти напролом, захищати свої інтереси. Увага була прикута не до порядку денного саміту, а до того, що хтось когось не пустив. Створили скандал і тепер шукають, хто винний. Україні від цього стало краще? Ні!
Мені здається, що ми не є настільки сильними, щоб дозволяти собі такі примітивні скандали. Але якщо б ми були настільки сильними, то в нас би скандалів не було. Ми навчилися б представляти державу перед іноземцями, і не важливо, з якої ти партії, чи є зараз вибори і так далі. Дуже важливо говорити не лише про особистості, повинні працювати інституції та гілки влади, які між собою мають взаємодіяти. Доки ми цього не зрозуміємо, нас будуть продовжувати сприймати як слабких. А поки ти слабкий, то тебе б’ють.
«НАШЕ ЗАВДАННЯ: ПЕРЕТВОРИТИСЯ З ІМПОРТЕРА ГАЗУ НА ЕКСПОРТЕРА»
Марія НАУМЕНКО, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя:
— Нещодавно ви повернулися з Торонто, де відбувалася конференція з реформ в Україні. Під час зустрічі з нами минулого тижня посол Литви Марюс Януконіс зазначив, що цей захід дуже важливий для підтримки реформ та загалом уваги міжнародного товариства до України. Як ви вважаєте, чи вдалося досягти Україні та її партнерам, зокрема й співорганізаторам у Канаді поставлених завдань?
— Наступна, вже четверта, конференція з реформ в Україні відбудеться в Литві. І хочеться подякувати Канаді, в Торонто велика, понад 300 тисяч, українська діаспора, яка гідно відстоює український порядок денний, має вплив. Дуже добре, що відбулася ця конференція саме в Торонто, де були представники понад 40 держав: Польща, Литва, Угорщина і так далі. Дуже багато і фінансових, і міжнародних організацій. Від України були, крім Президента, представники уряду, Верховної Ради, громадського сектору, зокрема Світлана Остапа дуже активно роздавала звернення до міжнародної громадськості в зв’язку з ситуацією повзучої окупації українського медіапростору з закликом підтримати українські медіа. Навіть представники Британії заявили, що готові виділяти гранти на розвиток незалежних медіа в Україні.
Росія вже зараз саботує тристоронні переговори Україна — ЄС — РФ щодо продовження контракту на транзит російського газу через Україну. І ми бачимо, що це такий спосіб шантажу, щоб змусити нас підписати контракт на дуже невигідних умовах. Наше головне завдання: перетворитися з імпортера газу на експортера. Це надзвичайно важливо, і паралельно потрібно запускати програми енергоефективності, енергоощадності.
Ми повинні почути ті сигнали, які Президент привіз із Канади. Канадійці повідомили, що готові далі рухатись у напрямку спрощення отримання віз. Сьогодні можна говорити про понад 140 безвізових країн. Також там є гарні можливості отримання освіти для українських студентів. Було обговорено питання співпраці в секторі безпеки та посилення обороноздатності України, надання озброєння та подальших перспектив спільного виробництва, що теж важливо, бо це нові робочі місця і розвиток економіки в цілому.
Відомо, що 2016 року ми ратифікували Угоду про зону вільної торгівлі з Канадою, яка 2017-го набула чинності. І кожні два роки відбувається перегляд угоди, і вже розширено її до сфери послуг й інвестицій. Це можливість поглибленої співпраці з Канадою. А під кінець нинішнього скликання ми голосуємо за угоду про зону вільної торгівлі з Ізраїлем. Надійні зовнішньоторговельні партнери — це дуже важливо, особливо зважаючи не те, що ще в 2013 році Росія розпочала свою гібридну війну проти України практично торговельною блокадою наших товарів на території РФ.
«ЧЕКАЙ НЕДРУЖНЬОЇ ЗАЯВИ ВІД УГОРЩИНИ ПІСЛЯ АБО ПІД ЧАС ВІЗИТУ В МОСКВУ»
Олександр ШАРIПОВ, Запорізький національний університет:
— Нам також відомо, що ви брали участь у двох дуже цікавих панелях на цій конференції, в одній із них, це було в перший день, був міністр закордонних справ Угорщини, якому ви поставили питання, коли Будапешт припинить блокувати засідання Комісії Україна — НАТО. Як ви оціните відповідь угорського міністра і що ми маємо зробити, щоб зрештою ця країна не ставила нам ультиматум?
— Насправді, організатори мене попросили бути не головою комітету, а модератором панельної дискусії, присвяченої реформі держуправління, держслужби, децентралізації. За участі спеціального радника Німеччини — доктора Гільберда, який у нас відповідає за децентралізацію, Геннадія Зубка, Оксани Піцик, голови ОТГ Волинської області та, якраз, міністра Петера Сіярто. Ще перед панельною дискусією ми з ним спілкувалися, оскільки я його знаю особисто ще з 2016, коли ми здійснили візит до Будапешта і намагалися налагоджувати наші двосторонні відносини в межах парламентської дипломатії.
Я його перед тим запитала: «Чомуву ПАРЄ Угорщина не голосувала?». Тобто вони, здається, вийшли з зали в той час, коли Польща, Литва, інші країни підтримали одноголосно Україну тим, що вони були проти повернення Росії без виконання жодних умов. Ми з ним про це поговорили, але, як модератор, усе одно роблячи підводку до надання слова міністру Сіярто, я чітко зазначила, що Угорщина мала б бути зацікавленою в сильній Україні, яка стане членом ЄС і НАТО, що закріплено в нашій Конституції, і сподіваюся, що після того, як ми ухвалили Закон про державну мову, де є виконання умов Венеційської комісії, вони нарешті розблокують, і вже в Лондоні Україна матиме можливість провести комісію Україна — НАТО. Перед тим я зробила іншу підводку: він дуже довго почав розповідати, що дійсно це в інтересах Угорщини, їхня країна докладає багато зусиль. Але потім, як завжди, традиційна їхня «мелодія» про те, що треба порушувати проблему національних меншин Угорщини на Закарпатті, що вони стурбовані цією ситуацією та хотіли б, щоб її було розв’язано. На що я відреагувала: в нас із ним є можливості спілкуватися в двосторонньому форматі, щоб не перетворювати на дискусію, не говорити йому про аргументи. Тому я впевнена, що знаю, які аргументи мають переконати щодо розблокування цієї комісії. На що зал почав аплодувати.
У кожного представника держави була можливість окремо виступати і по три хвилини робити заяви від імені держави щодо України. І там він розказав про ці прикрі речі. Учасники конференції від міжнародної спільноти могли побачити: я чітко окреслила, що Україна відкрита до конструктивного діалогу в інтересах обох держав. Тому що ні Польща, ні Румунія, ні Болгарія, ні Словаччина — ніхто не має зауважень ні до закону про мову, ні до освітнього закону з сьомою статтею — лише Угорщина.
І це при тому, що угорська меншина в Україні чисельністю до 150 000 людей, проживає дуже компактно, і ми неодноразово чули заяви від офіційних представників Угорщини про територіальну автономію на Закарпатті.
І Угорщина мала б допомагати Україні, а не робити заяви проти нас, які фактично пропорційні до кожного візиту міністра в Москву. Як тільки він злітає в Москву, починає говорити про пом’якшення санкцій, про те, як буцімто погано живеться угорській національній меншині на Закарпатті. Тобто це вже цілий тренд — чекай недружньої заяви від Угорщини після або під час візиту в Москву.
«ВОНИ НЕ ТОРГУЮТЬ ПРИНЦИПАМИ»
Євгенія ШЕВЦОВА, Одеський національний університет імені I.I.Мечникова:
— Друга ваша панель на конференції в Торонто була один на один із міністром закордонних справ Канади. Які, на вашу думку, уроки могла б дипломатія України взяти в цієї країни, що межує з великим-великим сусідом, як сказала Христя Фріланд, слоном?
— Це було одне з моїх запитань: як узагалі Канада може впоратися в тій епосі, коли є твітер-дипломатія, коли багато речей ти довідуєшся не з якихось закритих каналів, а просто читаєш в інтернеті, і вже розумієш, яка позиція твого сусіда. Але, тим не менш, ми все одно розуміємо, що Канада і США тісно взаємодіють, і на кордонах там дуже багато людей, які їздять на закупки, або взагалі віддають дітей у американські школи і так далі.
Була можливість поїхати на Ніагару, була можливість перепочити і побачити цей унікальний водоспад. І там є міст: тут американська сторона, там канадійська, це саме випало на день незалежності США, і ти бачиш весь цей святковий настрій, ти бачиш, як вони дружно живуть.
Очевидно, це не до порівняння з нашою ситуацією, коли ми припинили першого квітня договір про дружбу партнерство і співпрацю з Російською Федерацією. Не тоді, коли в нас російські танки, російські регулярні війська, які вбивають наших солдатів, і бої ми бачимо кожен день, і жодної поваги до міжнародного права.
За ці всі роки, на жаль, нам не вдалося переконати Захід, що війна Росії проти України — це війна Росії проти всього цивілізованого світу. І ще ми могли б задіяти механізми, інструменти, щоб бути більш переконливими і в питаннях санкцій та не просто їх втримання, а навіть посилення. І так само, яка надалі могла б бути підтримка України. Канада намагатиметься працювати з європейськими партнерами, щоб втримати санкції, щоб звільняти українських громадян. Вони не торгують принципами, хоча багато що втрачають.
Нам дуже важливо звернути увагу на ту кричущу ситуацію, яка відбувається на території Російської Федерації, а саме переслідування корінних народів, таких як представники Татарстану, Башкортостану, Мордовії, Ічкерії, Якутії, через здебільшого ресурсні запаси (найбільшу роль відіграє нафта).
«КАНАДА ЗАЦІКАВЛЕНА В СПІВПРАЦІ»
Єлизавета ВОРОБЙОВА, випускниця 9 класу київської спеціалізованої школи № 118 «Всесвіт»:
— Чи на повну силу Україна використовує такий чинник у відносинах із Канадою, як наявність 1,4 млн української діаспори?
— Як перфекціоніст, скажу, що не на повну силу. Є ще багато сфер і ніш, у яких ми могли б бути більш проактивними. Це стосується навіть парламентської складової, канадські депутати в НАТО є дуже активними.
Україна повинна з однієї сторони створювати конкуренцію серед інвесторів із усього світу, але дуже скрупульозно підходити до того, кому ми все-таки даємо можливість прийти в Україну інвестувати.
Якщо по світу подивитися, то в Канаді українська громада є найбільш впливовою з усіх держав світу. Не лише через те, що міністр розмовляв українською. Лише в Торонто понад 300 тисяч українців. І от таке відчуття, що ти ніби вдома, що українці впливають на рішення, мають можливість лобіювати ключові питання.
Це говорить про те, що нам слід тісніше пов’язуватись із Канадою. В нас була складена домовленість, до речі, між Україною, Канадою, Саудівською Аравією про спорудження вертольотів. Це один із тих проєктів, де висока додана вартість, де високі технології, і де гордість за державу, що ми не лише перші місця в конкурсах беремо чи в олімпійських спортивних змаганнях. А коли найбільш вантажопідйомний літак — це про Україну, одні з найкращих дронів — це про Україну, одні з найкращих ракет- це про Україну. І Канада зацікавлена в співпраці.
«ДУЖЕ ВАЖЛИВО ПЕРЕДАТИ СПРАВИ, ОСОБИСТІ КОНТАКТИ, ЗВ’ЯЗКИ»
Олександр ШАРIПОВ:
— Що наша країна може й повинна робити після ухвалення негативного для України рішення щодо повернення Росії до ПАРЄ і чи є шанси вплинути на думку делегатів із Франції та Німеччини, щоб вони все-таки не допустили російську делегацію в залу Асамблеї?
— Зараз буде парламентська асамблея, де Україна досить жорсткі резолюції просувала, одні з яких стосуються «Північного потоку-2», другі, щодо наших військовополонених, щодо засудження російської агресії, щодо повернення Криму. Над цим активно працюють американці. Але наші західноєвропейські партнери — Німеччина і Франція — поводяться не як господарі... І італійці, і португальці «встали на задні лапки» і почали повертати Росію, навіть без повернення моряків, без припинення обстрілів.
Перед відльотом у Канаду в нас було засідання в Комітеті, і ми прийняли рішення призупинити участь нашої делегації в Асамблеї до отримання рішення Венеційської комісії. Ми відкликали наше запрошення спостерігачів від ПАРЄ всіх, не лише росіян. Ми дали доручення МЗС, щоб поговорили з новим генеральним секретарем щодо майбутнього посла Ради Європи в Україні та з’ясували, якою буде їхня позиція.
Ми проговорили і напрацьовуємо, щоб мобілізувати коаліцію, відправити звернення до новообраних депутатів Європейського парламенту про загрози проросійського реваншу в Європі. І це не лише питання щодо ПАРЄ, це питання інших проєктів, кібератак, втручання РФ до справи внутрішніх держав, виборчих процесів і так далі.
Я спілкуюсь із кандидатами, які балотуються на виборах від різних партій, на предмет того, хто працюватиме в Комітеті закордонних справ, хто потенційно може очолити Комітет, тому що дуже важливо передати справи, особисті контакти, зв’язки, тому що прийдуть абсолютно нові депутати і, очевидно, в них немає цього розуміння, як працювати в парламентських асамблеях, як готувати резолюції, хто є нашими перевіреними союзниками.
Сподіваюся, що ці всі нові люди зможуть відкинути своє его: «я — депутат», що вони швидко зрозуміють, що це велика відповідальність у тяжкий час. Це ноша — бути депутатом під час війни. Вони реально переростуть із політиків у державних діячів. Це вимагає активного спілкування й готування до осінніх сесій, які будуть у ОБСЄ, ПАРЄ та ін.
«За 5—10 років Україна взагалі буде іншою», — про це мені говорив Богдан Гаврилишин, — тому що буде молодь, яка не зашорена, яка знає кілька мов, яка відкрита до світу. Але молодь повинна навчитися взаємодіяти! Конкурувати між собою, конкуренція теж може бути здоровою, але не така конкуренція, яка в нас зараз.
Я стільки в політиці надивилася конкуренції, що половина наших неухвалених рішень — це все наслідки популізму, тому що є такі політики, які просиділи п’ять скликань поспіль, а то й більше, і «купол»уже їх перетворив на таких «істот», які вже десь-інде себе не бачать. І тому вже для них політика — частина ролі, яку вони грають, вони вже забули, навіщо вони сюди приходять, їм лиш би надурити людей.
Я рада, що дуже багатьох політичних партій, які підривали довіру до парламенту своїми заявами, не буде в наступному скликанні. В парламенті є різні люди: від чесних та порядних до тих, хто має сидіти в тюрмі за державну зраду. Коли ми дискредитуємо владу, то своїми руками робимо демонтаж державності. Ми допомагаємо ворогу. Тому це питання відповідальності — свідоме голосування кожного, зокрема на дострокових виборах. Я дуже сподіваюся, що українці навчаться взаємодіяти. Нинішня виборча кампанія побудована зовсім не на анонсуванні ключових пріоритетів. Люди мають зрозуміти, що часу на оцей orientation, як кажуть американці, в нас не буде. Бо такі, як Медведчук, Суркіси, Бойки, уже порозставляли своїх людей у секретаріатах, спецслужбах, поки ми наївно, демократично думали і няньчилися з усіма ворогами після помаранчевої революції, Революції Гідності.
«МИ ЧУЖОГО НЕ ХОЧЕМО, АЛЕ Й СВОГО НЕ ВІДДАМО»
— Дуже хотілося б бачити, щоб цього разу ми своє місце в історії нарешті зайняли, твердо, в межах тих кордонів, які є нашими. Ми чужого не хочемо, але й свого не віддамо. Важливо, щоб наші інтереси відстоювали досвідчені професіонали, а не люди, які не розумітимуть глобальних трендів і дивитимуться наївними очима на деяких наших партнерів, які однією рукою будуть у «Нормандській четвірці» просувати а-ля політико-дипломатичне врегулювання ситуації, а другою торгувати з Росією й нормалізувати відносини з Путіним. Нам треба «зубрів», які професійно захищатимуть наші інтереси. А це унікальний досвід, нічого просто так не дається. Україна судиться з Росією в міжнародних судах. Є приклад «Ощадбанку», який відсудив 1,3 млрд доларів у французькому суді, в Парижі. Це безапеляційний суд, тобто Росія уже не зможе нікуди подати апеляцію. 1,3 млрд доларів за окупацію Криму, за те, що вони тепер не мають доступу до своїх активів там.
«ЧИ ПОТРІБЕН МЕНІ МАНДАТ ЗАРАДИ МАНДАТА?»
Василь СЕМЕНЧЕНКО, Ніжинський державний університет ім.Миколи Гоголя:
— Чому ви ухвалили рішення брати участь у дострокових парламентських виборах лише як виборець? Чи бачите себе, можливо, у виконавчій владі?
— Робота у ВР — це унікальний приклад служіння країні, народові в такий складний час. Я прийшла як перший номер політичної сили. На той час то була така реформаторська сила. Я не прийняла жодного запрошення, навіть Тимошенко особисто запрошувала. Я знала, що йду в парламент, аби зробити свої цінності частиною прийняття рішень. І насправді досягнути результату, але залишитися тим, ким ти є. Ти можеш продати себе і втратити свою індивідуальність.
Одна з причин, чому мене немає в списках, тому що від однієї партії я відмовилася, з іншою — це була така «гра олігархів», і вони вирішили, що сильних і принципових їм не потрібно. Важливо пройти шлях від громадського активіста до політичного діяча, але не втратити себе, і стати прикладом ефективності для інших: понад 200 проєктів законів і постанов, із яких 80 ухвалені й набули чинності.
Петлюра колись сказав: «Держава понад партій!». І це теж багато хто бачить, але не хоче миритися з людиною, яка не буде, як стадо, бо так сказала фракція. Потрібно пам?ятати, що ти тут тимчасово. І якщо Бог дав тобі шанс п?ять років пропрацювати в парламенті, то ти повинен викластись на повну.
За період головування в Комітеті в закордонних справах у мене було понад 1250 протокольних зустрічей, 152 засідання комітету, 80 візитів за кордон 35 круглих столів та семінарів, які організовували тут у комітеті чи під куполом, парламентські слухання. Окреме величезне засідання парламенту на 700 людей було присвячено п’ятиріччю початку російської збройної агресії проти України.
Також було проведено спеціальне засідання до 85-х роковин Голодомору. Після цього парламент Португалії визнав його геноцидом українського народу. Відповідна петиція, набравши потрібну кількість голосів, перебуває на розгляді німецького бундестагу.
Важливо встановлення історичної правди тому, що німці зараз кажуть до Меркель «Чому ми маємо допомагати Україні?». Та тому, що під час Другої світової війни — найбільші втрати понесла Україна. Росія «приватизувала» собі СССР і зараз Путін привласнив перемогу над нацизмом. І Путін буде збирати парад на Красній площі й казати, що він поборов нацизм. Тому їм слід пояснити, що ви нам винні, друзі, та ми не просимо компенсації, як це робили інші. Ми просимо вас хоча б зараз морально поводитися гідно в питаннях санкцій проти Росії, в питаннях реального відновлення нашої територіальної цілісності.
Коли наші моральні, справжні авторитети пішли у вічність (Богдан Гаврилишин, Євген Сверстюк, Левко Лук’яненко, Блаженніший Любомир Гузар) — слід зрозуміти, що ми кожен — журналісти, депутати, урядовці, активісти, — кожен має стати моральним авторитетом для своїх дітей. Тому що нові моральні авторитети такого масштабу не з’являться так швидко.
Для мене завжди стояло питання: чи потрібен мені мандат заради мандата? Для того, щоб йти та здавати свої принципи? Я знаю, що можу бути ефективною поза парламентом, але мати свою принципову позицію. Як це була принципова позиція, коли 2014 року, я сказала чому я не хочу йти на форум YES Пінчука, фактично Кучми, який вони організовують.
Коли канали Пінчука під час Майдану крутили розважальні шоу разом із російським продакшеном, а польські канали стрімили онлайн убивства людей снайперами. Він думав, що й надалі зможе торгувати Україною. А Кучма, який «воскрес», бачить: Порошенко не виграє — все, пішов на пенсію з онуками сидіти. Лише Зеленський з’явився, ми вже побачили і наглядову раду YES поряд, і Кучму, який повернувся до Мінської тристоронньої контактної групи, і бачимо зараз Медведчука... Більшість нормальних людей із цього скликання не потраплять у наступне, це теж певна ціна через їхню принципову позицію. Політика — це дуже жорстка річ, і ти повинен зрозуміти, що знаєш, як далі працюватимеш. Для людей, які не «зіпсуються».
