Загальновідомо, що відносини між Україною та Канадою є особливими, дружніми й базуються вони на присутності у Країні кленового листка понад мільйонної української діаспори. Тому не випадково «День» вдруге запросив Посла Канади в Україні Романа ВАЩУКА, який також має українське коріння, прочитати лекцію студентам Літньої школи журналістики. Літньошколярі з перших вуст хотіли почути від дипломата про особливості санкційної політики канадського уряду щодо Росії, яка незаконно анексувала Крим і продовжує агресію на сході України, а також про те, яку військову підтримку надає Канада та коли наша країна може отримати канадські озброєння.
ПРО РІЗНІ ЧИННИКИ СПРИЙНЯТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ В КАНАДІ
Каріна ХАЧАТАР’ЯН, Сумський державний університет:
— Цього року Канаді минуло 150 років. Минулого року відзначали 125 років поселення українців у Канаді. Багато канадців українського походження зробили успішні кар’єри, але про них мало що відомо в Україні. Як це змінити та чи ставляться канадці з повагою до внесків українців у розбудову Канади?
Роман Ващук: — Ви як журналісти можете цьому зарадити, зокрема у такій редакції, як газета «День». Часом це природно, що не кожна батьківщина дуже переймається життям-буттям своєї діаспори. Хіба якщо для цього виникає потреба, а в останні роки це стало необхідним, тому зросло зацікавлення. Очевидно, що певною мірою існує природне ставлення до цих людей як до екзотичних осіб. Це переважно люди, які виїхали з України, або мовно відрізняються, говорять архаїчно, або мають стосунок до культури, де є мовний бар’єр. Так що тут існують різні чинники. Як ми спостерігали — кожна хвиля нової еміграції вважає, що вона єдино правильна, а всі що до неї приїхали, трішки не такі. І це майже закономірно в історії будь-якої діаспори. Безумовно, багато людей українського походження доклалися до розвитку Канади, і серед українців, які виїхали з теренів України, також є євреї й представники інших національностей. Дехто з них досліджує нішеві галузі. Дехто працює в соціальних мережах, які спеціалізуються на канадсько-українських хокеїстах, і висвітлюють їхнє минуле від 1916—1917 років до теперішніх часів. Очевидно, є люди, які писали історію поселень українців у Канаді. Існують такі сайти, як diasporiana.org.ua. Тут розміщено великий контент не тільки про Канаду, а й про всілякі видання, які будь-коли виходили у нас. Так що ресурси є, але потрібні люди, які могли б цю інформацію в живий, сучасний спосіб передати сучасним людям.
«УГОДА ПРО ЗВТ ПІДВИЩИЛА УВАГУ ДО КАНАДСЬКО-УКРАЇНСЬКИХ ТОРГІВЕЛЬНИХ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИХ ВІДНОСИН»
— Пане Посол, можете розповісти про те, які вигоди принесе обом країнам ратифікована парламентами обох країн Угода про зону вільної торгівлі, яка вступає в дію з 1 серпня?
Р. В.: — Думаю, що ще до вступу у дію підписана угода про ЗВТ підвищила увагу до канадсько-українських торгівельних та інвестиційних відносин. Якщо ми подивимося на статистику з січня до травень, зростання відносно скромне — на 5,3 % до вступу в дію Угоди про ЗВТ. Отже, правила ще не змінилися, та водночас можна спостерігати розширення асортименту українського експорту. Серед ТОП-25 продуктів близько половини не мали еквіваленту минулого року. Це означає, що нові фірми виходять на ринок, зокрема такі, котрі в Канаді входять до категорії Gold cards.
За перші 5 місяців цього року канадський експорт зріс на 85% проти такого ж періоду минулого року. Але це відбувається не тільки через активність канадського бізнесу. Цьому сприяли поставки коксівного вугілля, що складає понад половину канадського експорту в Україну; і це вже не пов’язано з блокадою Донбасу і потребою України знайти заміну постачальника. Для нашої програми ми маємо окремий проект українського експорту до Канади, кілька пріоритетних галузей: текстильна промисловість, кондитерсько-шоколадна (без впливу будь-яких українських посадових осіб); на основі тенденції імпорту канадського ринку та відповідників українського ринку, які могли би до цього долучитися, це IT-сектор, меблі.
Анастасія ХАЗОВА, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки:
— У квітні цього року Україна й Канада підписали договір про співпрацю в оборонному секторі. Однак цей договір не дозволяє Україні купувати зброю у Канади. Чим же тоді корисний цій договір для України та коли варто очікувати на включення нашої країни до Automatic Firearms Country List — списку країн, яким дозволено купувати озброєння в Канаді?
Р. В.: — Власне цей документ якраз є передумовою для процесу включення України в цей список. Адміністративний процес уже почався, тому я сподіваюся, що до кінця року він завершиться. Поки що його не визначено так, щоб це стосувалося оборонного сектору.
Марія ОРИЩИНА, Національний університет «Острозька академія», Львівський національний університет ім. І. Франка:
— У Канади найменше бізнес-відносин із Росією. Чи може вона стати тією першою країною, яка постачатиме зброю в Україну?
Р. В.: — Звісно, Україна не перебуває під жодним ембарго щодо постачання зброї. Як щодо нелетальних засобів, ми постачали їх багато. Я справді вважаю, що існує потенціал поглибленої співпраці у військово-технічній галузі. Як саме вона буде розвиватися, на мою думку, це питання вирішиться упродовж найближчих місяців.
«МИ НАМАГАЄМОСЬ АДАПТУВАТИСЯ ДО ПОТРЕБ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ»
Христина ШКРЯБІНА, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова:
— Канада вже декілька років поспіль успішно тренує українських воїнів на Яворівському полігоні. Цього року Канада подовжила місію UNIFIER до кінця березня 2019 року. Можете нам розповісти детальніше про цю місію та плани такої співпраці на найближче майбутнє?
Р. В.: — До речі, завтра (розмова зі студентами відбувалась 12 липня 2017 року. — Ред.) в Україну прилітає командуювач нашої армії генерал Винник. Він буде розглядати подальший поступ нашої ініціативи. Після продовження місії UNIFIER ми отримали можливості більш гнучко і менш географічно прив’язано діяти в Україні. Канадські військові вже беруть участь у навчаннях сержантського складу на полігоні «Десна» під Києвом. Отже, ми намагаємось адаптуватися до потреб Збройних сил України. Одночасно Канада бере участь у Defence Reform Advisory Board (DRAB) — дорадницькому органі, який займається питанням оборонної реформи.
Ми проводимо тренування на тактичному рівні, а також маємо радника в штабі на стратегічному рівні. Тому ми намагаємося скоординувати одне з другим, бо можемо майже до безкінечності на тактичному рівні тренувати поодинокі взводи тощо, та якщо вони не вписуються в змінену концепцію структури Збройних сил на більш оперативному рівні і, зрештою, у стратегію, яка це все зв’язує докупи, то тренування не матиме тривалих результатів. Ми намагаємося переходити від першого етапу — навчання «один на один» (коли один канадець вчить одного українця бігати, стріляти, ховатися, наступати) до складніших етапів. Тож відбудуться не тільки навчання сержантського складу, а й також ми допоможемо формувати програму, яка визначатиме роль сержантського складу. Такі наші плани на наступні два роки.
Олександр САВЧЕНКО, старший лейтенант Збройних сил України:
— Нинішній міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, перебуваючи в опозиції, наголошувала на необхідності запровадження санкцій проти близьких друзів Путіна, олігархів Ігоря Сєчіна та Володимира Якуніна. Досі ці двоє осіб не підпали під канадські санкції. Що заважає ввести санкції щодо цих спонсорів війни проти України?
Р. В.: — Я не знаю деталей цього рішення. Я знаю, що якраз відбуваються слухання у нашому парламенті, які вже пройшли через Сенат, тепер триває голосування в Палаті громад, щодо канадського «закону Магнітського». Він дозволяє точково використовувати наш інструментарій санкцій, коли йдеться про порушення прав людини. А щодо цих двох окремих випадків я не маю інформації.
«ПОТРІБНО ДУМАТИ, ЯК ЗМІНИТИ СТРИМУВАЛЬНІ та ЗАОХОЧУВАЛЬНІ ФАКТОРИ ДЛЯ РОСІЇ»
Антон СЕСТРІЦИН, університет Карлтон, м. Оттава, Канада:
— Під час останніх федеральних виборів у Канаді всі головні партії дискутували про ідею відключення Росії від платіжної системи SWIFT. Цей крок значно зашкодив би російській економіці й, можливо, змусив би Путіна піти геть з Криму та Донбасу. Чи Канада досі працює над цим питанням? Наскільки це реально і чи, на вашу думку, це був би ефективний крок?
Р. В.: — Взагалі, якщо йдеться про стратегічну ситуацію України і процеси, які довкола неї відбуваються, потрібно думати про те, як змінити стримувальні заохочувальні фактори для різних гравців, включно із Росією. У нас розмірковують над тим, коли і як такі засоби можна застосувати. Це залежить, очевидно, не тільки від Канади, а й від інших партнерів. Дійсно, це також залежить від поведінки РФ — буде вона чи ні займатися ескалацією конфлікту. Але, безумовно, питання заохочування і стримування, а також, які засоби є найкращими для цього, це частина нашого діалогу з партнерами.
Віталій КУДИРКО, Львівський національний університет ім. І. Франка:
— Минулого року Канадська асоціація кримських татар активно працювала над тим, щоб канадський парламент визнав депортацію кримських татар 1944 року геноцидом, як це зробила Україна. Урядова більшість у другому читанні проголосувала проти цього законопроекту. Чому в результаті волевиявлення Канада не захотіла прийняти цей історичний факт, щоби ще раз стати однією з перших країн Заходу, яка визнала незалежність України?
Р. В.: — Знаєте, політика історичної пам’яті — це складна політика. Мені здається, що тут відігравало роль тодішнє бачення можливої еволюції ситуації, можливо, якраз у даний момент не загострювати питання, як ви бачите із просуванням канадського варіанту «закону Магнітського». Ці фактори відіграють меншу роль цього року. Я не виключаю, що колись, може, відбудеться повернення до цього питання, але на даний момент воно не стоїть на порядку денному.
«МИ ВЖЕ РОЗГЛЯДАЄМО МОЖЛИВІСТЬ ВІЗОВОГО ДІАЛОГУ»
Любов РИБАЛКО, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова:
— Нещодавно Україна отримала безвіз із країнами Європейського Союзу. Коли цю ж домовленість може бути реалізовано між Канадою та Україною, зважаючи на те, що в Канаді мешкає понад мільйон українців?
Р. В.: — Ми не маємо бажання, щоб у Канаді раптом мешкало 2 або 3 млн українців... Це я жартую. Нам треба подивитися на вплив європейського безвізу на міграційні процеси, чи, іншими словами, на міграційні прагнення українців. У Канаді дуже специфічне внутрішнє законодавство, яке є доволі ліберальним. Його можуть використовувати занадто обдаровані креативом люди, щоби забезпечити собі побут принаймні на рік чи два, а може, й три роки у Канаді. У порівнянні з ліберальним внутрішнім законодавством наша зовнішня візова політика є суворішою, ніж у багатьох інших країнах. Також у Канаді немає примусової внутрішньої реєстрації і різних інших засобів, якими регулюють, де хто проживає. Існує міграційний контроль при в’їзді, а не виїзді. До того ж, цього року знімаємо візи із ваших румунських і болгарських сусідів. І ми спостерігатимемо за міграційними процесами України.
Я б додав, що у нас є ще проміжні етапи, які можна проходити. До певної міри ми вже розглядаємо можливість візового діалогу. Проте, за якими критеріями будуть видавати візи, на скільки часу, — ще не відомо. До речі, ми вже продовжили стандартну дію віз майже до строку дії українського паспорта — до десяти років.
Разом з Австралією, Канада — одна з небагатьох країн, де більшість населення підтримує імміграцію. І однією з причин цього є існування у людей відчуття, що уряд тримає під контролем в’їзд у Канаду. Можемо крок за кроком полегшувати українцям в’їзд в Канаду, але так щоб bigbang — зробили безвіз у наступних кількох роках. Такого я поки не бачу.
«ТРЕБА ВІДКРИТИ ДВОСТОРОННІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ОБМІНУ СТУДЕНТІВ»
Богдана КАПІЦА, Національний університет «Острозька академія»:
— До Революції Гідності діяло багато програм обміну студентів із Канадою. Нові програми такого рівня вже не з’являються. Як ви вважаєте, які причини такого процесу? Які студентські обміни зможе незабаром запропонувати Канада для українських студентів?
Р. В.: — Нагадаю, що досить недавно діяла міждержавна програма International Experience Canada. Та мало хто з цієї категорії учасників повернувся в Україну. А для нас це вже багато. Відтак нам довелося переглянути параметри підходів до таких програм і як запровадити двосторонню еквівалентність. Наприклад, ми запропонували таку програму, а українці сказали, що не мають чинного законодавства, яке б дозволило канадцям працювати в Україні. Треба відкрити двосторонні можливості для обміну студентів.
Щодо університетських програм, то у період «турбулентності» їх, зокрема програму в Острозькій академії, спочатку відключили, а потім зі страху не включили. Якщо канадські університети хочуть запевнення, щоби приїхали студенти з Канади в Острог чи до Києва, то це — безпечно, і ми раді дружити. Тут можна безпосередньо зв’язуватися з університетами в Канаді, але якщо йдеться про лобіювання у Канаді, то це відбувається більше на провінційному, не федеральному рівні, бо наші університети автономні й вони самі ухвалюватимуть відповідні рішення. Для цього потрібна і просвітницька позиція, зокрема посольства України в Канаді. Університети повинні запросити посла, щоб він звертався до президентів університетів і їх заохочував іти на такі обміни.
«ЗАРАЗ У РОСІЇ ДОМІНУЄ ІМПЕРСЬКИЙ І СТАЛІНСЬКИЙ НАРАТИВ»
Микола СІРУК, газета «День»:
— Пане Посол, ваша країна свого часу боролася за незалежність проти США. Багато експертів раніше радили Україні брати приклад із відносин Канади з Америкою як зразок взаємин із Росією. Але, як ви бачите зараз, після анексії Криму та початку російської агресії на сході країни Україні доводиться боротися з великою сусідкою за відновлення територіальної цілісності. Що, на вашу думку, з канадського досвіду могло б пригодитися Україні зараз?
Р.В.: — Збройну боротьбу зі США ми вели, коли Канада ще була колонією Британської імперії і мала за собою контрімперію. Ви поки до жодної імперії не належите. Не знаю, чи маєте якесь бажання. Отже, цей варіант не спрацює.
Я не настільки праісторичний, але, тим не менш, пам’ятаю перебудовні роки. З 1988-го по 1991-й рік я був у Москві, й це були часи морального прозріння. Дуже багато чого вийшло нагору, і провідні інтелектуали цих часів самі займалися тим, що доносили правду про сталінізм, про імперіалізм. Та історія не є лінійною справою. Вона не обов’язково йде переможно до якоїсь мети. І контрреакція тут у тому, що ця правдомовність була пов’язана із відсутністю зубної пасти, мила та зубожіння загалом.
А зараз у Росії до певної міри домінує імперський і сталінський наратив. Хоча тоді вже здавалося, що ніколи знову такого вшановування вождів не буде. А воно якось, принаймні, у головах багатьох росіян, повернулося. То не є щось генетичне чи набуте, а все це залежить від обставин, в яких живуть люди.
«НЕ МОЖНА ШТУЧНО З ОДНІЄЇ КРАЇНИ В ІНШУ СКОПІЮВАТИ ЗРАЗКИ БУДЬ-ЯКОЇ ПОЛІТИКИ»
М. С.: — Часто Україні ставили у приклад канадський досвід двомовності, аргументуючи необхідність введення російської мови як другої державної. Що ви думаєте з цього приводу, перебуваючи в нашій країні три роки?
Р. В.: — Не можна штучно з однієї країни в іншу скопіювати зразки будь-якої політики, зокрема мовної. У Канаді є провінція Квебек, де мовне законодавство найбільше наближене до українського. Тобто, там існує спроба зберегти франкомовний простір, де з-поза Квебеку йде дуже великий тиск іншої домінуючої мови — англійської.
І все ж Україна таки перебирає деякий наш досвід. Наприклад, квотування музики на телебаченні. У нас це відбувається менше за мовним принципом, а більше — за принципом країни, де вироблено продукт. 40 років тому ми запровадили квоти канадського контенту на радіо і телебаченні. Всі спершу сміялися. Нам казали, у вас нікого немає і ви будете крутити тих самих трьох канадців. Але таке квотування в подальшому витворило цілу розгалужену індустрію, яка завойовує провідні місця у світі. Я вважаю, що досвід першого кроку квотування музики в Україні показує, що це спрацьовує і дає позитивні результати. Так само це стосується підтримки книговидання. Тут Україна також уже перебрала деякі наші зразки.
Хочу завершити розмову наступною темою. Завдання канадського уряду — допомогти корінним народам Канади. Це індіанці, яких понад 1 млн. Майже 3 млн наших співгромадян — корінні народи колишніх індіанців, ескімоси, метиси мішаного корінного та франкомовного населення. Досить складно допомогти їм відбудувати свою суспільну роль після століть на маргінесах суспільства. І наші успіхи, а частіше й невдачі, роблять мене трохи скромнішим у повчаннях українців, що будь-яку соціальну проблему можна вирішити за рік-два, якщо тільки правильно написати проект і наклеїти десь плакати та провести кілька семінарів. Щодо нашого корінного населення, ми проходимо іспит совісті з думкою про те, як краще їм розв’язати сучасні та майбутні проблеми. Інколи, коли живеш у цьому середовищі, тобі здається, що немає новин, а коли проїжджаєш Україною, то згадуєш речі, про які в Україні не знають, а для канадців це просто як «Отче наш», особливо, коли вони належить до української громади.
Цьогорічна Літня школа журналістики відбувалася за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.
