Зараз у світі багато сперечаються, чи є сенс у продовженні існування інституту монархії. Вважаю — для відповіді на це питання варто не забувати, що кожен народ має право самостійно вирішувати, який шлях обирати. А по-друге, давайте звернімо увагу на те, що понад половина країн Західної Європи, які не пасуть задніх у справі розбудови демократичного суспільства, й досі є монархіями: Великбританія, Іспанія, Монако, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Швеція, Данія, не кажучи вже про Ліхтенштейн та Андорру.
Із усіх монархій, що існують нині в Європі, найстаріша — в Данії. Їй більш ніж 1100 років. Але за весь цей час у країні влада належала лише двом жінкам — Маргрете І, наприкінці ХІV століття, яка офіційно йменувалася правителькою Данії, Швеції та Норвегії, та нинішній — Маргрете ІІ, з династії Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбург. І обидві залишили неабиякий слід в історії своєї батьківщини.
У Данії неодноразово відбувалися соціологічні опити, які підтверджували популярність не лише монархії, а й самої особи монарха. Історик Йон Блок Скіппер вважає, що Маргрете ІІ ідеально виконує роботу глави держави, не втручаючись, згідно з конституцією, в політику. На його думку, популярність Маргрете ІІ можна пояснити тим, що вона змогла модернізувати монархію, пристосувавши її до вимог сучасного данського суспільства. Королева є для данців опорою самобутності, зв’язком з історичною традицією, фактором єдності, тобто — одним із головних елементів національної самосвідомості, що дуже важливо в епоху глобалізації.
ФОТО РЕЙТЕР
Про це каже й сама королева: «Мені здається, основне призначення монархії — у збереженні спадковості, тим більше, що йдеться про час, коли людині іноді буває важко відшукати своє коріння, знайти якусь опору, і в такому разі на передній план виходить коріння країни, втілене в монархії, оскільки ми, монархи, завжди залишаємося зі своєю країною».
Королева Маргрете ІІ (Маргрете Александріна Торхільдур Інгрід) народилася 16 квітня 1940 року (через тиждень після початку німецької окупації Данії) в копенгагенському палаці Амалієнборг у родині кронпринца Данії (майбутнього короля Фредеріка ІХ і кронпринцеси Інгрід (зі шведського королівського дому). В той час на данському троні перебував її дід — Крістіан Х. Одне з імен королеви — Торхільдур — ісландське, оскільки до 1944 року Ісландія входила до складу Данського королівства. Маргрете має ще двох молодших сестер: Бенедікту, 1944 року народження, яка потім вийшла заміж за німецького князя Ріхарда-Казиміра-Зайн-Вітгенштейн-Берлебурзького, та Анну-Марію, 1946 року народження, яка вийшла за короля Греції Костянтина ІІ.
Обидві втратили право на данський престол, оскільки відмовилися жити на території Данії. Але проблема з наслідуванням трону була й у Маргрете, бо це право, згідно з данським законодавством, переходило по чоловічій лінії, тож у короля Фредеріка ІХ виникли складнощі, адже він мав лише трьох дочок і жодного сина. І 27 березня 1953 року, після всенародного референдуму, йому вдалося провести через парламент необхідну поправку, яка дозволила жінкам наслідувати трон, а старшій доньці Маргрете — прийняти титул кронпринцеси, щоб згодом стати королевою. 16 квітня 1958 року, коли їй виповнилося 18, кронпринцеса Маргрете стає членом Державної Ради і отримує право проводити її засідання за відсутності короля.
Фредерік ІХ був переконаний, що «Данія заслуговує освіченого та інтелігентного монарха», тому Маргрете здобула дуже непогану всебічну освіту. Середню освіту вона здобула в одній із найпрестижніших шкіл Копенгагена — «Залес» (причому перші три роки прийшлись на приватне навчання) та в школі-інтернат «НортФорландЛодж» у графстві Гемпшир, в Англії. Потім настав час університетів. Майбутня королева не ставила на меті отримання диплому. Її цікавили знання. Тому вона записувалася на окремі курси, що становили для неї інтерес: 1960 рік — курс філософії в Копенгагенському університеті; 1960 — 1961рр. — курс археології в Кембріджському університеті; 1962 — 1963 рр. — курс суспільствознавства в університеті Орхуса та в Сорбонні; 1965-й — навчання в Лондонській школі економіки та політичних наук. Крім рідної данської мови, вона оволоділа також шведською, англійською, французькою та німецькою.
До речі, вона сама визнає, що любов’ю до археології та малювання зобов’язана не стільки університету, скільки королю Швеції Густаву VІ, своєму дідові по матері, з яким працювала на розкопках в Єгипті та Судані.
Ще одна сфера діяльності, до якої королева має відношення, — це військова служба. За конституцією, вона є Верховним головнокомандувачем збройних сил Данії. До 1970 року Маргрете проходила службу в жіночому відділенні ескадрильї ВПС Данії, де знайомилася з військовою справою. Має звання майора ВПС. Чому авіація? Вона пояснює це намаганням «зберегти справедливість», оскільки її попередники віддавали перевагу Сухопутним військам і флоту. Крім того, вона має відношення до британської армії, де з 1972 року Маргрете була шефом полку Королеви, а з 1992-му — королівського Валійського полку.
Королевою вона стала 14 січня 1972 року після смерті батька Фредеріка ІХ. Тоді вперше піддані побачили її на балконі копенгагенського палацу Крістіансберг в сльозах і в жалобному вбранні. І прем’єр-міністр Данії Єнс Отто Краг проголосив: «Король Фредерік ІХ спочив! Хай живе Її Величність королева Маргрете ІІ!»
Із того часу вона взяла на себе тягар відповідальності за державу. Королева — поза партійною політикою й не висловлює особистих політичних поглядів. Проте вона підписує всі закони, але вони набувають чинності, лише будучи завірені підписом одного з урядових міністрів. Як глава держави, королева бере участь у формуванні уряду. Провівши консультації з представниками політичних партій, вона просить лідера партії, яка користується підтримкою більшості депутатів фолькетінгу (парламенту), сформувати уряд. Коли склад уряду сформовано, королева офіційно стверджує його.
За конституцією, королева також є главою уряду і тому головує на засіданнях Державної Ради, де підписуються прийняті фолькетінгом закони, після чого вони набирають чинності. Королева приймає глав іноземних держав, які прибувають з офіційним візитом, і здійснює державні візити в інші країни.
Участь королеви у відкритті виставки, присутність на ювілеї чи при введенні в дію нового моста — ось деякі приклади представницьких функцій Її Величності.
Міжнародна діяльність королівської родини не лише обмежується протоколом. Нею створений фонд, який заохочує інтересні міжнародні проекти в галузі культури, охорони здоров’я та бізнесу.
Щорічні новорічні виступи королеви є часом різкими й сміливими судженнями з приводу внутрішньої та зовнішньої політики держави.
Її девіз: «Допомога Господа, любов народу, розквіт Данії!»
І вона робить все на благо своєї країни. Але треба мати на увазі, що цей монарх — ще й дружина, мати, а тепер — уже й бабуся.
10 червня 1967 року тоді ще кронпринцеса Маргрете вийшла заміж за французького графа Анрі Марі Жана Андре де Лаборд де Монпеза. Познайомилися вони в Лондоні, де майбутній принц-консорт працював секретарем французького посольства. Після весілля він перейшов із католицтва в лютеранство і отримав титул принца Генріка Данського.
ФОТО РЕЙТЕР
Зараз королівська родина складається, окрім королеви та її чоловіка, принца-консорта Генріка, з двох їхніх синів — кронпринца Фредеріка і принца Йоакіма, кронпринцеси Мері, дружини кронпринца, їхніх дітей: наслідного принца Крістіана, принцеси Ізабели і близнюків — принцеси Жозефіни та принца Вінсента. Колишня дружина принца Йоакіма, графіня Александра, їхні двоє синів — принци Ніколай і Фелікс, дружина принца Йоакіма принцеса Марі та їхній син принц Генрік, також входять до членів королівської родини.
Кожного літа родина проводить час літніх канікул на півдні Франції, в замку Каїс, що належить Генріку, поблизу міста Кагор, де принц-консорт, як і його предки, починаючи з ХVІІ століття, виробляє власне вино. Він не лише досвідчений винороб, а й знаний кулінар і автор кількох кулінарних книжок. Королева, за її власними словами, не може похвалитися значними кулінарними здібностями, але, перебуваючи в Кагорі, сама відвідує місцевий ринок, купуючи продукти до столу.
Проте у Маргрете є інші здібності. Вона різностороння творча натура. Королева серйозно захоплюється живописом, працює в різних жанрах (малюнок, гравюра, текстиль, акварель, графіка, декупаж, сценографія, вишивання, книжкова ілюстрація — під псевдонімом Інгахільд Гретмен вона 1977 року ілюструвала книжку Толкієна «Властитель перснів»). Її численні роботи виставлялись як в Данії, так і за кордоном. 1987 року вона створила костюми для телевізійної вистави «Пастушка і Сажотрус», 1991-го — костюми для балету «Народна пісня» Королівського театру в Копенгагені та багато інших, виступала як перекладач (1981 року у видавництві «Гулдендал» вона, у співробітництві з принцем Генріком, видала в перекладі данською мовою з французької під псевдонімом Х.M. Вайерб’єрг історичний роман Сімони де Бовуар «Всі люди смертні»), і навіть створює сама для себе оригінальні капелюшки.
Маргрете ІІ створила такий стиль правління, який зробив відносини між королівським домом і рештою данців більш відкритими, оскільки вони високо цінують ту стабільність і впевненість у майбутньому, яку дає їм їхня королева.
Тож завершити хотілося б словами самої королеви: «Монархія є символом спадкоємності, символом історії і, я б сказала, символом стабільності, тому що ми політично незалежні, нас не обирають, і це добре. Крім того, ми представляємо сім’ю, є символом сім’ї».
