Наростання крещендо суперечок і злості всередині Європи з боку може здатися неминучим результатом того гіркого ендшпілю, який розігрується між Грецією та її кредиторами. Насправді ж європейські лідери нарешті почали розкривати справжню природу нинішньої боргової суперечки, і вона малоприємна: йдеться більшою мірою про владу і демократі., ніж про гроші та економіку.
Безперечно, економічна програма, яку «трійка» (Європейська комісія, Європейський центральний банк і Міжнародний валютний фонд) нав'язала Греції п'ять років тому, виявилася жахливою, вона призвела до падіння ВВП країни на 25%. Я не можу пригадати жодного випадку економічної депресії в історії, яка була б настільки ж навмисною і призвела б до таких же катастрофічних наслідків: наприклад, рівень безробіття серед молоді в Греції зараз перевищує 60%.
Вражає те, що «трійка» відмовляється взяти на себе відповідальність за таки результати або визнати, що її економічні прогнози і моделі виявилися настільки поганими. Але ще більш дивно те, що лідери Європи так нічому і не навчилися. «Трійка» продовжує вимагати від Греції досягнення первинного профіциту бюджету (без урахування процентних платежів) у розмірі 3,5% ВВП до 2018 року.
Економісти по всьому світу негативно оцінюють цю мету, вважаючи її репресивною, оскільки прагнення до неї неминуче призведе до ще глибшого економічного спаду. Навіть якщо борг Греції буде реструктуровано найкращим чином, країна залишиться в стані депресії - для цього громадянам країни достатньо схвалити програму «трійки» на неочікуваному референдумі, який пройде цими вихідними.
Дуже не багатьом країнам вдавалося досягти того ж, що змогли зробити греки за останні п'ять років у прагненні перетворити великий первинний дефіцит бюджету в профіцит. І хоча ціна цього результату у вигляді страждань народу виявилося екстремально високою, останні пропозиції грецького уряду за багатьма параметрами відповідали вимогам кредиторів.
Будемо відвертими: практично нічого з тих величезних грошей, які отримала в борг Греція, в країну не потрапило. Вони були використані на виплати приватним кредиторам, зокрема німецьким та французьким банкам. Греція отримала крихти, але заплатила високу ціну за збереження банківської системи в цих країнах. МВФ та інші «офіційні» кредитори не потребують грошей, які вони вимагають. Згідно зі стандартним сценарієм, отримані від Греції гроші, швидше за все, будуть знову надані в кредит Греції.
Але знову ж таки справа не в грошах. Справа у використанні термінів виплат, що наближаються, для того, аби змусити Грецію підкоритися і прийняти неприйнятне - погодитися не тільки на заходи зі скорочення держвидатків, а й на інші регресивні і репресивні кроки.
Але чому Європа так чинить? Чому лідери Європейського Союзу опираються референдуму і відмовилися продовжити хоча б на декілька днів після 30 червня термін чергового платежу Греції на адресу МВФ? Хіба Європа проти демократії?
У січні громадяни Греції проголосували за уряд, який зобов'язався покінчити з політикою скорочення держвидатків. Якби цей уряд просто виконував свої передвиборчі обіцянки, він би вже відмовився від пропозицій кредиторів. Але уряд захотів дати грекам шанс висловитися з цього питання, настільки критично важливого для майбутнього добробуту їхньої країни.
Подібна стурбованість народною легітимністю несумісна з політикою, прийнятою в єврозоні, яка ніколи не була демократичним проектом. Більшість урядів її країн-учасниць не питали у своїх народів схвалення ідеї передачі монетарного суверенітету Європейському центральному банку. Коли це зробила Швеція, шведи сказали «ні». Вони розуміли, що в країні може вирости безробіття, якщо її монетарна політика буде визначатися центральним банком, зайнятим виключно питаннями інфляції (і який буде приділяти недостатньо уваги фінансовій стабільності). Економіка могла постраждати, бо економічна модель, яка лежить в основі єврозони, заснована на міжурядових відносинах, які не враховують інтереси трудящих.
Безперечно те, що ми зараз спостерігаємо, - 16 років після того, як єврозона перетворила ці відносини в особливий інститут, - є антитезою демократії: багато європейських лідерів хочуть покінчити з лівим урядом прем'єр-міністра Алексіса Ціпраса. Це так незручно, коли в Греції при владі перебуває уряд, який настільки твердо протистоїть тій політиці, яка активно сприяла зростанню нерівності в багатьох розвинених країнах, і настільки ж твердо відданий ідеї обмеження неприборканої влади багатих. Вони, схоже, впевнені, що зможуть в підсумку повалити грецький уряд, змусивши його піти на угоду, що суперечить його мандату.
Важко радити грекам, як їм голосувати 5 липня. Жоден з варіантів - схвалення чи відмова від умов «трійки» - не буде легким, обидва тягнуть за собою величезні ризики. Голосування «так» буде фактично означати депресію без кінця. Не виключено, що виснажена країна (яка продала всі свої активи і позбавилася найбільш просунутої молоді через еміграцію) зможе нарешті домогтися прощення боргу; не виключено, що з економікою, зіщулившись до рівня країн зі середнім рівнем доходів, Греція зможе нарешті отримати фінансову підтримку Світового банку. Все це може відбутися наступного десятиліття або навіть десятиліття потому.
Навпаки, голосування «ні» принаймні може дати Греції, з її сильними демократичними традиціями, шанс взяти свою долю у власні руки. У греків, можливо, буде змога вплинути на своє майбутнє, яке, нехай навіть і не настільки процвітаюче, як її минуле, є набагато більш обнадійливим, ніж безглузді тортури сьогодення.
Я знаю, як би я проголосував.
Джозеф СТІГЛІЦ - американський економіст.
Проект Синдикат для «Дня»
