Отруєння Навального та події в Білорусі дещо змістили центр уваги з військово-політичних поразок Москви. В даному разі йдеться про планові військові навчання. Причому не лише російської армії, а також її зарубіжних партнерів. Ось щодо них і виникли проблеми.
Почнемо з того, що наприкінці серпня Індія вирішила не брати участі в стратегічних командно-штабних навчаннях (СКШН) «Кавказ-2020». Це ще більш неприємно для Кремля, оскільки московська пропаганда повсякчас повторювала, що через загострення з Китаєм у Гімалаях у Делі почали повертатися до практично зупиненої військово-технічної співпраці з Росією.
І раптом така несподіванка. Втім дивуватися особливо нічому. Індія не підписує важливі військово-технічні контракти, які завжди складали у фінансовому відношенні значну частку російського експорту озброєнь. Більш того, в індійській зовнішній політиці все більш очевидним стає рух в американському напрямку. В Делі чудово розуміють, що лише Вашингтон може реально зупинити Китай. Щодо цього Росія не помічник, оскільки для Пекіна вона не настільки сильний міжнародний гравець, аби серйозно враховувати її думку. Та і зовнішньополітичне становище Москви зараз вельми далеке від стійкого.
Якби військово-політична неприємність була лише від Індії, то в Білокам’яній якось із цим змирилися б і проковтнули. Чорний лебідь прилетів із Балкан і звідти, звідки його найменше чекали.
Сербія, що ще зовсім недавно вважалася вірним союзником, навіть «братушкою» і форпостом Росії на Балканах, раптово почала розвертатися в протилежному напрямку.
Спершу президент Сербії Олександр Вучич вирушив до Вашингтона і там підписав відповідну угоду про економічні взаємовідносини з Косово. Це ще не визнання, але значний крок у цьому напрямку.
Узагалі Вашингтон може записати собі в актив прорив у ізраїльсько-арабських відносинах. Ізраїль за посередництва США домовився з ОАЕ про встановлення дипломатичних взаємовідносин. Ще не вляглися кола на воді від цієї новини, аж ось — новий прорив. Бахрейн услід за Еміратами теж нормалізує відносини з Ізраїлем. Як повідомив катарський телеканал Al-Jazeera, Оман виступив із підтримкою досягнутої між Ізраїлем і Бахрейном угоди про нормалізацію двосторонніх відносин.
І ось тепер у Білому домі приймають сербського президента, підписуються документи, а Москву лише інформують. Наскільки в Першопрестольній образилися, зрозуміло з дипломатичного скандалу, викликаного постом офіційного представника МЗС Марії Захарової. У ньому вона в зухвалому тоні прокоментувала зустріч Трампа та Вучича.
Скандал вибухнув такий грандіозний, що вибачатися довелося не лише міністрові закордонних справ Сергію Лаврову, але і самому президентові Володимиру Путіну. Таке сталося вперше за багато років. Але хоча вибачення начебто були прийняті й обидві сторони заявили, що інцидент вичерпаний, коливання продовжуються.
Зовсім несподіваною виявилася відмова Сербії брати участь у військових маневрах спільно з Білоруссю та Росією «Слов’янське братерство-2020» (СБ-2020). Міністр оборони Олександр Вулін сказав, що через «страшний і незаслужений тиск ЄС» Сербія не буде протягом найближчих шести місяців брати участі «в жодних військових активностях ні з НАТО, ні з ОДКБ, ні з Росією, США, КНР, ЄС — ні зі Сходом, ні із Заходом».
Додамо, що ще кілька днів тому Вулін у Москві пропонував проведення в своїй країні Армійських міжнародних ігор. І цим він підтримав пропозицію про ігри міністра оборони Росії Сергія Шойгу.
Заява про відмову дещо дивна, у вигляді посилання на тиск Євросоюзу. Адже ЄС взагалі є невійськовою організацією і а priori не має жодного стосунку до військових навчань або чогось подібного. Зі свого боку в НАТО заявили, що «жодних конкретних заходів із Сербією найближчими місяцями не передбачалося».
Другий компонент несподіванки полягав у тому, що Белград з 2015 року постійно брав участь у навчаннях «Слов’янське братерство», а 2016 р. і 2019 р. вони відбувалися на сербській території.
Як писала московська «Незалежна газета», «Маневри СБ-2020» повинні стати прелюдією найбільш масштабних у Східній Європі СКШН «Кавказ-2020». І неучасть у них Сербії означає, що «балканський чинник», так би мовити, випадає. Для реалізації геополітичних інтересів Москви це не дуже добре. Сербія пригадала чомусь про свій нейтралітет у найбільш недоречний час (для Росії. — Авт.)».
Неприємності спіткали Москву не лише щодо Сербії. Хмари все більше затягують обрій стосунків із Німеччиною і взагалі з Європою. І у цей час досить крутий розворот Сербії — єдиного й останнього союзника Росії на Балканах — означає повну втрату позицій у стратегічно важливому регіоні не лише Європи, але також Близького Сходу та Північної Африки.
Щодо цього зауважимо ще про одну обставину. В Чорногорії після останніх парламентських виборів сформований коаліційний уряд, а партія президента Міло Джукановича перейшла в опозицію. Хоча в Москві і зраділи, бо майбутні коаліціянти йшли на вибори під гаслами виходу з НАТО та ЄС, але як тільки посіли в міністерських кабінетах, то враз заявили про продовження колишнього курсу та виконання всіх зовнішньополітичних зобов’язань країни. Антинатовський поворот Подгориці, на який дуже сподівалися в Москві, не відбувся.
Натомість — зовнішньополітичний розворот Сербії, що підтверджується публікаціями у впливових ЗМІ. В них наголошується про необхідність глибокої переорієнтації Белграда на захід, насамперед США.
Так газета Blic пише, що «Москва роками фінансує в Сербії багаточисельні проросійські організації та ЗМІ, єдина мета яких — віддалити Сербію від ЄС і НАТО». В матеріалі йдеться, що «Росія дивиться на Сербію як на свою губернію». Для зменшення впливу Москви пропонують закрити російську базу в місті Ніше, яка формально називається «Російсько-сербський гуманітарний центр».
Президент Вучич намагається балансувати між Заходом і Росією. Як свідчення — його телефонна розмова з Володимиром Путіним, у якій обговорювалася угода з Косово. Але простір для таких маневрів постійно звужується.
Ідея західного повороту проникає в населення Сербії. Згідно з опитуваннями белградського Інституту з європейських справ більше половини респондентів вважають, що стосунки з США в майбутньому стануть кращими. Ще зовсім недавно таких було менше 20%.
Остаточно про поворот Белграда можна буде пересвідчитися з розподілу міністерських портфелів. Якщо в Міністерстві енергетики не буде проросійських політиків, то поворот стане фактом, що відбувся, а «Газпрому» доведеться знову рахувати збитки. Цього разу від своєї балканської авантюри.
