Незважаючи на арешти деяких організаторів протестів і страйків і навіть вбивства деяких протестувальників (зниклий 12 серпня учасник мітингу в Мінську 28-річний Микита Кривцов 23 серпня був знайдений повішеним у лісі, а загалом під час нинішніх протестів загинуло вже щонайменше 6 осіб), протестний рух у Білорусії не вщухає, а лише посилюється. Минулої неділі в Мінську відбулася наймасовіша з дня президентських виборів демонстрація противників Олександра Лукашенка. Навіть найконсервативніші оцінки свідчать про те, що на вулиці Мінська вийшли понад 100 тис. осіб. Наступного дня після цієї акції були заарештовані два члени президії Координаційної ради білоруської опозиції Ольга Ковалькова і Сергій Дилевський. Їм, однак, поки ставлять у провину тільки адміністративне правопорушення — організацію несанкціонованого масового заходу й, швидше за все, вони відбудуться штрафами. Схоже, поки Лукашенко ще не готовий до масових арештів опозиціонерів і до придушення протестів силою, з великим кровопролиттям. Що, звичайно, не означає, що такий сценарій повністю виключений.
Ось і прокремлівський політолог Сергій Марков поквапився звинуватити Польщу й Литву не лише в тому, що вони інспірували протестні виступи в Білорусі й першими відмовилися визнати підсумки президентських виборів, а й у тому, що цим державам потрібні кровопролитні зіткнення мітингувальників з силовиками, щоб отримати привід для повалення Лукашенка. А останнє вже схоже на поступову підготовку громадської думки до кривавого придушення протестів білоруськими силовиками, причому провина за кровопролиття буде покладена на «провокаторів», пов’язаних із зовнішніми силами — Євросоюзом і НАТО. Зрозуміло, «провокаторів» Лукашенко завжди знайде серед своїх спецназівців. Однак на масове кровопролиття «останній диктатор Європи» поки не наважується, зокрема через побоювання остаточно зіпсувати відносини з тією ж Європою й залишитися в абсолютній залежності від Росії, тобто від Володимира Путіна.
Олександр Григорович чудово розуміє, що якщо він навіть утримає владу таким шляхом, то все одно в подальшому довго при владі в Білорусі не залишиться. Путін не надто приховує, що хотів би анексувати Білорусь, і в такій Білорусі місця для Лукашенка не буде. Тому досі білоруський президент обмежується дедалі жорсткішими погрозами на адресу протестувальників демонстративною появою на публіці у військовому камуфляжі, та ще й з автоматом у руках. Друга причина полягає в тому, що Лукашенко не впевнений у надійності білоруської армії. Ні, зовні вона цілком лояльна до нинішнього президента й непомітно ніяких ознак змови, що генеральської, що офіцерської. Але одна справа просто бути лояльним, а інша справа — брати участь у кривавому придушенні власного народу. Для широкомасштабного кровопролиття одного спецназу не вистачить. Доведеться залучати армію, і далеко не факт, що більшість солдатів і офіцерів погодяться стріляти в народ. Якщо Лукашенко все ж вирішить вдатися до того самого сценарію, що й влада КНР під час придушення протестів на площі Тяньаньмень, то зіткнеться з набагато більшими труднощами, ніж його китайські колеги. У Китаї перед придушенням протестів до Пекіна кілька місяців стягували надійні частини й виводили ненадійні подалі від столиці. У Білорусі ж, порівняно з Китаєм, дуже маленька територія й армія. І спроба кинути проти протестувальників надійні частини може легко призвести до розколу армії й громадянській війні.
ФОТО REUTERS
У білоруського протесту немає якогось одного яскраво вираженого лідера. Більше того, серед тих, хто його безпосередньо очолює, немає навіть тих, хто хоча б мав загальнобілоруську популярність. Через брак відомих особистостей серед керівників протестів влада Білорусі шукає таких серед тих, хто просто підтримує протести, але ні в якому разі не керує ними. Так, Слідчий комітет Білорусі викликав на допит Нобелівського лауреата з літератури, письменницю Світлану Алексієвич, яка підтримала протест і навіть увійшла до президії координаційної ради, але безпосередньої участі в його роботі не бере. Сподіватимемося, що у Лукашенка вистачить розуму її не заарештовувати. Узагалі ж, відсутність одноосібного і харизматичного лідера — це одночасно і слабкість, і сила білоруського протесту. Зараз ми швидше бачимо сильні сторони цієї ситуації. Зазвичай харизматичний лідер цінний тим, що може мобілізувати на протест маси й організувати їх. Але сьогодні в Білорусі мобілізація учасників протесту мас відбувається цілком успішно й за відсутності лідера. Цим займаються страйкоми підприємств і активісти на місцях.
Величезну роль у координації протестів відіграє телеграм-канал Nexta, чий власник блогер Артемій Лебедєв зараз перебуває у Польщі і невразливий для білоруської влади. Nexta вже набрала майже два мільйони передплатників, що для 10-мільйонної Білорусі є абсолютним рекордом. При цьому обвальне зростання кількості передплатників сталося якраз у дні протестів. А відсутність яскраво вираженого лідера або групи лідерів не дозволяє зараз обезголовити протестний рух шляхом точкових арештів. Намагаючись зупинити протести Лукашенко розпорядився з понеділка закрити всі страйкуючі підприємства й звільнити всіх страйкуючих працівників. Однак нічого подібного поки не відбулося. Можливо, диктатор зрозумів (або хтось йому підказав), що подібна акція лише збільшить кількість протестувальників на вулицях, куди неминуче вийдуть звільнені робітники.
Єдиним мирним способом виходу з кризи стали б, як запропонував Лукашенкові разом з білоруською опозицією Володимир Зеленський, повторні президентські вибори з попереднім звільненням усіх політв’язнів, допуском до виборів усіх опозиційних кандидатів, забезпеченням свободи слова та зібрань, рівним допуском усіх кандидатів до ЗМІ, формуванням нових виборчкомів, з обов’язковим представництвом у них опозиції й допуском незалежних спостерігачів, зокрема міжнародних. Можна також гарантувати Лукашенку, що в разі програшу він не піддасться судовому переслідуванню й зможе виїхати до будь-якої країни за своїм вибором. Однак Олександр Григорович на ці умови не погоджується, оскільки розуміє, що на таких виборах йому не перемогти. І Володимир Володимирович його тут повністю підтримує. Російський президент, як виглядає, готовий утримати Лукашенка при владі у будь-який засіб, аж до військової інтервенції. Але вона — це крайній крок, який призведе до непередбачуваних наслідків у відносинах Росії із Заходом і може викликати опір хоча б частини білоруської армії агресору.
Кампанія солідарності з білоруською опозицією набирає сили в усій Європі, й особливо — в Польщі, Литві та Чехії. Десятки тисяч людей шикуються в живі ланцюги солідарності з білоруським народом. Хто знає, може, мирні марші сотень тисяч європейців по білоруській землі стануть єдиною ефективною перешкодою для російської військової інтервенції.
