Російська приватна військова компанія «Вагнер» дісталася до Малі. Цю колишню французьку колонію в Західній Африці Париж традиційно розглядав як безумовну сферу свого впливу. І ось раптом виникла реальна загроза, що туди може прийти Росія, та ще в особі такої одіозної структури, як ПВК «Вагнер». Нинішня влада Малі справді звернулися до російської ПВК із проханням допомогти в боротьбі з ісламськими терористами, що діють на території країни. Цю інформацію підтвердив очільник російського МЗС Сергій Лавров на Генеральній Асамблеї ООН в розмові з журналістами: «Вони (керівники Малі. – Б. С.) звернулися до приватної військової компанії з Росії у зв'язку з тим, що, як я розумію, Франція хоче істотно скоротити свій військовий контингент, який там перебував і мав, як усі розуміли, боротися з терористами». Як вважає Лавров, у французьких військовиків «нічого не вийшло, і терористи там, як і раніше, правлять бал», а «оскільки малійська влада оцінила свої власні здібності як недостатні без зовнішньої підтримки і оскільки зовнішня підтримка скорочується з боку тих, хто обіцяв допомагати викорінювати тероризм, вони звернулися до приватної російської військової компанії». Загалом, нічого особливого, просто бізнес.
Але у світі зараз вже занадто добре відомо, що «Вагнер» – це не зовсім звичайна ПВК, а точніше буде сказати – і не ПВК зовсім. Її номінальний власник «кремлівський кухар» Євген Пригожин не з'являвся на публіці з 2018 року, і немає впевненості у тому, чи живий бізнесмен нині. Але принципового значення не має, живий Пригожин чи ні. Головне полягає в тому, що під прикриттям пов'язаних з ним структур, зокрема ПВК, насправді діє російська держава. І коли Лавров каже, що влада Малі безпосередньо звернулася до ПВК «Вагнер», він лукавить. Перш ніж звернутися безпосередньо до «вагнерівців», малійські військовики, які нині фактично контролюють владу в країні, мали звернутися до російських офіційних структур, нехай і не афішуючи цих контактів, і тільки отримавши їхню принципову згоду, можна було розпочинати конкретні перемовини з ПВК «Вагнер». Міністр закордонних справ Малі Абдулай Діоп одразу заявив, що не обговорював з Лавровим повідомлення про розміщення в Малі бійців ПВК «Вагнер». Гадаю, міністр у даному разі не збрехав.
Питання про розміщення «вагнерівців» неодмінно обговорювалося на значно нижчому рівні, ніж міністр закордонних справ, а російську сторону, цілком ймовірно, представляли офіцери спецслужб. Проте не має сумніву, що санкцію на можливу відправку «вагнерівців» до Малі дали в Кремлі. Прем'єр-міністр Малі Шогель Кокалла Майга визнав, що змушений іти на співпрацю з російським ПВК через вакуум, що склався після рішення Франції скоротити свою військову присутність у Малі і завершити операцію «Бархан» щодо боротьби з місцевими ісламськими терористами, яким армія Малі самотужки протистояти не в змозі. Раніше у вересні в низці європейських ЗМІ з'явилися повідомлення про те, що влада Малі готується підписати угоду з ПВК «Вагнера» для навчання малійскої армії та охорони високопосадовців, і для цього в країну можуть прибути тисячі «вагнерівців», до того ж ПВК отримає за це близько 130 мільйонів доларів. Тоді малійска сторона заявила, що вела перемовини з російською стороною, але жодних домовленостей поки що досягнуто не було. Москва ж повідомила, що нібито не має стосунку до звернення малійскої влади до ПВК.
Однак у Парижі російській заяві не повірили і також запідозрили, що насправді угоди про відправку «вагнерівців» до Малі або вже досягнуто, або сторони близькі до досягнення згоди з цього питання. У результаті влада Франції та Німеччини пригрозили вивести своїх військових з Малі, якщо там з'являться «вагнерівці». Таку позицію підтримали міністри оборони 13 європейських країн. Цілком імовірно, що контакти з ПВК «Вагнер» потрібні були владі Малі передусім задля того, щоб натиснути на Францію і змусити її відмовитися від рішення скоротити французький військовий контингент у Малі. Річ у тім, що останнім часом відносини між Бамако і Парижем – аж ніяк не безхмарні. Усе почалося з того, що в серпні 2018 року Ібрагіма Бубакара Кейту, президента Малі з 2013 року, переобрали на новий термін, а в квітні 2019 року Бубу Сіссе призначили прем'єр-міністром після відставки попереднього уряду внаслідок відновлення зіткнень між різними етнічними угрупованнями. Але вже в серпні 2020 року президента й прем'єра заарештували військовики. Після арешту президент Кейта оголосив про свою відставку і розпуск уряду та парламенту, після чого йому дозволили емігрувати до Об'єднаних Арабських Еміратів.
Однак стабільність у Малі після відставки Кейти так і не настала. 24 травня 2021 року військовики заарештували ними ж призначених тимчасового президента країни Ба Ндао, прем'єра Моктара Уана та міністра оборони генерала Сулеймана Дукуре. Причиною арешту слугувала відмова президента та прем'єра включити до складу перехідного уряду полковників Модібо Коне та Садіо Камару, які керували військовим переворотом. Фактичним же керівником Малі є лідер перевороту полковник Ассімі Гойта, який очолив Національний комітет порятунку народу. Тож легітимність нинішньої влади Малі вельми й вельми сумнівна. Не дивно, що на такому тлі Франція вирішила вивести основну частину свого військового контингенту з країни і припинити співпрацю з військовою хунтою, яка захопила владу в Малі. У країні залишаться лише кількасот французьких військовиків – замість 5100, які перебувають там наразі. Але, як засвідчує досвід, військово-політичний вакуум зазвичай дуже швидко заповнюєьтся, до того ж вкрай малосимпатичними персонажами, на кшталт російських «вагнерівців».
Тут вельми показовим є те, що перемовини щодо можливого прибуття бійців ПВК «Вагнер» до Малі розпочалися у вересні, одразу після провальної американської евакуації з Афганістану. Президент Джо Байден, щоправда, розцінив її як великий успіх ... Але втеча американців з Афганістану дала решті світу чіткий сигнал: Америка найближчим часом спробує не застосовувати військової сили, покладаючись лише на дипломатію та, в крайньому разі, – на фінансово-економічні санкції. А без американської підтримки європейські партнери США мало що можуть з військового погляду. Звідси й пошук альтернатив країнами, що розвиваються, в особі Росії та Китаю. Залишається лише сподіватися, що «вагнерівці» в Малі все ж не з'являться і Франція не розпочне тотальної здачі своїх позицій в Африці, ризикуючи, що вакуум, який виник, заповнять Росія та Китай.
