В Америці розпочався цикл президентських дебатів. Вибори в США нарешті вступають у заключну фазу, і вже дуже скоро більшість виборців визначиться з кандидатом, який здобуде більшість їхніх голосів 8 листопада. Одне з найважливіших питань для України — чого нам очікувати від нової адміністрації? Слід зазначити, що незалежно від того, хто стане господарем у Білому домі упродовж наступних чотирьох років, Україні доведеться активно співпрацювати з новою командою. Не буде перебільшенням сказати, що більшість американців українського та східноєвропейського походження на цих виборах голосуватимуть за кандидата від Демократичної партії Гілларі Клінтон.
Цікаво зазначити, що днями колишній посол США в Росії Майкл Макфол у своїй статті у Washington Post нагадав про те, як робітничий клас американців зі східноєвропейським корінням допоміг Рональду Рейгану перемогти на президентських виборах у 1980 і 1984 роках. І хоч саме політтехнологи Демократичної партії розраховували на голоси менш матеріально забезпечених українців, поляків та балтійців, саме безпекова і зовнішньополітична платформа Рейгана переконала східних європейців підтримати кандидата-республіканця. Попри заяви Гілларі, в яких вона порівнює дії Путіна з діями Гітлера напередодні Другої світової війни, питання про те, чим відрізнятиметься підхід її адміністрації від політики Обами, залишається відкритим.
Навіть серед демократичних кіл у Вашингтоні побутує думка, що Обама міг зробити більше для України. Міг, але не зробив. Пригадуються коментарі Обами про Україну в статті Джеффрі Ґолдберґа «Доктрина Обами», де він називає нашу країну васалом Росії і наголошує, що незалежно від дій США Україна завжди буде уразливою в аспекті військового домінування Росії. Обама не розумів або не хотів розуміти стратегічного значення Східної Європи із самого початку своєї каденції. Радники переконували його, що головна місія на посту президента США — виправлення помилок та іміджу США на світовій арені після оголошення Джорджем Бушем «війни проти тероризму». Ситуація зі світовим тероризмом лише погіршується, тому можна сказати переконливо, що політика примирення не спрацювала.
За останнє десятиліття світові диктатори навчилися «працювати з Заходом». Путін — останній приклад. Він зрозумів, як можна уникнути покарання за поширення кремлівської пропаганди на Заході. Треба користуватися у своїх інтересах — у поганому значенні цього слова — простими законами журналістської етики. Подання альтернативної точки зору — то є норма для ЗМІ західного світу, тому, на його думку, RT чітко підпадає власне під цю категорію. Спонсорування антиглобалістських рухів, просування ідеї «за країнами БРІКС — майбутнє» та рухів проти Wall Street — це і є м’яка зброя Путіна проти Заходу. Летальна ж зброя спрямована проти України та інших непокірних сусідів.
Американці значно скоротили свій «радянській стіл» після розпаду Радянського Союзу, наївно гадаючи, що «імперія зла» вже не повернеться. Даремно. Позбувшись досвідчених совієтологів, більшість яких стала викладачами в університетах і коледжах, американці не були в змозі виховати нове покоління кремлінологів (від слова Кремль). І ця проблема стосується не лише Сполучених Штатів. Захід занедбав мілітаризацію Росії. Варто згадати лише нещодавнє звернення Путіна до парламентських партій, які пройшли до Держдуми, в якому він ще раз нагадав про своє ставлення до розвалу Радянського Союзу і наголосив, що цього можна було уникнути. Будемо відверті, він ніколи не визнає права України на самостійність, якщо його не змусять обставини. Без України Путін не може отримати квиток на машину часу, яка прямує в минуле.
Якби я мав змогу поставити питання обом кандидатам про їхнє бачення закордонної політики під час дебатів, то я запитав би про таке. Чи здобуде Україна за вашої каденції членство в НАТО? Які наслідки чекатимуть на Росію за систематичне невиконання Мінських домовленостей? Яким чином ваша адміністрація сприятиме поверненню Криму під юрисдикцію України?
Почувши відповіді на ці запитання, можна зрозуміти стратегічне бачення кандидата щодо питання України. Велика загроза полягає також у «втомі від України», яка, на жаль, існує серед західних ЗМІ. Відкладати вирішення українського питання грає на користь лише Путіну і Ко, тому присутність України в медійному просторі — є надважливим завданням.
Світ переживає неймовірно драматичні часи. Кількість запитань перевищує кількість відповідей. Судячи з останніх подій, можна переконливо сказати, що геополітична турбулентність триватиме ще мінімум сім-десять років, а може, й довше. Коктейль Молотова всесвітнього масштабу вже готовий — питання лише, коли цей коктейль запалає і як його потім гасити.
Останніми часами політична зрілість, принциповість і людська мудрість політиків — не є вирішальними чинниками для виборців на Заході. Американські громадяни не повинні забувати, що вони обирають не лише свого президента, а й до певної міри курс світової історії. Популісти, які закликають до концентрації на внутрішній політиці, тільки спекулюють на емоціях виборців Америки — сьогодні як ніколи потрібно зосередитись на розв’язанні міжнародних криз, адже без вирішення цих питань не може бути й мови про спокій і добробут західного світу.
