Хоча б тому, що українське суспільство зайвий раз отримало можливість оцінити правдивість і чесність заяв російської сторони про «кардинальне скорочення» (у кілька разів!) воєнної активності на Київському напрямку. Вже другу добу я слухаю практично безупинну канонаду навколо столиці – до «кардинального скорочення» такого не було. Ну, а кількість пусків зенітних ракет, зважаючи на звукоряд, не зменшилася, а зросла…
А ще переговори були корисними (навіть дуже корисними), бо виявили суб’єктів дивного (якщо не сказати більше) дискурсу в Офісі Президента України. Про що йдеться? Про потрактування нейтрального та позаблокового статусу України деякими особами з числа учасників переговорів.
Цитую фрагмент роз’яснення такого статусу, поміщений на відповідній сторінці офіційного інтернет-представництва Президента України. Спершу там сказано від імені одного з провідних учасників переговорів, що «ключова вимога, яку висуває українська сторона до майбутнього договору, – це чіткі, юридично зобов’язувальні гарантії безпеки України, які за своїм змістом та формою мають бути аналогічні статті 5 договору НАТО». А далі заявлено: «Відповідно, Україна візьме на себе зобов’язання не розміщувати на своїй території іноземні військові бази, іноземні військові контингенти, не вступати у військово-політичні союзи, а проведення військових навчань на території України буде можливе за згодою країн-гарантів». Як на мене, перше положення – то ненаукова фантастика; як можна одержати «чіткі, юридично зобов’язувальні гарантії безпеки України» одночасно від членів Північноатлантичного Альянсу та блоку ОДКБ, які є лютими геополітичними супротивниками? Стаття 5 угоди, яка скріплює НАТО, розрахована на союзників, а не на ворогів, чи не так? Утім, припустимо на мить, що ненаукова фантастика втілилася в реальність. Що ж тоді станеться з Україною та її військом? Нічого хорошого. Зобов’язання не розміщувати на своїй території іноземні військові бази й іноземні військові контингенти – це урочиста відмова відновити розбитий російськими ракетами Міжнародний центр миротворчості та безпеки (Яворівський військовий полігон) та згода ніколи не створювати подібні центри, де проводиться підготовка українських вояків на рівні найкращих світових стандартів. А ще відмова запрошувати групи інструкторів з держав НАТО («іноземні військові контингенти»!) для навчання українців володінню сучасною військовою технікою (своєї техніки такого ґатунку в найближчі роки не варто чекати – відповідні виробництва у більшості своїй знищені росіянами). Звісно, можна посилати наших вояків за кордон до держав НАТО (а куди ж іще?), але чи не сприймуть гіпотетичні гаранти, як-от росія та білорусь, це як порушення нейтралітету? І нарешті, чи не головне – «проведення військових навчань на території України буде можливе за згодою країн-гарантів». Пошукав у інтернеті це положення чи то у викладі, чи то у вигляді прямої мови зазначеного учасника переговорів – усюди саме так, не «проведення міжнародних військових навчань», а просто «проведення військових навчань на території України». Тобто рф матиме право вето на проведення будь-яких військових навчань українців. Хіба що крім тих, що відбуватимуться за кордоном. Але участь у навчаннях спільно з військами держав - членів НАТО – знов-таки буде порушенням нейтралітету з відповідними наслідками…
Іншими словами, у тому вигляді, як він представлений, нейтралітет України означатиме її фактичну демілітаризацію, тобто задоволення однієї з головних вимог путіна. Бо жодна, навіть найкраща армія не зможе підтримувати боєздатність без навчань, без оволодіння іноземною технікою з допомогою інструкторів тощо.
А тепер – родзинка на торті. «Якщо нам вдасться закріпити ці ключові положення, які для української сторони є принциповою вимогою, то Україна буде в позиції фактично зафіксувати сьогоднішній статус позаблокової та без’ядерної держави постійного нейтралітету. Що історично вже зафіксовано в нашій Декларації про державний суверенітет, яка була ухвалена 16 липня 1990 року», – підбив підсумок процитований на зазначеній сторінці інтернет-представництва Президента України той учасник переговорів у Стамбулі, якому належать і попередні твердження (прізвище називати не стану, навіщо робити комусь рекламу, хоч і своєрідну, охочі дізнаються, про кого мова і які ще «подвиги» на його рахунку, крім участі у підписанні сумнозвісного Будапештського меморандуму про ядерне роззброєння України в обмін на невідомо що). Як на мене, тут маємо подвійну, м’яко кажучи, неправду. Як можна говорити про «сьогоднішній статус позаблокової та без’ядерної держави постійного нейтралітету», якщо в Конституції України записане дещо інше, ба більше – якщо існує низка міжнародних угод, які пов’язують державу саме з Північноатлантичним Альянсом? Зрештою, від кого ми одержуємо сучасну зброю? Так, недостатньо, але ж одержуємо постійно! І без цієї зброї війна з рф, попри героїзм українців, була б уже програна (будьмо чесними перед самими собою). І щодо Декларації про державний суверенітет… Знаєте, тут я просто розгубився, оскільки твердження, наче Україна в ній зафіксувала свій позаблоковий і нейтральний статус було свого часу одним з «козирних» на вустах Наталії Вітренко. На мить здалося, що вона влаштувалася на роботу в Офіс Президента. Втім, схоже, її дублери в українській політиці завжди напоготові. Тож як формулюється це положення у Декларації? А ось як: «Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти та не набувати ядерної зброї». Найперше зауважимо, що йдеться тут не про Україну, а про УРСР, одну з радянських республік, і цей момент є наскрізним у цій Декларації – «відносини Української РСР з іншими радянськими республіками», «принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору», «Українська РСР… гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР» тощо (може, і союзний договір почнемо укладати?). По-друге, мати намір, та ще й у майбутньому зовсім не означає фіксацію чогось іншого, крім цього наміру, речі вельми абстрактної. Поясню, як то кажуть, на пальцях. Скажімо, хтось мав намір одружитися з гарною дівчиною, проте та подумала, та й дала йому гарбуза. Чи вважатимемо ми цього індивіда одруженим? Ще простіше: я мав намір піти в кіно, але здійнявся шалений вітер, вперіщила злива, і в кіно я не пішов. Аналогічна ситуація й з нейтралітетом: уперіщила люта геополітична злива, й Україна відкинула свій намір як невідповідний новим умовам. Крапка! І будь-яке посилання на Декларацію (документ для свого часу вельми солідний, але лише для свого часу) – це, як на мене, розраховано на неосвічену публіку та на відвертих дурнів. І взагалі: спроби використати цю Декларацію як актуальний дороговказ мають своїм підґрунтям намагання прокататися (разом з путіним) на геополітичній машині часу в радянське минуле, з відповідними наслідками.
Зауважу принагідно, що реальний текст українських пропозицій на перемовинах у Стамбулі суспільству невідомий; сподіваюсь, що у цьому тексті відсутні формулювання, наведені на зазначеній сторінці інтернет-представництва Президента України. Дуже сподіваюсь на це. І та те, що як глава Української держави, так і суспільство не допустять демілітаризації під виглядом запровадження нейтралітету та вельми ризикованих подорожей на геополітичній машині часу у радянське минуле.
