Російські війська залишаться в Білорусі й після 20 лютого. Це схоже на те, що російська військова присутність тут може тепер залишитися фактично на постійній основі. Не виключено, що Путіну вдалося зняти побоювання Лукашенка щодо цього і переконати білоруського диктатора в тому, що він російського колегу цілком влаштовує і Володимир Володимирович ні на кого його міняти не збирається. Якщо в результаті в Білорусі з'являться постійні російські військові бази, це дасть Путіну вагомий стратегічний виграш від нинішньої кризи навколо України. Присутність значного контингенту російських військ у Білорусі створює нову загрозу не лише Україні, а й Польщі та особливо країнам Балтії. Поки в Білорусі не було російських військ, напад Москви на Литву, Латвію та Естонію виглядав малоймовірним, і не лише тому, що ці країни є членами НАТО. Адже тоді у випадку російського нападу на одну з держав Балтії або на всі три одразу польська армія, не чекаючи прибуття сил швидкого реагування НАТО, могла б завдати удару по Калінінградському плацдарму, який Росії за такого сценарію навряд чи вдалося б захистити.
Та якщо російські війська зміцняться в Білорусі, то польська армія виявиться скутою на білоруському кордоні, і швидкий удар по Калінінграду стане неможливим. А без такої загрози Москва може спробувати провести бліцкриг проти країн Балтії, ще до прибуття туди підкріплень із США, Англії, Німеччини та інших західних членів альянсу, щоб поставити світ перед фактом, що вже відбувся, а потім спробувати припинити бойові дії шляхом переговорів. Існує єдиний шлях боротися з російською загрозою з території Білорусі – це нарощування сил НАТО у Польщі та Литві. Безпосередньою ж відповіддю на подовження російсько-білоруських навчань стали навчання перекинутих до Польщі американських військових.
У черговій телефонній бесіді Путіна і Макрона, за повідомленням російської сторони, «висловлена серйозна стурбованість у зв'язку з різким погіршенням ситуації на лінії зіткнення на Донбасі. Президент Росії наголосив, що причиною ескалації є провокації українських силовиків. Звернено увагу на процес накачування натовськими країнами України сучасними озброєннями та боєприпасами, що підштовхує Київ до воєнного вирішення так званої проблеми Донбасу. В результаті страждають мирні жителі «ДНР» і «ЛНР», яким доводиться евакуюватися до Росії для порятунку від посилення обстрілів. Знов підкреслено, що Київ лише імітує переговорний процес, наполегливо відмовляється від реалізації Мінських угод та домовленостей, досягнутих у «нормандському форматі». Це – приблизно те, що російський президент сказав своєму французькому колезі. Далі, очевидно, йдуть ті пункти, щодо яких Путін і Макрон знайшли хоч якісь точки дотику. Стверджується, що президенти визнали за доцільне активізувати пошук рішень дипломатичними засобами по лінії зовнішньополітичних відомств та політрадників лідерів країн-учасниць «нормандського формату». Ці контакти покликані сприяти відновленню режиму припинення вогню та забезпеченню прогресу у справі врегулювання конфлікту навколо Донбасу».
Ну і, звичайно ж, Путін ритуально зажадав, щоб «США і НАТО з усією серйозністю поставилися до вимог Росії щодо забезпечення гарантій безпеки та відреагували на них конкретно і по суті». Загалом, щоб розмова йшла суто конкретно, по-пацанськи. Слідом за Путіним на блатний жаргон перейшов і міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, який у бесіді з кореспондентом RT заявив, що Москва добиватиметься, щоб США й НАТО виконували прийняті на себе зобов'язання з безпеки та дані Росії обіцянки: «Добиватимемося, щоб усе було чесно. Не хочу звертатися до жаргону, але у нас є поняття: «пацан сказав – пацан зробив». Принаймні «понять» повинні дотримуватися і на міжнародному рівні». Слава Богу, західні партнери поки що до блатної риторики не скочуються і вимагають від Росії не обіцянок, а конкретних дій у вигляді деескалації, тобто відведення російських військ та озброєнь від українських кордонів.
У французькій версії розмови Макрона та Путіна наголошується, що вони зійшлися на необхідності відновлення роботи в рамках «нормандського формату» на основі обміну думками та пропозицій, внесених Україною, зокрема «щодо організації найближчими годинами» зустрічі Тристоронньої контактної групи (Україна, Росія, ОБСЄ), щоб «добитися від усіх зацікавлених сторін зобов'язань щодо припинення вогню на лінії зіткнення». Також ідеться про зустріч найближчими днями Сергія Лаврова з його французьким колегою Жаном-Івом Ле Дріаном. Весь дипломатичний процес має завершитись «зустріччю на найвищому рівні для визначення нового порядку миру та безпеки в Європі». Стверджується також, що «глави двох держав узяли на себе тверді зобов'язання здійснити всі необхідні дії для запобігання ескалації, зниження ризиків та збереження миру».
Остання фраза видається суто риторичною, оскільки розмові Путіна та Макрона передували події, які ясно продемонстрували, що російська сторона поки що до деескалації не готова. За командою з Москви війська «ДНР» і «ЛНР» 17 лютого розпочали озброєні провокації на лінії зіткнення, а 18 лютого влада маріонеткових республік оголосила про евакуацію мирного населення до Росії нібито через очікуваний повномасштабний український наступ. 19 лютого у «ДНР» та «ЛНР» оголосили загальну мобілізацію чоловіків віком від 17 до 55 років. Серед мешканців окупованої частини Донбасу не спостерігається великого бажання як евакуюватися, так і йти служити до «народної міліції». Все це супроводжувалося нібито здійсненими українською стороною диверсіями, яким здебільшого запобігла доблесна «народна міліція». Вдала ж диверсія звелася до підриву порожнього автомобіля командувача «народної міліції» «ДНР». Водночас офіційні особи РФ, починаючи з президента, заговорили про «геноцид» на Донбасі.
Російські спецслужби і російські маріонетки один до одного повторюють сценарій, реалізований перед російсько-грузинською війною у серпні 2008 року. І роблять це так само незграбно, як і тоді. Звернення з оголошенням про евакуацію, датоване 18 лютого, насправді, як показують метадані, було записано ще 16 лютого, тобто до початку загострення на лінії фронту. Тож годі й сумніватися, хто й навіщо це загострення влаштував. А біля села Самсонівка під залізничним шляхопроводом нібито було виявлено кинутий автомобіль, начинений вибухівкою потужністю близько 200 кг у тротиловому еквіваленті, і знайшли його начебто лише за годину до того, як шляхопроводом мав їхати поїзд, що вивозив жінок і дітей до Росії. Проте, згідно з метаданими, відповідне відео було знято ще у 2019 році. На щастя, досі всі диверсії, що влаштовуються з провокаційними цілями на окупованій частині Донбасу, як і обстріл російської території нібито українською артилерією, обходяться без жертв. Якби справді збиралися розпочати велику війну, то влаштували б провокацію з десятками жертв серед мирного населення, порівнянну за масштабами із вибухами будинків у Москві перед Другою чеченською війною.
У цьому випадку повторення сценарію серпня 2008 року спрямоване, по-перше, на створення приводу для подовження російсько-білоруських маневрів та, по-друге, для максимального, граничного підняття ставок у російському військовому шантажі України та Заходу. Далі може бути тільки війна, далі підвищувати нікуди. Але Путін насправді війни не хоче. Західні ж держави поки що відповідають нарощуванням військових постачань в Україні та своїх військ у Східній Європі. Думаю, що нинішній рівень напруженості з постійними обстрілами на лінії фронту на Донбасі збережеться ще кілька місяців. У бесіді Макрона і Путіна сторони, ймовірно, віднайшли якийсь сценарій, який дозволить Росії вийти з кризи без втрати обличчя, але й без витрат, пов'язаних із визнанням «ДНР» та «ЛНР». Замість визнання маріонеткових республік буде саміт щодо проблем, імовірно, у рамках ОБСЄ. Але збори такої великої кількості держав зможуть ухвалити лише найзагальнішу декларацію, яку Путін і оголосить своєю перемогою. Що ж, чим би дитя не тішилося, аби не воювало.
