Авторитарні режими часто користуються більшою суспільною підтримкою, ніж демократичні уряди. Аби зрозуміти чому це так, мої колеги і я провели опитування «Азійський барометр» у 14 азійських країнах — у чотири хвилі протягом 2001-2016 років. Ми з’ясували, що авторитарні режими насправді страждають від гострих короткострокових і довгострокових уразливостей.
Коли респондентів у Китаї та В’єтнамі запитували про ступінь їх довіри до шести різних державних інститутів, вони казали про «чималу» або «дуже велику» довіру в середньому до 4,4-5,3 інститутів, тоді як респонденти в Японії і на Тайвані довіряли лише 2-2,6 інститутам.
Потім ми поставили ще чотири запитання з метою з’ясувати, чи вважають респонденти, що наявна форма державного управління здатна вирішити проблеми країни і, відповідно, чи заслуговує вона на підтримку народу. Японські, тайванські та південнокорейські громадяни частіше давали відповідь «ні», ніж «так», тоді як громадяни В’єтнаму, Китаю, М’янми, Камбоджі й інших авторитарних країн відповідали частіше «так», ніж «ні».
Заведено вважати, що подібні результати пояснюються ефектом націоналізму та рівнем доступу до ЗМІ. Це правильно. І в демократичних, і в авторитарних системах громадяни, що кажуть про гордість за свою країну, зазвичай частіше підтримують режим.
Крім того, вищий рівень довіри до ЗМІ позитивно впливає на ступінь підтримки режиму. У демократіях, де вибір преси багатоманітний і де вона часто критикує уряд, громадяни, що більше довіряють ЗМІ, з більшою вірогідністю дотримуються думки, що розуміють причини тих чи інших дій уряду. В авторитарних системах, де преса керується державою або перебуває під її впливом, громадяни, що довіряють офіційним джерелам інформації, також із більшою вірогідністю підтримують режим.
Але є інші змінні, більш несподівані, які вказують на вразливість авторитарних режимів. По-перше, ми з’ясували, що економічний добробут родини респондента мало впливає на рівень підтримки режиму. Як випливає з усього, люди схильні хвалити або звинувачувати самих себе в тому, наскільки добре чи погано живе їхня родина, хоча вони і визнають, що загальний стан економіки залежить від режиму.
І навпаки, і в демократичних, і в авторитарних країнах громадяни надають більше значення ролі уряду в забезпеченні «справедливості», яка визначається як гарантія однакового ставлення до багатих і бідних, захист свободи слова та зборів, гарантія доступу до елементарно необхідних речей (їжа, одяг, дах над головою). Ще більше значення вони надають «ефективності» уряду, тобто його здатності боротися з корупцією, забезпечувати верховенство закону, вирішувати проблеми, які респонденти вважають найважливішими в своїй країні.
Усе це вказує на короткострокову загрозу авторитарній легітимності. Авторитарні режими більшою мірою, ніж демократичні країни, схильні до корупції, зловживання владою та катастрофічних політичних помилок, викликаних обставинами секретності та надлишкової централізації.
У демократичних країнах незадоволені громадяни можуть організуватися і проголосувати. А під авторитарною владою незадоволеність зазвичай накопичується до тих пір, поки не починаються масові демонстрації, що потенційно ставлять виживання режиму під загрозу.
Нарешті, ще одна причина різниці в рівні внутрішньої підтримки авторитарних і демократичних режимів пов’язана з культурою. І тут у нашому опитуванні був список із дев’яти запитань для визначення традиційних соціальних цінностей, таких як ухилення від конфліктів, шанобливе ставлення до влади, групова лояльність замість індивідуалізму. До нього також входив розділ (так звана «батарея») із семи питань, що мали оцінити підтримку базових ліберально-демократичних принципів, таких як свобода слова та зборів, незалежність суду, розділення гілок влади.
У всіх (окрім двох) країнах, що брали участь в опитуванні, люди, що підтримують традиційні цінності, зазвичай наділяють вищою легітимністю режим, за якого вони живуть, причому незалежно від того, який він — демократичний чи авторитарний. І є такий же, статистично значимий зв’язок між підтримкою людиною ліберально-демократичних цінностей та її критичним ставленням до влади.
Якість роботи уряду та культура відіграють спільну роль у формуванні легітимності режиму, і це вказує на довгострокову дилему для авторитарних правителів. Для здобуття високих оцінок за якість роботи і демократичні, і авторитарні режими здійснюють політику, що сприяє модернізації. Але така політика за своїм визначенням суперечить традиційним цінностям, і це допомагає пояснити, чому в тих авторитарних країнах, які найшвидше модернізуються, одночасно найшвидше поширюються ліберально-демократичні цінності, особливо серед молодших, більш освічених міських громадян.
Ліберально-демократичні цінності (і критичне ставлення до уряду) вбудовані в політичну систему демократичних країн, а для авторитарних режимів вони створюють унікальну загрозу, тому що надто пов’язані з прагненням до альтернативного режиму.
В опитуванні ми надали три альтернативні форми авторитарного правління та запитали, чи готові респонденти схвалити яку-небудь із них. Напевно, не викликає здивування той факт, що ліберальні громадяни і в авторитарних, і в демократичних режимах назвали всі три варіанти непривабливими. Із цього висновок, що вони не бачать жодної авторитарної альтернативи, яка була б кращою за ту, що в них уже є. Проте, коли ми поставили чотири запитання про якості уряду, яким симпатизують респонденти, ми виявили, що громадяни, які вірять у ліберально-демократичні цінності, віддають перевагу характеристикам ліберально-демократичного режиму. Наприклад, респондентам ставили запитання, чи вважають вони, що «уряд — це наш найнятий працівник, а народ повинен наказувати владі, що треба робити», або ж що «уряд як батько, і він повинен вирішувати, що саме для нас добре».
Той факт, що прихильники ліберальних цінностей засвідчили перевагу таких якостей режиму, які пов’язані з ліберальною демократією, не викликає здивування. Проте наслідки цього для різних типів режимів виявляються розбіжними. Якщо ліберальні громадяни живуть у демократичній країні, вони можуть бути невдоволені тим, що у них є, але вони не готові віддати перевагу якій-небудь альтернативі. А в авторитарному режимі у міру розповсюдження ліберальних цінностей починають поширюватися переваги якостей демократичного режиму. Іншими словами, якщо демократичні режими можуть не турбуватися, що їхні ліберальні громадяни раптом віддадуть перевагу альтернативній системі, то в авторитарних режимів привід для занепокоєння є.
Так, певна річ, авторитарні режими можуть спробувати вповільнити своє руйнування демократичними цінностями. Так чинить Китай, що почав кампанію з відродження конфуціанства та створення культу голови Сі Цзіньпіна. Ця політика стимулює молодших і більш освічених громадян пишатися традиціями та досягнення своєї країни. Але цей прошарок усе рішучіше налаштований стверджувати індивідуальність, захищати особисті та майнові права, більше дізнаватися про зовнішній світ. Вони хочуть відповідального уряду, що дотримується принципів верховенства закону.
Що краще авторитарний режим виконує свою місію модернізації суспільства, то швидше ліберально-демократичні цінності витісняють традиційні, а частка населення, невдоволена авторитарним правлінням, стає все більшою. Іншими словами, найбільш ефективні авторитарні режими поступово самі собі копають могили.
Проект Синдикат для «Дня»
