Нещодавно українська парламентська делегація на чолі з головою комітету ВР у закордонних справах Ганною Гопко разом з литовськими депутатами представила у Вашингтоні план підтримки України. В інтерв’ю «Дню» вона розповіла про особливості цього плану і як його сприймають в американській столиці, а також коли можна очікувати візиту Трампа в нашу країну і що має робити Україна для того, щоб бути цікавим партнером для нової американської адміністрації. Розмову ми розпочали з вражень від зустрічі міністра закордонних справ України Павла Клімкіна і президента США Дональда Трампа.
«МИ МОЖЕМО ВИБУДОВУВАТИ ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ ЯК ПАРТНЕРИ, А НЕ ПРОСТО ЯК ПОСТІЙНИЙ ПРОХАЧ»
— Дуже добре, що відбулась зустріч Клімкіна з Трампом. Надалі ми не маємо розслаблятись і навпаки докласти надзусилля, щоб залишатись високо у пріоритетах зовнішньополітичної політики США і задавати тон іншим західним партнерам, стимулюючи конкретний прогрес у ситуації на Сході та деокупації Криму.
Такі зустрічі є символічними і запобігають втіленню плану Кремля з дискредитації України та нав’язуванню путінського порядку денного. Водночас нам треба вміло презентувати свій план А, Б і бути готовим до серйозного обговорення з американськими партнерами на зустрічі найвищого рівні, яка має носити орієнтованість на результати в деокупації Криму та прогресі в мирному врегулюванні на Сході України. Агресор має платити ціну, яка змусить його йти на виконання зобов’язань чи забиратися із нашої землі.
Українська дипломатія має зараз докладати над зусиль, вибудовуючи різні форми коаліцій, посилення нашої аргументації для того, щоб діяти на випередження і пріоритетизувати важливість двохсторонніх зустрічей з керівництвом України.
Нам потрібно і надалі вибудовувати взаємовигідне партнерство з США, фокусуватись на перевагах України і пропонувати варіанти розв’язання безпекової проблеми, залучати до спільних проектів у сфері інновацій і технологій, війського-технічної співпраці. Посилення розуміння в адміністрації США, що успіх України — це теж частина виконання плану як зробити Америку знову великою і посилення її ролі на європейському континенті. Також нам потрібно донести до адміністрації США важливість їхньої участі у мирному врегулюванні і завдяки цьому зростанні шансів на конкретні зрушення в цьому питанні.
101 СПОСІБ — ЯК ДОНЕСТИ ДО ВІДОМА ЗАРУБІЖНИХ КОЛЕГ, ЩО УКРАЇНА МОЖЕ БУТИ ПАРТНЕРОМ, А НЕ ПРОХАЧЕМ. НА ФОТО: ГАННА ГОПКО ВРУЧАЄ ДИРЕКТОРУ-РОЗПОРЯДНИКУ МВФ КРІСТІН ЛАГАРД КНИЖКУ «УКРАЇНА INCOGNITA. TOP-25» / ФОТО З «ФЕЙСБУК»-СТОРІНКИ ГАННИ ГОПКО
Ми бачили чимало різних заяв американських урядовців. Думаю, що головним для них є інтереси США. Але разом з тим ці інтереси базуються на певних цінностях, попри різні заяви, оцінки чи твердження.
Я нещодавно повністю подивилася виступ Трампа та віце-президента Пенса на зустрічі з релігійними організаціями під час Національного дня молитви. Там вони говорили про релігійну свободу як дар, який дається не урядом, а Богом. Вони згадували Лінкольна і говорили, що вірять у Бога. І тут доречно запитати, наскільки ці принципи будуть задіяні в обстоюванні національних інтересів.
І Трамп, анонсувавши свої майбутні візити до Саудівської Аравії, Ізраїлю й Ватикану, наголосив на важливості зустрічі з представниками арабського, іудейського та християнського світу, щоби обговорити, як долати екстремізм і тероризм.
Для нас важливо зробити з цього такий висновок. Адміністрація США діє за старим правилом: Британія не має ні вічних союзників, ні постійних друзів. Вона має лише постійні інтереси.
Ми теж поступово переходимо на те, щоб вибудовувати відносини на основі прагматичного підходу і розуміння, де діють взаємовигідні для України та США інтереси, які сходяться. І відштовхуючись від цього, ми можемо тоді вибудовувати успішні двосторонні відносини як партнери, а не просто як постійний прохач, жертва російської агресії. І це те, що для нас є надзвичайно важливим.
Здається, США теж на це розраховують. Мабуть, тому було затверджено консолідований закон про бюджетні асигнування на 2017 рік, згідно з яким на програми допомоги Україні планується надати не менше, ніж 560 млн доларів США. Не відбулося скорочень ні в допомозі через USAID, ні скорочення військової допомоги Україні, попри ймовірність таких ризиків.
Ми бачимо, яким затяжним і поки що безрезультатним є «нормандський процес» у реальному забезпеченні перемир’я та виведенні російських військ. Тому нам варто готуватись до розуміння того, що Путін не хоче виконання Мінських домовленостей. Відтак на часі підготовка нових інструментів тиску для забезпечення реального стримування Росії.
«ДЛЯ ТРАМПА БУЛО Б ВАЖЛИВИМ ПОКАЗАТИ, ЩО ЙОГО ПОЛІТИКА СПРЯМОВАНА НА РЕАЛЬНЕ РЯТУВАННЯ ЖИТТІВ»
— Можете сказати, хто займається Україною в Адміністрації Трампа?
— Там є дуже поінформовані люди, які ознайомлені з українським досьє, з ситуацією в нашій країні. Для прогресу в переговорному процесі потрібен фахівець, який має досвід, інституційну пам’ять і належну міру обізнаності щодо Мінського процесу від американської сторони на перемовинах із Сурковим, який уже затверджений Кремлем від РФ. З огляду на КГБ-ський досвід Суркова, його витончену маніпулятивну тактику і спекуляції на темі виконання Мінська-2, нам потрібен важковаговик. Ми знаємо, що зараз розглядаються п’ять кандидатур. Нам обіцяли, що це буде сильний експерт, який дуже гідно представлятиме інтереси Америки.
Ми з литовцями обговорювали ідею, як запросити президента Трампа з візитом, адже в Литві американський президент востаннє був 1992 року. А Україну Обама не наважився відвідати за два терміни перебування на посаді.
У Вашингтоні провідні аналітичні центри в кожному документі із зовнішньої політики — policy paper пропонують Трампу та його адміністрації відвідати Україну. Наші партнери литовці пропонували візит цього року — до 100-ї річниці вшанування пам’яті жертв більшовизму. А наступного року — з нагоди 100-ї річниці незалежності країн Балтії.
Ми, звісно, були б раді бачити американського президента в Україні. Запрошення лунали під час телефонних розмов Трампа з Порошенком, потім під час зустрічі Порошенка з Пенсом.
Але хочу відзначити, нинішня американська адміністрація хоче відрізнятись від попередньої. Ми бачимо, що Обама за дві каденції не відвідав Україну. А тепер представники нової адміністрації кажуть нам: ми розуміємо, ми зацікавлені, ми думаємо. Але в них ще до кінця не сформована стратегія, вони не хочуть, щоб це був просто символічний візит.
Якщо Обама отримав премію миру, не доклавши зусиль для його забезпечення, то для Трампа було б важливим показати, що його політика спрямована на реальне рятування життів: переговори, діалог, і там, де потрібно, — авіаудари.
Але поки в них не заповнені всі посади і до кінця немає чіткого бачення. І навіть візит Тіллерсона в Москву — це дати росіянам можливість щось запропонувати. Він продемонстрував позицію США: доки існує ескалація на сході України, доки там немає присутності міжнародної місії, доки Україні не повернуто контролю за кордоном, то не може бути умов для покращення відносин між США та Росією.
«КЛЮЧОВИМИ В ЛИТОВСЬКОМУ ПЛАНІ Є ІНВЕСТИЦІЇ В РЕАЛЬНИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ, НА ПІДТРИМКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ»
— Можете детально розповісти про новий європейський план для України, який разом із литовською делегацією ви представляли у Вашингтоні?
— Власне, це литовський план для України, який був затверджений їхнім Сеймом. І потім на засіданні Європейської народної партії в Мальті було затверджено резолюцію з підтримкою цього плану, мета якого — прискорення розвитку української економіки. Як зазначив екс-прем’єр Андріус Кубіліс, крім необхідності допомогти Україні протистояти російській агресії, ключовими в литовському плані є інвестиції в реальний сектор економіки, в підтримку малого та середнього бізнесу для формування середнього класу. За різними підрахунками, потрібні інвестиції у розмірі 5 млрд доларів на рік, щоб люди відчули економічне зростання, яке втілюється в їхнє покращання життя. Підвищення тарифів, болючі реформи ми постійно сприймаємо як ціну, яку ми платимо за енергонезалежність, однак за три роки люди не відчули суттєвого матеріального покращання, що сприяє також зростанню популізму, можливому реваншу проросійських сил, які це використовують, щоб себе капіталізувати. А коли люди біднішають, то, відповідно, популізм стає поширенішим і підтримується в електоральних настроях. Якщо не буде дочасних парламентських виборів, то важливим є 2019 рік, щоб завдяки реальним змінам, перетворенням громадяни змогли відчути зростання економіки на власному добробуті. Також потрібні суттєві зміни, щоб нав’язані Росією сценарії «втоми від України як failed state» не призвели до зневіри серед партнерів, донорів. І тому нам зараз, у цьому перехідному періоді, потрібно запустити не тільки те, що у нас є допомога від МВФ для макрофінансової стабільності, для золотовалютних резервів. Адже 2019 року на нас чекає виплата зовнішнього боргу на суму майже 12 млрд доларів. Нас уже лякає «Газпром», що 2019 року контракт на оренду нашої газотранспортної системи буде припинено. І якщо Росія побудує Північний потік-2 в обхід української ГТС, то ми втрачатимемо мінімум 2 млрд доларів надходжень у бюджет. Отже, нам уже заздалегідь треба готуватися до існуючих і майбутніх викликів.
І литовський план для України якраз і передбачає підтримку України для розвитку економіки, забезпечення робочих місць, стимулювання малого і середнього підприємництва, для створення в ній середнього класу. Тому що саме середній клас — це ті люди, які не голосують за популістів, а підтримують той політичний клас, який справді буде сприяти сильним інституціям в Україні, а не просто чекати пенсій, безкоштовних виплат тощо.
Інакше кажучи, в плані відзначається, що Україні потрібно зараз допомогти, зважаючи на те, що існує розчарування всередині суспільства, нагнітання настроїв. Тому постає питання, чи витримає Україна, причому не йдеться про осіб, які зараз при владі, а про стратегічну долю держави.
І тут можна проводити паралелі 1917 — 2017 рік: сто років українській революції. 2018, 2019. Ще буде багато викликів, про які я вже згадувала.
Тому одне з питань, яке ми теж обговорювали в США, це блокування Nord Stream-2. Трамп наголошував, що Америка збільшуватиме видобуток власних вуглеводнів, експортуватиме газ на ринок Євросоюзу. І як цього можна буде досягти, якщо «Газпром» зі своїми амбіціями домінування займатиме монопольне становище завдяки Nord Stream-2? Литовці ще раз нагадали Вашингтону, як була програна битва проти Nord Stream-1, коли їх тоді ніхто не підтримав. І вони кажуть, що зараз український прем’єр і президент мали б вибудовувати потужну коаліцію, проводити в Києві конференції високого рівня з енергобезпеки.
І Гройсман мав би закликати сюди Вишеградську четвірку, особливо поляків і литовців, і говорити про те, що п’ять європейських компаній, серед яких французька Engie, британська Shell, дві німецькі та одна австрійська, підписують угоду про інвестування майже 10 млрд євро, щоб побудувати понад одну тисячу км газопроводу на дні моря. Ми розуміємо, що в короткостроковій перспективі є вигода для німецьких компаній, але в довгостроковій монополія «Газпрому» (тобто Кремля) буде потім використана як інструмент потужного політичного тиску і геополітики. А це суперечить Третьому енергопакету, верховенству права, це відбувається в обхід санкцій проти РФ і суперечить усім нормам та цінностям. Тут має бути задіяно Антимонопольний комітет ЄС. Тому ми маємо жорсткіше розмовляти з Європейською комісією, використовувати позов Польщі проти Opal. Євросоюз має диверсифікувати свої поставки енергоносіїв для забезпечення своїх потреб. А не допомагати Росії, Кремлю. Адже тут ми адвокатуємо не лише наші інтереси, втрату 2 млрд доларів, зважаючи, що в Литві та Польщі є термінали для прийому скрапленого газу, нам треба говорити про східноєвропейський хаб, побудову інтерконекторів. І тут в американців є свій інтерес, вони зможуть поставляти свій газ на ринок ЄС. Хай американці конкурують на цьому ринку разом із російськими та іншими постачальниками енергоресурсів. А для нас це питання безпеки.
«МИ МАЄМО ЧІТКО ПОКАЗУВАТИ, ЧОМУ ІНВЕСТИЦІЇ ЧИ ДОПОМОГА УКРАЇНІ — В НАЦІОНАЛЬНИХ ІНТЕРЕСАХ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ»
— А як у цілому було сприйнято американцями литовський план підтримки України?
— Наш візит відбувався на тлі заяв Адміністрації про скорочення фінансування держдепу і персоналу на 2300 співробітників. Тому ми зрозуміли, що нам треба боротися за міжнародну підтримку України, зокрема боротися за надання військової допомоги Україні з Єгиптом, Афганістаном, Ізраїлем та іншими країнами.
Ми маємо чітко показувати, чому інвестиції чи допомога Україні — в національних інтересах Сполучених Штатів. І тут нам вдалося проговорити про необхідність надання допомоги цього року. В підкомітеті з питань закордонної дiяльностi комiтету Сенату з питань бюджетних асигнувань відбудуться слухання, і ми представили свою позицію, чому необхідна допомога Україні. До речі, в Держдепі сказали нам: дуже добре, що ви представляєте подібний план разом із литовцями, зараз важливо розширити цей формат, підключити Естонію, Польщу, Латвію. На засіданні представників парламенту України, Польщі й Литви у Варшаві за присутності спікерів і голів комітетів ми обговорювали, що нам потрібно такою широкою коаліцією розмовляти з новою адміністрацією, наголошуючи на російську загрозу не лише для української безпеки, а взагалі для Європи, для континенту.
Наприклад мені литовці говорили: ми — члени НАТО і ЄС, і розуміючи, що перспектива членства у цих об’єднаннях для України не на часі, нам потрібно використати наше членство там, щоб допомогти Україні вистояти, запустити реальний сектор економіки і не допустити реваншу проросійських чи популістських сил, які зроблять відкат у тих невеликих досягненнях, які є, в корупційних інституціях, в забезпеченні прозорих механізмів державних закупівель, в децентралізації, в Нафтогазі, щоб була імплементація закону про ринок газу. Чому Фірташ досі користується газорозподільними мережами і бюджет недоотримує 10 млрд?
І в жодного прем’єра не вистачає сили волі скористатися законом про ринок газу і повернути їх сюди. Це так само одне з важливих питань -деолігархізація в енергетичному секторі.
Ми повинні більше себе популяризувати, зокрема наші можливості у сфері інформаційних технологій, пропонувати спільні проекти в космічній галузі, ракето— і літакобудуванні, а також показати, що енергетичний сектор — це можливість для інвестицій, зокрема американських компаній. Оскільки Росія, незаконно анексувавши Крим, намагається видобувати вуглеводи в економічній зоні України, ми маємо використовувати судові процеси у різних міжнародних судах для збільшення плати Росії за агресію.
Іншою важливою сферою є глобальна продовольча безпека. Через модернізацію сільського господарства ми можемо тут зіграти важливу роль.
«ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНОМУ ВІДОМСТВУ ПОТРІБНО МАТИ БІЛЬШ ПРОАКТИВНУ ПОЗИЦІЮ»
— У багатьох згаданих вами питаннях важливу роль має відігравати українська дипломатія. Але більше року ми бачили ситуацію, коли в ключових країнах світу і навіть сусідніх, у тій же Білорусі, майже два роки не було призначено послів. Чи виправляється тут ситуація?
— Я дуже сподіваюся, що цього року нарешті буде ухвалено закон про дипломатичну службу. Це давно очікуваний закон. Також добре, що є професійний Держсекретар МЗС Андій Заяць, який зараз плідно працює над реформуванням самого МЗС, запуском електронного документообігу. МЗС має оголосити конкурс на 140 вакансій у закордонних представництвах, що має посилити роботу посольств. Але попри додаткове збільшення бюджету МЗС на один млрд грн 2017 року, я бачу, що багато послів дуже часто більше представляють ситуативні інтереси влади, ніж інтереси країни, дуже багато кроків наше МЗС робить із запізненням. Хоча є посли, діяльність яких еталонна в обстоюванні інтересів країни у такий доленосний час.
Зовнішньополітичному відомству потрібно мати більш активну позицію, виходити з пропозиціями. Наші партнери у США пишуть, що будуть використовувати на слуханнях запропоновану Верховною Радою ініціативу щодо двосторонньої безпекової угоди зі США. Хотілося бачити від керівництва на Михайлівській, від наших послів за кордоном тіснішу роботу з представниками посольств дружніх країн, спільні заходи, демонструючи тим самим, що Україна має принципових друзів, які готові з нами разом боротися. Бо конфлікт на сході України, боротьба з Росією може затягнутися на наступні п’ять-десять років. І нам потрібні перевірені союзники і друзі, які будуть з нами весь цей час, розуміючи стратегічні небезпеки і загрози, які несе Росія. Для цього треба вибудовувати потужне партнерство.
Перший візит у Вашингтон разом із литовцями, які мають великі зв’язки у конгресі й допомогли організувати багато зустрічей з американськими високопосадовцями, показав, що нам треба об’єднувати діаспори інших країн.
Нам треба позбуватися україноцентризму і того, що нам усі винні й мають далі допомагати, потрібно входити в активну достатньо прагматичну позицію вибудовування партнерств і коаліцій із традиційними союзниками і думати про ширші формати, крім країн Північної Європи, Польщі, Балтії, Грузії. Нам треба шукати союзництва на рівні Великобританії, Канади, Японії, Сполучених Штатів і в такий спосіб вибудовувати глобальну мережу друзів України, які мають геополітичний вплив у різних форматах чи регіональний вплив і які мають діаспори. Ми теж розуміємо, якщо зібрати в Америці всі діаспори України, Польщі, Литви, Румунії, то це вже певні виборці, які мають вплив на сенаторів, конгресменів.
І якщо ми приїжджаємо з конкретним планом підтримки України, то побачимо реальне зацікавлення. А це вже спільний інтерес багатьох країн, бо вони вже бачать глобальніше питання України, чим, скажімо, виключно український безпековий компонент. І саме це мали б більш активніше робити наші посли за кордоном, зокрема з проведення спільних заходів із залученням різних аналітичних центрів, забезпечення постійною інформацією, організацією візитів на схід України. А кожен такий візит на схід міняє уявлення про ситуацію в Україну, як це було на днях, коли український Донбас відвідав заступник Могеріні. Звісно, чекаємо на візит пані Могеріні, яка останнього разу була в Києві 2015 року й не відвідувала схід України.
«ДИПАКАДЕМІЯ МАЄ БУТИ РЕФОРМОВАНА ПІД ЗОВНІШНІ ВИКЛИКИ УКРАЇНИ З ДОВГОСТРОКОВИМ БАЧЕННЯМ...»
— Зараз на сторінках «Дня» і в соцмережах триває дискусія щодо доцільності перетворення Дипломатичної академії при МЗС на курси з перепідготовки дипломатів. Що ви думаєте з цього приводу?
— Уже два роки на засіданнях нашого комітету ми обговорювали питання реформування Дипломатичної академії. І наш комітет дізнався про перетворення цього закладу на курси з перепідготовки після ухвалення рішення уряду.
На мою думку, між МЗС і КІМВ немає налагодженого зв’язку, який мав би бути між вишами, які готують міжнародників, щоб уже добирати собі потрібні кадри, які б доростали, і щоб ми конкретно знали, що буде через пару років, хто і в які країни поїде. Особливо це актуально для Близького Сходу, де потрібно знати арабські мови. І це буде цінуватись для збору інформації та кращого представлення України.
Коли ж вести мову про становище Дипакадемії, то, перш за все, я вважаю важливим уникнути конфлікту. Комітет не повинен бути посередником між викладачами й магістрами, з одного боку, та Міністерством закордонних справ — з другого.
Дуже важливо, щоб потім не сталося так, що прекрасне приміщення Дипакадемії — а такі чутки є, — не було надано під потреби якихось людей. Ми вже бачили, що Кучма забрав унікальне приміщення МЗС на вулиці Пилипа Орлика.
І найголовніше: Дипакадемія має бути реформована під зовнішні виклики України з довгостроковим баченням нашої зовнішньої служби. Тому ми активно працюємо над тим, щоб цього року було ухвалено закон про дипломатичну службу, з огляду на те, що вже запрацював закон про державну службу.
Дипломати, як військові, мають відчувати захист із боку держави і при цьому отримувати гідну зарплату з можливостями професійного росту й удосконалення.
Тож Дипакадемія якраз і повинна бути тим місцем, де ефективно працюють новітні технології, доступне сучасне обладнання високої якості та навчальні методики. Цього за два роки не було запропоновано. Дипакадемія, крім підвищення кваліфікації, має також стати центром продукування аналітичних довідок, різноманітних policy papers і подальшого їх впровадження.
Ми маємо грати на випередження. Наприклад, наступного місяця запрацює безвізовий режим. Де реальна потужна просвітницька кампанія, адже потім можуть трапитися випадки, коли людей не пускатимуть на кордоні й почнеться перше розчарування...
Треба показувати, що безвізовий режим — це не лише туристичні мандрівки, а пожвавлення залізничних та авіаційних маршрутів. Потрібно розбити авіамонополію і залучити побільше лоукостерів. У нас по багатьох напрямках немає прямих сполучень, як, наприклад, із Сеулом, Каїром, Ашхабадом. І це при тому, що в нас навчається 20 тис. туркменів, а Єгипет входить у п’ятірку найбільших торговельних партнерів. До мене звертаються посли і кажуть: пустіть компанії на ці маршрути. Для багатьох бізнесменів насправді перешкода — літати через Грецію до Каїра за дев’ять годин. Вони потім кажуть: навіщо нам мати бізнес з такою країною.
— Від кого це залежить?
— Від політичної волі, від уряду і міністра інфраструктури. Я отримую відписки, що це економічно не вигідно. Хай дадуть обґрунтування компаній. Не можна літати із Нью-Йорка у старих літаках Коломойського. Страшно було летіти в цих літаках. Посол Азербайджану сказав, що вони оновили «Боїнгами» свій авіаційний парк, а у ваших страшно літати. Так не можна, якщо ми претендуємо на те, щоб стати хабом. Крім того, це величезне питання до уряду щодо того, як ми відновлюємо економіку.
«ТЕМА УКРАЇНИ ПОВИННА БУТИ В ПРІОРИТЕТАХ ГЛОБАЛЬНИХ ГРАВЦІВ»
— Ви вже казали, що конфлікт з Росією може бути дуже затяжним через небажання Путіна виконувати Мінські домовленості. То якою, на вашу думку, має бути на цей час стратегія і тактика України?
— Я б не хотіла говорити про якісь конкретні дати. Що робити? По-перше, потрібно розвивати українську економіку і шукати додаткові механізми стримування Росії, реально дбати про посилення української армії відповідно до вимог, які є в Стратегічному оборонному бюлетені та щорічному плані співпраці з НАТО, який підписав Президент під час візиту заступника Генсека Роуз Гютемюллер. Ми маємо забезпечити цивільний і парламентський контроль над сектором безпеки та оборони, розмежувати функції між Генштабом і Міноборони. І мати парламентський доступ до бюджетів, розуміти, яким чином формується й витрачається бюджет Міноборони.
По-друге, потрібно розширювати наше партнерство і поглиблювати співпрацю в тих форматах, які є серед наших стратегічних партнерів — плюс друзі, які розуміють важливість для їхньої власної безпеки стримування Росії на своїх кордонах та перемоги України в конфлікті з Росією. Треба шукати можливості співпраці з геополітичними гравцями, які можуть впливати на ухвалення рішень, поглиблювати санкції, а це Канада, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Сполучені Штати, Норвегія, Австралія.
По-третє, тема України має бути в пріоритетах глобальних гравців, і будь-які компромісні, капітуляційні плани мають бути неприпустимими. Для цього маємо чітко викласти свої стратегічні пріоритети не в промовах, а в документах, забезпечити їх бюджетом і надійною парламентською більшістю й неухильно реалізовувати.
